Фестиваль став майданчиком для становлення і популяризації сучасної української музики, у якій звучали й гострі соціальні, політичні теми. Незважаючи на пильний нагляд міліції, КДБ та Компартії, саме під час «Червоної рути» українці в унісон співали гімн та розгорнули синьо-жовті прапори.

Як зазначає співак, заслужений артист України, співорганізатор та генеральний продюсер проєкту «Українська пісня / Ukrainian Song Project», а також лауреат першої «Червоної рути» Тарас Курчик, «Червона рута» була своєрідним поштовхом до незалежності нашої держави та фундаментом для народження сучасної української музики.

Згодом ще одним майданчиком, який допомагав українським артистам ставати популярними у медіапросторі в 90-х роках, була телепередача «Територія А». Вона увійшла в історію української музики та телебачення як перший телевізійний хіт-парад кліпів. Це був своєрідний музичний Олімп, на який потрапити мріяли чи не всі тодішні музиканти. У програмі крутили кліпи гуртів «ВАН-ГОГ», «Фантом-2», «Океан Ельзи», «Степ», Made in Ukraine, Сестри Тельнюк та багато інших.

Щодо гурту «Океан Ельзи», який був створений у Львові в 1994 році, то він взагалі став культовим. Його визнали найкращим рок-гуртом та кращим концертним гуртом пострадянських країн та Східної Європи. «Океан Ельзи» на чолі із Святославом Вакарчуком і досі збирає повні стадіони у багатьох містах України, а також гастролює по усьому світу.

Але навіть попри помітний сплеск україномовної музики в 90-х роках згодом почався спад популярності вітчизняної пісні, який спровокував масовий російськомовний контент. Паралельно з українськими піснями на радіостанціях країни активно запускали ротацію великого відсотку російських хітів. На думку Тарас Курчика, російська музика – це був той десант, який спеціально запустили у 1990-2000 роках, аби придушити стрімке відродження української музики.

«Тоді масово з'являлися російськомовні радіостанції, фільми, музика. І можна зробити висновок, що нам стріляли в душі не гарматами, не автоматами чи танками, а російським контентом. А ми від цього тішилися, раділи та думали, що це дуже круто. Насправді, цей десант – це вплив на свідомість людини. Спершу ти слухаєш російську музику, потім дивишся російські фільми, а потім починаєш відходити від своєї культури та мови. В нас стріляли цим продуктом, а ми з цього тільки тішилися. І що сталося? Знищили українську музику, мову та культуру», – наголосив він.

Письменник та журналіст Остап Дроздов вважає, що у 1990-2000 років створили спеціальні умови для того, аби витіснити українську музику російськомовним контентом. Таким чином наша вітчизняна музика на багато років відійшла у підпілля…

«Я жив у російськомовному контенті 25 років свідомого життя у своїй державі. Мене про це ніхто не запитував, просто створили такі умови. Де б я не зайшов або що не включив, всюди був російськомовний контент», – розповідає Дроздов.

«З 2001 року я досить часто їжджу у Київ. Якраз після введення квот на музику я повертався до Львова і зауважив, що по радіо кожною другою піснею була пісня гурту «Океан Ельзи». Однак потім крок за кроком почали з'являтися нові україномовні виконавці та пісні. Добре підмітив цю тенденцію музичний продюсер Роман Муха, який сказав, що за півтора року після введення квот з'явилося близько 50 нових, молодих, крутих українських гуртів», – підкреслює Ігор Васюник.

Квоти введені, а необхідного контенту Україні суттєво бракувало. Але ця проблема дала зелене світло молодим талановитим музикантам. Вони значно легше могли заявити про себе, лише бери і пиши якісну українську музику. Водночас Остап Дроздов переконаний: якщо б артистів не спонукали до творення нового контенту, то більшість із них дотепер виконувала б пісні російською мовою.

«Тепер артисти змушені розширювати свій репертуар, вводячи українську мову. Але вони це роблять не тому, що дуже цього хочуть, вони просто грають за правилами. Якщо ти – артист, то протягом останніх п'яти років у цій країні ти просто повинен мати українськомовні хіти… Якщо б Україна не поставила квотування та не примусила людей зрозуміти, що в колонках повинна звучати українська музика, бо вона є, то вони, мабуть, далі продовжували слухати російську музику», – зазначив Ігор Васюник.

«Мабуть, хтось скаже, що квоти – це якийсь радянський обмежувальний захід. Але реально вони працюють у багатьох західних країнах світу. Наприклад, у Польщі відбувається квотування телерадіопростору на рівні 33%, у Франції – 40%, і це мусить бути виключно французька музика, 20% із якої повинні бути нові виконавці. Тобто держава сприяє тому, щоб з'являлися нові, прогресивні, молоді люди» – підкреслив Ігор Васюник.

За словами організаторів, «Українська пісня», яку вже у пресі називають «українським Євробаченням» – це пошук та підтримка молодих співаків і гуртів із різних міст України, популяризація та промоція вітчизняної музики на теренах країни та у всьому світі.

«Ми розуміли, що треба творити щось масштабне, що дасть можливість молодим артистам та гуртам фундамент. Бо сьогодні в Україні багато молоді, яка готова творити український контент. Але не всі радіостанції їм відкривають двері. В той же час у Росії з'являються величезні площадки, які творять російський контент, туди вливають величезні кошти. І цим вони показували, що відбувається у них, а що робиться у нас. А що у нас? Маленькі майданчики, невеличкі фестивалі. Тому ми зрозуміли одну річ: нам потрібно дати молодим артистам відчути, що вони потрібні. Ми об'єдналися, у наше коло співорганізаторів також увійшли політик Ігор Васюник та директор Львівського оперного театру ім. С. Крушильницької Василь Вовкун, і створили цей національний проєкт, який дає дорогу молодим, а нашим вже відомим зіркам – змогу презентувати свої нові пісні на цій сцені», – каже Тарас Курчик.