Зробити українську пісню трендом. Місія можлива
Пісня – це наш генетичний код, а українці – співоча нація, яка завжди була багатою на яскраві голоси. Про це ми не раз чули ще з самого малечку у садочку, згодом – у школі та університеті. І з цим насправді важко сперечатися, адже дійсно в Україні споконвіку цінували та плекали рідну пісню. Але відомим є і той факт, що після здобуття незалежності наша музика, на жаль, відійшла у підпілля. Її витіснила не дуже якісна російська «попса», місією якої було насаджування українцям культу Росії. Однак після більше 20 років розквіт та воскресіння української музики таки відбувся. Важливими передумовами цьому стали події на Майдані та війна на сході Україні, які сколихнули українську націю. Тепер молоді виконавці та гурти активно створюють хіти рідною мовою, які дають старт для нової епохи сучасної вітчизняної музики.

Львівський портал розповідає про всі етапи становлення української музики, її буремні та непрості часи, про те, чому російський продукт зміг масово заполонити нашу країну, а також яким чином на відновлення української пісні вплинув закон про квоти.
Музична революція: подорож в українські 90-ті

Зародження вітчизняної естради почалося ще за два роки до здобуття Україною незалежності. З 17 вересня по 24 вересня 1989 року у Чернівцях відбувався перший фестиваль української музики «Червона рута – 89». Це був своєрідний музичний і культурний прорив, адже молоді виконавці показали іншу, прогресивну і неформальну музику, на противагу козацькому образу української культури, який існував за часів СРСР. На сцені «Червоної рути» про себе заявили виконавці, які є легендами й дотепер: гурти «Брати Гадюкіни», «ВВ», «Кому вниз», співачка Марія Бурмака.

Фестиваль став майданчиком для становлення і популяризації сучасної української музики, у якій звучали й гострі соціальні, політичні теми. Незважаючи на пильний нагляд міліції, КДБ та Компартії, саме під час «Червоної рути» українці в унісон співали гімн та розгорнули синьо-жовті прапори.
Як зазначає співак, заслужений артист України, співорганізатор та генеральний продюсер проєкту «Українська пісня / Ukrainian Song Project», а також лауреат першої «Червоної рути» Тарас Курчик, «Червона рута» була своєрідним поштовхом до незалежності нашої держави та фундаментом для народження сучасної української музики.
«Хочу наголосити, що у 1989 році ще існувала цензура та заборона на українську музику, пісні та символіку. Тому організувати такий фестиваль було не так просто. Але під час нього була надзвичайно потужна енергетика, був настрій та піднесення. І ті пісні, які звучали на першій «Червоній Руті», та артисти, які вийшли на сцену цього фестивалю, поклали початок народженню української музики. На перших фестивалях «Рути» були Скрябін, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Руслана Лижичко та багато інших артистів, які добре знані і тепер», – розповів він.

Тарас Курчик
Рівно 30 років тому, 17 вересня 1989 року, у Чернівцях пройшла перша «Червона рута». Фестиваль не лише запалив таких відомих зірок як «Брати Гадюкіни», ТНМК, «Плач Єремії» «Тартак», а й став своєрідним музичним протестом проти режиму та формуванням ідеї незалежності України.
Згодом ще одним майданчиком, який допомагав українським артистам ставати популярними у медіапросторі в 90-х роках, була телепередача «Територія А». Вона увійшла в історію української музики та телебачення як перший телевізійний хіт-парад кліпів. Це був своєрідний музичний Олімп, на який потрапити мріяли чи не всі тодішні музиканти. У програмі крутили кліпи гуртів «ВАН-ГОГ», «Фантом-2», «Океан Ельзи», «Степ», Made in Ukraine, Сестри Тельнюк та багато інших.
Щодо гурту «Океан Ельзи», який був створений у Львові в 1994 році, то він взагалі став культовим. Його визнали найкращим рок-гуртом та кращим концертним гуртом пострадянських країн та Східної Європи. «Океан Ельзи» на чолі із Святославом Вакарчуком і досі збирає повні стадіони у багатьох містах України, а також гастролює по усьому світу.
Але навіть попри помітний сплеск україномовної музики в 90-х роках згодом почався спад популярності вітчизняної пісні, який спровокував масовий російськомовний контент. Паралельно з українськими піснями на радіостанціях країни активно запускали ротацію великого відсотку російських хітів. На думку Тарас Курчика, російська музика – це був той десант, який спеціально запустили у 1990-2000 роках, аби придушити стрімке відродження української музики.

«Тоді масово з'являлися російськомовні радіостанції, фільми, музика. І можна зробити висновок, що нам стріляли в душі не гарматами, не автоматами чи танками, а російським контентом. А ми від цього тішилися, раділи та думали, що це дуже круто. Насправді, цей десант – це вплив на свідомість людини. Спершу ти слухаєш російську музику, потім дивишся російські фільми, а потім починаєш відходити від своєї культури та мови. В нас стріляли цим продуктом, а ми з цього тільки тішилися. І що сталося? Знищили українську музику, мову та культуру», – наголосив він.

Письменник та журналіст Остап Дроздов вважає, що у 1990-2000 років створили спеціальні умови для того, аби витіснити українську музику російськомовним контентом. Таким чином наша вітчизняна музика на багато років відійшла у підпілля…

«Я жив у російськомовному контенті 25 років свідомого життя у своїй державі. Мене про це ніхто не запитував, просто створили такі умови. Де б я не зайшов або що не включив, всюди був російськомовний контент», – розповідає Дроздов.
Місія відродити українську музику

Російськомовна «попса» швидко витіснила українську музику, яка тільки-но заявила про себе з новою силою. І поступово все дійшло до того, що у 2015 році українська пісня складала менше 5% в ефірі радіостанцій. Так, громадський рух «Простір свободи» промоніторив ТОП-8 радіостанцій країни і виявив, що 40,4% денного ефіру тоді займала російська музика, ще 50-50% становили іншомовні пісні і лише 4,8% – українська. Саме тому в Україні взялися виправляти таку критичну ситуацію, а головним інструментом у цьому стали мовні квоти.

У 2016 році Верховна Рада ухвалила «Закон про мовні квоти». Він встановлює 35% квоти для україномовних пісень в ефірі українських телерадіоорганізацій.
«Із цією ситуацію треба було щось робити, бо це – несправедливість. На моє переконання та переконання багатьох депутатів, це була така свідома, поступова, добре проплачена русифікація української нації. І низка депутатів вирішила боротися не тільки за повернення території Донбасу і Криму, а й спробувати боротися за голови самих українців, за їхню свідомість. Тому й були ініційовані квоти на українському телерадіопросторі, бо на той час мовний контент встановлювали самі власники телерадіостанцій», – каже народний депутат України двох скликань, політик та громадський діяч Ігор Васюник.

Ігор Васюник
Мовні квоти впроваджували поступово протягом трьох років. І варто зауважити, що спочатку радіостанціям було досить важко через брак сучасної та якісної україномовної музики.
«З 2001 року я досить часто їжджу у Київ. Якраз після введення квот на музику я повертався до Львова і зауважив, що по радіо кожною другою піснею була пісня гурту «Океан Ельзи». Однак потім крок за кроком почали з'являтися нові україномовні виконавці та пісні. Добре підмітив цю тенденцію музичний продюсер Роман Муха, який сказав, що за півтора року після введення квот з'явилося близько 50 нових, молодих, крутих українських гуртів», – підкреслює Ігор Васюник.

Квоти введені, а необхідного контенту Україні суттєво бракувало. Але ця проблема дала зелене світло молодим талановитим музикантам. Вони значно легше могли заявити про себе, лише бери і пиши якісну українську музику. Водночас Остап Дроздов переконаний: якщо б артистів не спонукали до творення нового контенту, то більшість із них дотепер виконувала б пісні російською мовою.

«Тепер артисти змушені розширювати свій репертуар, вводячи українську мову. Але вони це роблять не тому, що дуже цього хочуть, вони просто грають за правилами. Якщо ти – артист, то протягом останніх п'яти років у цій країні ти просто повинен мати українськомовні хіти… Якщо б Україна не поставила квотування та не примусила людей зрозуміти, що в колонках повинна звучати українська музика, бо вона є, то вони, мабуть, далі продовжували слухати російську музику», – зазначив Ігор Васюник.
Із введенням квотування на українському телебаченні та радіо з'явилось і чимало противників такої ідеї. Мовляв, таким чином хочуть ввести обмеження. А на фоні «русскоговрящих», права яких в Україні нібито вічно «ущемляють», тема стала ще більш актуальною. Проте тут потрібно наголосити: мовні квоти є частиною масштабної державної політики в утвердженні української ідентичності та популяризації української культури. А зараз, в умовах війни з Росією на Донбасі, це є особливо необхідно. Більше того, мовне квотування не є унікальною ідеєю України, такі норми на радіо і телебаченні є вже звичними у Франції, Бельгії та в країнах Балтії, які також ведуть активну протидію «русскому миру».
«Мабуть, хтось скаже, що квоти – це якийсь радянський обмежувальний захід. Але реально вони працюють у багатьох західних країнах світу. Наприклад, у Польщі відбувається квотування телерадіопростору на рівні 33%, у Франції – 40%, і це мусить бути виключно французька музика, 20% із якої повинні бути нові виконавці. Тобто держава сприяє тому, щоб з'являлися нові, прогресивні, молоді люди» – підкреслив Ігор Васюник.
Введення квот також продемонструвало, що українська музика може бути модною, може бути в тренді та очолювати світові і музичні чарти. Так, минулого року пісня «Плакала» українського гурту «KAZKA» увійшла у ТОП-10 хітів світого сервісу Shazam. Загалом за три роки дії закону «Про мовні квоти» частка мовлення українською мовою у телеефірах сягнула аж 92%, а на радіо – 60%.
Єднання поколінь
Впровадження державою обов'язкових квот зробило музичний ринок більш відкритим та дало змогу новим виконавцям нарешті заробляти на життя своєю творчістю. Тепер молодий артист, який співає російською, є менш цікавим для музичних редакторів. Нині ж вітчизняні радіостанції шукають виконавців, які б не лише створювали якісну україномовну музику, але й могли своїми піснями конкурувати на світовому рівні.
«До 2004 року наше радіо, яке крутило лише україномовний контент, дозволяло вмикати одну російськомовну пісню. Це було пов'язано з тим, що на ринок заходила радіостанція, яка крутила суцільну російськомовну музику. І на той період радіо «Львівська хвиля» пережило найбільший спад аудиторії за всю свою історію. Ми вже думали, чи вартує переходити повністю на україномовний контент, і як по відсотках ділити іноземну та україномовну музику. Сьогодні ж ми шукаємо виконавців, які написали гідний хіт, і які є конкурентоспроможними не лише з російськомовним продуктом, а які посягають на міжнародні лаври. В нас вже є багато таких прикладів. Це ONUKA, яка представляє нас у всьому світі, чи Alyona Alyona, про яку нещодавно написав журнал «Independent» та вказав, що нарешті з'явився український реп, який відійшов від російського», – каже ведуча радіо «Львівська Хвиля» Василина Арде.

Василина Арде
Попри те, що в Україні стрімко зростає кількість молодих виконавців, які творять сучасний, молодіжний контент, з'являється інша проблема – віковий розрив у музиці. Сьогодні більша частка контенту спрямована саме на молодь, тоді як українці середнього віку зараз не можуть знайти для себе нових музичних кумирів, тому надалі віддають перевагу зіркам українських шлягерів: Лілії Сандулесі, Іво Бобулу, Івану Поповичу, Оксані Білозір або ж традиційній класиці – вічним пісням Назарія Яремчука, ранній Софії Ротару, Василю Зінкевичу та іншим.
«Молоді українці мають класну, сучасну музику. Молодь не має українських «Алєгрових» чи «Ваєнг». Натомість українці 40+ – це покоління, яке повністю провалене. Ми їм залишили Павла Дворського, Василя Зінкевича, Івана Поповича та інших. Отут і проявляється музичний розрив між поколіннями. Бо молодіжна музика абсолютно не заходить на середнє покоління, яке вчилося з пасторальним українським мистецтвом», – каже Остап Дроздов.

Остап Дроздов
Водночас він підкреслює, що з розвитком музичної індустрії сьогодні українці забули про артистів 1970-1980-х, які безпосередньо народжували українську музику і заклали фундамент у її подальший розвиток: «Іван Попович, Павло Дворський та багато інших у 80-х роках якраз популяризували українську музику. Однак зараз про них майже нічого не чути. Звісно, тепер їм буде важко конкурувати зі сучасними виконавцями. Але хочу сказати, що я таке зустрічаю лише у нашій країні. Наприклад, в Чехії є артист Карел Готт. Йому вже понад 70 років, він вже немає того голосу, що мав колись. Але його диски досі коштують непогано, він ротований на радіо, він далі проводить концерти. Польща теж має своїх соціалістичних зірок, які є вікової категорії 70+, але вони далі продовжують збирати майданчики. Таким чином вони увіковічнюють своїх зірок та пропагують їх музичну культуру».
Телепроєкт «Українська пісня»: дати шанс молодим виконавцям

Страшні події на Майдані та початок війни на сході України показали справжні обличчя багатьох артистів та дещо «почистили» український шоу-бізнес. Відтак Україна позбулася Ані Лорак, Світлани Лободи, Таїсії Повалій та багатьох інших виконавців, які у період російсько-української війни втекли на територію країни-агресора, де тепер й активно гастролюють. Натомість ці «музичні втрати» дали поштовх для молодих артистів, які готові прийти на їхнє місце, готові творити україномовні пісні, і яким є що сказати на сцені. Однак експерти стверджують: для того, аби нові виконавці могли поширювати свій музичний контент, необхідний достойний майданчик.

Власне й для цього в 2016 році у Львові було створено телепроєкт «Українська пісня / Ukrainian Song Project». Його організатори зазначають, що окрім промоції, це хорошим майданчиком для «розкрутки» нових українськомовних гуртів та співаків. Адже «Українська пісня» дає можливість виступити на величезній сцені «Арени Львів» довжиною 49 метрів, з ультрасучасним світлом та звуком, яскравими спецефектами та тисячною публікою поруч із уже відомими українськими артистами.
За словами організаторів, «Українська пісня», яку вже у пресі називають «українським Євробаченням» – це пошук та підтримка молодих співаків і гуртів із різних міст України, популяризація та промоція вітчизняної музики на теренах країни та у всьому світі.

«Ми розуміли, що треба творити щось масштабне, що дасть можливість молодим артистам та гуртам фундамент. Бо сьогодні в Україні багато молоді, яка готова творити український контент. Але не всі радіостанції їм відкривають двері. В той же час у Росії з'являються величезні площадки, які творять російський контент, туди вливають величезні кошти. І цим вони показували, що відбувається у них, а що робиться у нас. А що у нас? Маленькі майданчики, невеличкі фестивалі. Тому ми зрозуміли одну річ: нам потрібно дати молодим артистам відчути, що вони потрібні. Ми об'єдналися, у наше коло співорганізаторів також увійшли політик Ігор Васюник та директор Львівського оперного театру ім. С. Крушильницької Василь Вовкун, і створили цей національний проєкт, який дає дорогу молодим, а нашим вже відомим зіркам – змогу презентувати свої нові пісні на цій сцені», – каже Тарас Курчик.
Перший проєкт «Українська пісня» відбувся у Львові у «Палаці спорту Україна». Тоді фестиваль зібрав близько трьох тисяч меломанів. Натомість цьогоріч, через чотири роки від старту, грандіозний концерт на «Арені Львів» відвідали 22 тисячі людей. Водночас Ігор Васюник зазначає, що для проведення такого проєкту була надзвичайно важлива підтримка держави.

«Моєю функцією було якраз зайнятися фінансуванням проєкту, тобто знайти для нього гроші. Мені доводилося оббивати пороги у міністерствах, щоб випросити гроші на підтримку «Української пісні». На жаль, реальність є такою. Але в мене є велике сподівання, що нова влада не буде стояти осторонь нашого п'ятого ювілейного фестивалю «Українська пісня». Я думаю, вона відреагуює і відкличеться на цей національний та потужний проєкт», – додав політик.
Переможець «Української пісні» у 2019 році – співак Grohotsky
Останній концерт «Української пісні» прогримів 18 серпня на «Арені Львів». Цьогоріч вперше з-поміж 10 конкурсантів обрали переможця проєкту – ним став співак Grohotsky. Також окрім молодих виконавців, на сцені «Арени Львів» запалювали Тіна Кароль, «Без Обмежень», Арсен Мірзоян, MELOVIN, DILEMMA, ENEJ (Польща), Alyosha, TARABAROVA, TAYANNA, Jerry Heil та інші імениті співаки.

Своєю чергою організатори вже розпочали підготовку до ювілейного концерту «Української пісні», який відбудеться 15 серпня 2020 року також на стадіоні «Арена Львів». Крім цього, наступного року, можливо, участь у проєкті візьме один гурт чи артист зі США чи Канади.
Українська музика пройшла непростий шлях: виборювала право на своє існування, пережила часи тотальної цензури і заборон, але все одно змогла зберегти своє унікальне звучання і виринути з новою силою, прогримівши своєрідним протестом. Тому незважаючи на всі перепони, вона продовжує розвиватися, тішити новими сучасними треками та прогресивними виконавцями. А тим часом в Україні створюють нові майданчики, аби артисти могли не лише заявити про себе, але й для популяризації української пісні. Натомість нам залишається обирати її, тим самим утверджуючи нашу українську ідентичність.
Автори: Вероніка Рой, Наталя Дуляба
Верстка: Вероніка Рой
Фото: Українська правда, Claudia Polotnianka, «Український інтерес», Тижднь.ua, організатори «Української пісні»