Говорячи про рейдерські захоплення бізнесу, злочинні угрупування, яких «кришують» високопоставлені чиновники й правоохоронці, беззаконня й тотальну корупцію, відразу мимоволі згадуєш про бурхливі 90-ті. Про часи, коли бандити, знаючи про свою безкарність, могли із легкістю обдирати до нитки кожного успішного підприємця, коли правоохоронна система фактично працювала на злочинців, а не на захист простої людини. Тим паче тієї людини, яка наповнює бюджет і створює робочі місця.
Відтоді минуло вже майже тридцять років, а Україна, йдучи шляхом до омріяного Євросоюзу, розпочала впроваджувати цілу низку реформ, в тому числі правоохоронну та судову. Проте як можна говорити про якісь успішні метаморфози, подолання корупції, коли сьогодні, у 2018 році, на Львівщині та й безпосередньо у Львові й досі панують кримінальні методи з 90-х?
Більш того, загалом в Україні з 2014-го року кількість рейдерських захоплень зростає щороку. Про це повідомляє Opendatabot з посиланням на статистику Генеральної прокуратури, пише ЕП. Як наголошується, з 2013-го року в Україні відбулося 1690 рейдерських захоплення. 539 — за останні півтора року.
Відтак, згідно даних ГПУ, найчастіше рейдерські захоплення відбуваються в Києві та Київській області. За останні п’ять років там було зареєстровано 397 атак. На другому місці — Дніпропетровська (133) та Львівська (104) області.
«Реальна статистика може відрізнятися від даних ГПУ. По-перше, у великій кількості випадків рейдерських захоплень кримінальні провадження взагалі не порушуються, так як таке захоплення “кришують” корумповані правоохоронці», – каже адвокат Максим Лазарев.
Та повернімося до ситуації у нашому місті. Львівський портал розкаже, як у Львові діє організована рейдерська група, до якої входять судді, правоохоронці та юстиція, що цілеспрямовано намагаються вже протягом десяти років захопити одне з колись найпотужніших підприємств не лише Львівщини, а й всієї України – Львівську макаронну фабрику.
Із руїни – в перспективне підприємство
Львівська макаронна фабрика розташована у Львові, на вул. Городоцькій, 170 ще з радянських часів. Як і більшість колись потужних підприємств ще до здобуття Україною незалежності вона почала занепадати. Аби врятувати гастрономічний бізнес, у 1996 році фабрику приватизували. З того часу офіційно вона стала називатись ВАТ «Львівська макаронна фабрика». У 1998 році головним акціонером та головою правління став бізнесмен Євген Гнатув, який взявся фактично витягнути фабрику із банкрутства.
Очевидно, що на початок 2000-х років все обладнання колишнього радянського підприємства було застарілим, і про ніякий порятунок із таким устаткування не могло бути й мови. У 2002 році нове керівництво бере кредит у Європейського банку реконструкції та розвитку на придбання сучасної лінії італійського виробництва, потужність якої сягала 1500 кг на годину. Тоді вартість нової техніки становила близько 1,8 млн євро.
Через п’ять років макаронна фабрика успішно віддає кредит ЄБРР та встигає завоювати провідне місце на всеукраїнському ринку, а також отримує міжнародний знак якості ISO, що дає змогу вільно експортувати виготовлену продукцію за кордон.
«У 2009 році макаронна фабрика увійшла у лідери економіки України, нас визнали одним із найкращих підприємств макаронної галузі. Також нашу фабрику внесли в каталог зі сотнею кращих підприємств України, який розповсюджували в посольства. У цьому каталозі були всі ті підприємства, з якими держава рекомендувала іноземному бізнесу співпрацювати. Продукція, яку ми виготовляли, справді була дуже високої якості, у нас було чимало нагород та відзнак як на всеукраїнському, так і на закордонному рівнях. Тобто підприємство мало серйозні активи і неабиякий потенціал», – розпочинає Євген Гнатув.
У 2005 році фабрику вирішили перевести на закритий цикл виробництва: виготовляти макаронні вироби із власного борошна, а не придбаного, що дозволило би знизити собівартість товару майже на третину. Для втілення цієї ідеї підприємство знову бере кредит на купівлю млина, потужністю 100 тонн зерна на добу, та іншого необхідного обладнання. Як і з попереднім кредитом, цього разу фабрика також співпрацює із банком «Надра», бере 1,2 млн євро позики, хоча вкладає ще близько 700 тисяч євро власних коштів.
На жаль, світова економічна криза, яка не оминула й Україну у 2008-2009 роках, не могла не відобразитись на львівському бізнесі. Через стрімкий ріст євро Львівська макаронна фабрика починає невчасно виплачувати отриманий на млин кредит. І саме цей час став ідеальним моментом для того, аби рейдери приклали власні руки до перспективного підприємства.
«У 2009 році мені розповіли, що з’явились люди, які дуже зацікавились макаронною фабрикою, вони мають корумповані зв’язки у правоохоронних та інших органах, тож будуть намагатись «віджати» у мене підприємство. Також мені говорили, що для цього будуть відкривати різні кримінальні справи, у тому числі й за невиплачений кредит, тощо. Я до цього віднісся скептично, бо не повірив, що таке взагалі було можливо. На цей час я просто ще не знав, наскільки корумпована у нас правоохоронна й судова системи, а також яку ключову роль вони відіграють у рейдерських захопленнях підприємств», – зауважив Євген Гнатув.
Схема рейдерського захоплення Львівської макаронної фабрики
Ключовим елементом у рейдерському захопленні будь-якого підприємства є його банкрутство. При цьому абсолютно не обов’язково, щоб воно справді таким було – люди, які залучені до бандитських схем, підроблять всі необхідні документи, рішення, адже на таких справах вже зуби з’їли. І повірте, все це із легкістю можна зробити, незважаючи на позицію та спротив власників самого бізнесу, які стають просто пішаками у цій грі.
Для захоплення підприємств шляхом банкрутства, і Львівської макаронної фабрики зокрема, використовується весь потенціал правоохоронної і судової систем України. До таких «операцій» залучають, як правило, юристів, що мають відповідні зв’язки у прокуратурі, поліції (на той час ще міліції), СБУ, юстиції, а також осіб, пов’язних із конкретними банками. Всі ці люди добре між собою знайомі та, звичайно, мають взаємовигідні відносини. Вищезгадані органи «кришують» всі необхідні дії банкірів і юстиції для того, аби за давно спланованим сценарієм провести свою злочинну схему.
Визнати будь-яке підприємство банкрутом, виявляється, для рейдерів є зовсім нескладно. Для цього просто потрібно, щоб воно певний час не сплачувало кошти за отриманий кредит. Все решта – справа часу та вправних рук банкірів, юстиції, суду та правоохоронців. Запримітивши таке підприємство, банки звертаються до суду, щоби визнати його банкрутом, також – в юстицію, аби призначити арбітражного керуючого, який, власне, і довершить весь процес захоплення й розкрадання майна за допомогою суддів та правоохоронців. Саме таку схему реалізовували і зі Львівською макаронною фабрикою.
Для того, щоби визнати підприємство банкрутом, згідно з законодавством, потрібно, аби воно не мало коштів із власних активів для віддачі банку повної суми кредиту. Тоді, у 2009 році, Львівська макаронна фабрика мала невиплачених 1,2 млн євро позики за придбання млина. Хоча лише вартість самого обладнання, яким у той час вона володіла, у 5-6 разів перевищувала цю заборгованість. Відтак фабрика могла цілком спокійно погасити кредит, продавши якусь частину устаткування. І, що важливо, про це все знали у банку «Надра», через який оформлювали позику.
Незважаючи на це, банк «Надра» звертається в суд щодо нібито банкрутства макаронної фабрики, паралельно правоохоронці відкривають кримінальну справу за несплату кредиту, також виконавча служба юстиції призначає на підприємство арбітражного керуючого (ліквідатора). А щоб усунути з дороги головного акціонера фабрики Євгена Гнатува, його запроторюють у СІЗО.
«Коли розпочались ці всі кримінальні справи, в мене вдома та на інших моїх підприємствах, крім макаронної фабрики, стали проводити обшуки. На мене, моїх родичів та колег стали чинити тиск, тобто почався цілеспрямований пресинг з усіх можливих боків. Коли рейдери побачили, що цим на мене натиснути не вдається, мені запропонували заплатити суму, яка вимірюється сотнями тисяч доларів, для того, аби все «замнути». У мене таких коштів не було. Тим більше мене це дуже обурило. Чому я повинен комусь платити такі великі гроші, якщо я знаю, що ні в чому не винен? І після того, як я не пішов на таку незаконну співпрацю, мене і моє найближче оточення вирішили помістити під варту. Це також робилось для того, щоб тиснути на мене, щоб я здався і переписав майно на того, на кого було потрібно», – підкреслює Євген Гнатув.
Протягом 2010 року Євгена Гнатува вісім разів намагалися незаконно помістити в СІЗО, щоразу його рятувало те, що мірою запобіжного заходу суд призначав підписку про невиїзд. Саме в цей момент, наголошує бізнесмен, він остаточно зрозумів, що має справу зі добре озброєною «зверху» злочинною групою:
«Як тільки я переступав поріг СІЗО з відповідним рішенням суду, мене відразу забирали в прокуратуру, де висували нове обвинувачення. Безперервні затримання вісім разів поспіль – такого в Україні не було навіть із авторитетними злодіями. На той час при владі був Янукович і його команда, тож вже тоді остаточно стало зрозуміло, що це все робиться свідомо з метою рейдерського захоплення активів Львівської макаронної фабрики. У своїх показах в поліції я про це відверто говорив. Також очевидно, що на це все була вказівка зверху. Коли мене стільки разів затримували, заступником прокурора Львівської області був Олег Улинець, який зараз працює в Генпрокуратурі. Він керував слідством, був у курсі цієї справи і фактично виконував всі ті завдання щодо мене, які перед ним ставили».
Паралельно з цими затриманнями у 2010 році з макаронної фабрики вилучають всю документацію, печатки, всі сервери та комп’ютерну техніку. Своєю чергою це просто заблокувало роботу підприємства, адже на той час на ньому діяла повністю автоматизована система виробництва. Остаточно зупинивши роботу фабрики, рейдери перейшли у наступ безпосередньо на працівників: розпочались погрози та психологічний тиск. Звісно, переживаючи за власне життя і здоров’я, вони почали масово звільнятися. Залякуванням зловмисники також взяли у свої руки певних колег Євгена Гнатува, яких фактично змусили давати в поліції вигідні для них покази.
Також у 2010-му, поки власника макаронної фабрики «ганяють» по СІЗО, виконавча служба юстиції Львівщини призначає на підприємство нового арбітражного керуючого (ліквідатора) Надію Слідзьону, яка пропрацювала на цій посаді до листопада 2017 року. Щоб дотиснути справу щодо банкрутства фабрики, вона дає дозвіл на експертну оцінку майна. І тут є один пікантний нюанс. Цю оцінку проводила спеціально створена фірма для рейдерських махінацій з боку банку «Надра» – ТзОВ «Периметр». Згідно з даними бізнес-сервісу YouControl, засновниками підприємства є Надія Горбачова та Василь Бакалець, який вже проходив у кримінальних справах щодо рейдерських захоплень підприємств.
Провівши нібито експертну оцінку, ТзОВ «Периметр» встановлює, що вартість майна макаронної фабрики становить близько 21,3 млн грн. А для того, щоб сплатити кредит, потрібно було орієнтовно 21,6 млн грн, тобто бракувало якихось 300 тисяч грн. І саме ці результати оцінки, які були спеціально сфабриковані, стають основою для того, щоб визнати підприємство банкрутом.
«Фактично з цього моменту розпочався активний процес визнання фабрики банкрутом, при чому це все робиться дуже скоро, поки я сиджу під вартою і нічого про це не знаю. Вийшовши з-під варти, зовсім випадково я дізнався про те, що цей процес йде повним ходом. Ми звертаємося в суд, просимо брати участь у цьому процесі, нас долучають, але не дають жодних висновків та інших документів, на підставі яких розпочато процес банкрутства. Аж згодом ознайомившись із цією «експертною» оцінкою майна, ми просимо провести ще одну, незалежну, проте в цьому нам відмовляють», – пояснює Євген Гнатув.
Згодом бізнесмен подає апеляцію з вимогою визнати експертну оцінку, яку проводило ТзОВ «Периметр», недійсною, проте програє її. Опісля він звертається у Верховний суд, де йому неофіційно заявляють, що і тут він нічого не доведе, бо на карту поставлені великі гроші, і все «вирішать» як у львівських судах, так і в Києві. Тож цілком прогнозовано Верховний суд також визнає оцінку «Периметру» чинною, через що Євген Гнатув починає бити на сполох. Звісно, зайвий шум та розголос не входив у плани рейдерів, відтак чоловіка згодом знову поміщають у СІЗО, пояснюючи, що нібито він збирається втекти за кордон. Відтак менше, ніж через рік після свого звільнення, у 2011-му, Євген Гнатув знову потрапляє за ґрати.
«Загалом у СІЗО я просидів 5 років, моя дружина та колеги – два. При цьому нас тримали незаконно, не маючи на те відповідного рішення суду. Весь цей час я писав клопотання щодо зміни самочинно обраного запобіжного заходу, і спочатку суддя Марія Мартинишин мені відмовляла, а потім взагалі вирішила їх не розглядати. Взагалі вона досить одіозна особа, по ній зараз працює дисциплінарна комісія щодо інших справ, тому я впевнений, що не просто так мою справу вела саме вона. Однак нам все-таки вдалося домогтися її відводу, і згодом за мою справу взявся суддя Франківського райсуду Дзиндзюра, і саме тоді я вперше повністю міг ознайомитися зі самою справою. Саме цей суддя змінив мені міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд, і мене звільнили у грудні 2015 року», – розповідає Євген Гнатув.
За ці 5 років, які бізнесмен провів за ґратами, правоохоронці, які, очевидно, були «в долі» з рейдерами, застосували на нього різні методи психологічного впливу, а згодом навіть перейшли і до фізичних. І зараз зовсім не йде мова про побиття, а про реальний замах на вбивство. Працівники СІЗО завербували одного з ув’язнених для того, аби він підливав у напої, які були в камері, де й сидів Євген Гнатув та ще дев’ятеро інших осіб, речовину «Мезатон». Її використовують спецслужби для того, щоб згодом неможливо було встановити справжню причину смерті людини. Як правило, ця речовина викликає серцеву недостатність, а оскільки Євген Гнатув вже встиг пережити інфаркт, для правоохоронців це був ідеальним варіантом фізичного знищення головного противника рейдерів. На щастя, факт підливу «Мезатону» вдалося виявити ще до настання летальних наслідків, і саме це зберегло життя бізнесмену.
Водночас у 2012 році, поки Євген Гнатув ще був ув’язненим, Надія Слідзьона разом із ТзОВ «Периметр» вдруге проводить експертну оцінку майна Львівської макаронної фабрики, результати якої виявились не на користь рейдерів. Якщо у 2010-му підприємство із капіталом у більше 21 млн грн визнають банкрутом, то вже через два роки він зростає удвічі – до 44 млн грн. І це все при тому, що протягом цього часу підприємство взагалі не працювало.
Як згодом зізнавався співзасновник «Периметру» Василь Бакалець, першу оцінку майна він проводив не безпосередньо на фабриці, а просто за документами, які йому надали. Це вже є грубим порушенням, яке, власне, і ставить під сумнів усю «фаховість» такої оцінки. З цього приводу Євген Гнатув звернувся в поліцію, і за цим фактом була відкрита кримінальна справа щодо незаконного рейдерського захоплення Львівської макаронної фабрики. Тут також не обійшлось без домовленостей правоохоронців зі суддями, справу кілька разів закривали, однак бізнесмена згодом таки визнали потерпілим.
Також у межах кримінальної справи щодо банкрутства Львівської макаронної фабрики на все майно підприємства був накладений арешт. Незважаючи на негативні рішення судів, в тому числі й Верховного суду, а також прокуратури, рейдери на чолі з Надією Слідзьоною примудряються двічі його розпродати. У 2012 майно фабрики продали під виглядом відходів плівки і металобрухту. Варто наголосити, що згідно з законодавством України, продаж арештованого майна несе за собою кримінальну відповідальність. Іншу частину майна зловмисникам вдалося продати у 2014 році, коли прокуратура Львівщини таки зняла з нього арешт.
«Дізнавшись про перший продаж, я починаю писати прокурору Львівщини, повідомляю про підготовку до вчинення злочину, пояснюю, що з майна фабрики намагатимуться зняти арешт, щоби її розпродати, що все це – схема рейдерського захоплення. Однак це все було марним. Згодом я дізнаюся, що арешт таки в прокуратурі зняли, і на вересень 2014 року вже запланований новий аукціон. Для того, щоб зняти арешт, за неофіційними даними, рейдерська група заплатила прокуратурі 50 тисяч доларів. На щастя, на цей момент прийшов в область новий прокурор Микола Гошовський, звісно, я до нього звернувся, написав скаргу. Оскільки він тільки-но прийшов і, напевне, рейдери його ще не встигли задіяти у свої схеми. Тому він скасовує рішення прокуратури і повертає арешт на майно макаронної фабрики», – пояснює Євген Гнатув.
Однак незважаючи на відновлення арешту на майно Львівської макаронної фабрики, Надія Слідзьона таки продає його за безцінь на аукціоні на початку вересня 2014 року. Все майно, вартість якого становить більше 1,5 млн грн, вона розпродує орієнтовно за 20 тисяч грн. Серед нього були механічна майстерня, яка повністю обслуговувала підприємство, автонавантажувачі, лише один із яких купували більше, ніж за 10 тисяч доларів, а також меблі. У торгах, звісно ж, участь брали кілька «своїх» осіб. А всі дії Слідзьони щодо продажу арештованого майна погоджував комітет кредиторів, в який входили банки: «Надра», «Піреус» та «Мега банк». Таким чином рейдерам вдалося втілити одну з найважливіших цілей всієї незаконної схеми – захопити і розпродати своїм же людям цінне майно Львівської макаронної фабрики за мізер.
Що далі?
Судова тяганина щодо Львівської макаронної фабрики триває дотепер, загалом стосовно неї та інших підприємств Євгена Гнатува, на які також зазіхнули рейдери, відкрито близько десятка кримінальних справ.
Також цікавий і той факт, що у справі щодо банкрутства макаронної фабрики наприкінці 2017 року з’явився ще один фігурант – новий арбітражний керуючий (ліквідатор) підприємства Тарас Тарасенко. І найцікавішим є те, що на цю посаду виконавча служба юстиції призначила не кого-небудь, а людину, яка також була ліквідатором Київського ювелірного заводу, і за такою ж схемою відчужила його майно на понад 100 млн грн. За цим фактом також відкрита кримінальна справа, існування якої сам Тарас Тарасенко, звісно ж, приховав. Відтак це доводить те, що схема рейдерських захоплень підприємств і заволодіння їхнім майном є давно відпрацьована, і злочинні угрупування діють злагоджено по всій Україні.
«Схема одна і та ж є по всій території України. Київський ювелірний завод також визнали банкрутом, а Тарас Тарасенко, нібито не знаючи про рішення судів, які забороняли продавати його майно, все одно його незаконно відчужив, завдавши таким чином збитків на сотні мільйонів гривень. І тому абсолютно не дивним є те, що він з’явився у справі щодо Львівської макаронної фабрики», – підкреслює Євген Гнатув.
Так, справді, у справі щодо рейдерського захоплення й розпродажу майна Львівської макаронної фабрики ще не розставлені всі крапки над «і». 22 грудня 2017 року, тобто майже через два місяці після призначення Тараса Тарасенка арбітражним керуючим, на сайті Міністерства юстиції України з’являється інформація про продаж цілісного майнового комплексу ВАТ «Львівська макаронна фабрика», вартість якого становить більше 247,3 млн грн. Аукціон, на якому й збиралися остаточно продати все підприємство, включно зі всіма спорудами, млином, рухомим майном, мав відбутися 1 лютого цього року. Однак торги не відбулися через ряд кримінальних проваджень.
«Проведення цього аукціону – це злочин. Не можна продавати арештоване майно, а воно дотепер перебуває під арештом. Зараз також розглядається справа про незаконність призначення Тараса Тарасенка арбітражним керуючим макаронної фабрики. І вона гальмує проведення цього незаконного аукціону, тож увесь цей процес наразі призупинився», – додає Євген Гнатув.
Зважаючи на розголос скандальної ситуації зі Львівською макаронною фабрикою, а також масштабність корумпованості системи правоохоронних органів, що стають на бік рейдерів, на захист підприємства стала група народних депутатів України.
Як розповів нардеп зі Львівщини Ігор Васюник, щодо незаконного захоплення Львівської макаронної фабрики нардепи звертатимуться до «антирейдерської комісії» при Міністерстві юстиції України, до Генпрокуратури. Також у їхніх планах подати до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України списки всіх суддів, які ухвалювали сумнівні рішення в цій справі.
Парламентар констатує, що український бізнес й надалі потерпає від рейдерських захоплень та прокурорсько-суддівського «бєспрєдєлу».
«Злочинне угрупування – симбіоз колишніх прокурорів, СБУшників, суддів, контрольованих арбітражних керуючих та продажних адвокатів пробують усіма відомими рейдерськими методами відібрати землю та майно Львівської макаронної фабрики. Ті ж схеми і ті ж дійові особи, які колись так само намагались відібрати моє майно.
Таким треба давати жорстко по лапах і по морді. І починати потрібно з суддів, які «в долі, і в схемах»… Давайте починати міняти цю державу з себе і робити все для того, щоб викорінити таке явище як рейдерство та корупція», – наголосив І.Васюник.
Що ж, як би це не було прикро, але змушені з сумом констатувати, що незважаючи на ту боротьбу з корупцією, яка відбувається напоказ в Україні, схема рейдерських захоплень підприємств вже надійно вкорінилась, отримавши протекцію правоохоронних органів, юстиції та судів. Вони, дотепер підтримуючи закони кримінальних кіл, здається, чхати хотіли на все, крім власного збагачення.
Відтак вся ця боротьба з рейдерами перетворюється на відчайдушну битву одного проти всієї системи. Чи справді один у полі – також воїн, залежить і від самого суспільства, чи виступить воно проти беззаконня, безладу та «кришування» несанкціонованих схем? Адже сьогодні тобі ніхто не гарантує, що вже завтра ти не станеш однією з жертв цих чи інших мародерів.
P.S. Львівський портал звертається до усіх згаданих у даному матеріалі дійових осіб чи представників (уповноважених) органів державної влади (підприємств, установ, фінансових організацій), які фігурують у цій статті: наше видання готове опублікувати Вашу позицію стосовно викладених у цьому журналістському матеріалі фактів та коментарів.
Фотоілюстрації: соцмережі, ЕП
Наталя ДУЛЯБА