Одномандатний виборчий округ № 124
Червоноград, Сокальський район, частина Кам’янка-Бузького району
Діючий депутат – Степан Курпіль (ВО «Батьківщина»)
Минулі вибори у цьому округу завершилися впевненою перемогою висуванця об’єднаної опозиції Степана Курпіля. Вірний «тимошенківець» не мав жодних проблем у шахтарському регіоні, набравши більш ніж переконливі 61.73%. Його найближчий суперник, директор шахти «Надія», що, вочевидь, розраховував на підтримку гірняцького населення округу, набрав втричі менше. Нічого дивного, ще з 90-х місцеві виборці мало зважають на професійну шахтарську приналежність кандидатів, віддаючи перевагу проукраїнським політичним переконанням.
Курпіль, як і більшість інших переможців 2012-го, не проти повторити свій переможний результат. Ось тільки сьогодні він не єдиний і об’єднаний на цьому електоральному полі. Свої політичні амбіції у шахтарському краї прагнуть реалізувати ще кілька кандидатів, які з не меншим правом можуть похизуватися своєю діяльністю на благо України. Тим цікавіше буде.
Степан Курпіль – 55 років, народний депутат України. Висунутий ВО «Батьківщина».
Журналістська та політична кар’єра Степана Курпіля була відносно гладкою. Після закінчення факультету журналістики на Львівщині Степан недовго побув у «районці», згодом у видавництві «Каменяр», а у 1986-му з’являється у редакції обласної молодіжки «Ленінська молодь». Перед цим, щоправда, він встиг «засвітитися» ще й у ролі лектора Львівського обкому ЛКСМУ.
У «Ленінській молоді», яка на той час стала називатися «Молодою Галичиною», Курпіль доріс до заступника головного редактора. Але у19 91-му в його долі стається крутий поворот.
«Молодіжка» була у той час найпрогресивнішою газетою Львівщини. Тож не дивно, що на перспективного редактора звернула увагу нова революційна влада, коли шукала керівника для газети «Високий замок» – колишньої компартійної «Львівської правди». Після недовгих вагань Степан погодився. Каже, що переконав його особисто В’ячеслав Чорновіл, який тоді очолював обласну раду.
Курпіль виявився на своєму місці у ті непрості часи, коли преса, як і вся країна, вчилася жити по-новому. Він не лише вивів газету у лідери читацьких симпатій. Курпіль одним з перших зрозумів, що газета з інформаційного придатку влади стає комерційною структурою. «Високий замок» першим в Україні почав створювати власну мережу розповсюдження газети, свою систему кіосків, а згодом й власну поліграфічну базу.
Наступний крок виглядав цілком логічним. Наприкінці 1990-х «Високий замок» виходить з підпорядкування обласній владі, і невдовзі знаходить інвестора – норвезький концерн ORKLA MEDIA, що вже на той час активно вкладав гроші у польські медіа.
Приватизація «Високого замку» й досі залишається одним з основних козирів опонентів Степана Курпіля. Зовні все виглядало прозоро та справедливо: по 25% ЗАТ «Видавничий дім «Високий Замок» отримав норвезький інвестор та його дочірня фірма «Україна прес», 50% – трудовий колектив редакції. Однак зразу ж після цього редактор почав масово скуповувати акції працівників, і за твердженням деяких з них, інколи не обходилося без адміністративного тиску. Відтак за кілька років більшість акцій трудового колективу опинилася в його руках. Окремі з журналістів вчинили скандал, в який довелося втрутитися навіть норвезькому інвесторові.
Найбільший критик Курпіля, журналіст Валерій Сагайдак у результаті був звільнений з газети із формулюванням «за систематичні прогули на роботі та і злісне невиконання посадових обов’язків». Сагайдак подавав до суду і за своє звільнення і за позбавлення акцій, але справа завершилася нічим.
У 2008 р. ORKLA MEDIA пішов з українського медіаринку, розпродавши усі свої активи, у тому числі й частку у «Високому замку». У підсумку, станом на сьогодні 98,5% акцій ПрАТ «Видавничий дім “Високий замок» належить Наталії Балюк – дружині Степана Курпіля й нинішньому головреду видання. Вона ж є головою правління підприємства.
ПрАТ також є співзасновником ТОВ “Преса”, компанії, що займається розповсюдженням газет та журналів і володіє мережею газетних кіосків. Власниками ТОВ “Преса” є ПрАТ “Видавничий дім “Високий замок” (37%), Наталія Балюк (39%) та ще двоє фізичних осіб.
Успішний медіа-бізнес Степан Курпіль зумів конвертувати в успішну політичну кар’єру. Ще у 1994-му він стає депутатом Львівської обласної ради. Зробити це редактору офіційної газети ради було не важко. Через вісім років Курпіль вирішив замахнутися на більше, спробувавши свої сили у боротьбі за депутатський мандат Верховної ради. Отримав пристойний результат як для новачка – 21,17%, але поступився більш досвідченому Тарасу Стецьківу, який йшов під прапорами «Нашої України».
Курпіль зробив правильні висновки з поразки. Він зближається з партією Ющенка, а після Помаранчевої революції вступає в її ряди. Але тут в долі нашого героя настає новий поворот. У 2005-му, після короткої зустрічі (за словами самого Курпіля) він несподівано для багатьох не лише отримує прохідне 36-е місце у списках БЮТ, але й стає керівником штабу Блоку Юлії Тимошенко на Львівщині. Вірність партійному бренду Юлії Тимошенко він зберігає й досі.
На позачергових виборах 2007 року Степан Курпіль знову отримав прохідние 36-е місце в списку. Цікаво, що якщо у перший раз він прогнозовано обрав Комітету з питань свободи слова та інформації, то у «позачерговому» парламенті вирішив працювати в Комітеті з питань європейської інтеграції. За його особистим зізнанням, до «інформаційного» комітету не пішов через небажання співпрацювати з його головою, добре знаною по колишній роботі у львівській газеті «Молода Галичина» «регіоналкою» Ганною Герман.
Третій депутатський мандат Курпілю довелося здобувати у мажоритарному окрузі. Втім, для представника об’єднаної опозиції, власника знаної в окрузі газети, це не склало особливих труднощів. «За» Курпіля проголосували 61,73% виборців. Нині Степан Курпіль сподівається повторити свій успіх у цьому ж окрузі.
За вісім років у парламенті Степан Курпіль не запам’ятався полум’яними феєричними промовами. Він не так часто з’являється на трибуні, чи виступає із заявами. Втім, це швидше свідчить про спокійний характер депутата, ніж про його сумлінність – з цим у Курпіля все в порядку.
Чи не єдиним епізодом, в якому він порушив своє реноме інтелігентного та розважливого політика, стала депутатська бійка під час обговорення у парламенті мовного закону «регіонала» Колесніченка. У запалі цієї сутички Степанові Курпілю зламали палець.
Андрій Корнат – 42 роки, викладач-експерт, Інститут політичної освіти. Висунутий Радикальною партією Ляшка.
Червоноградець Андрій Корнат – яскравий представник Народного Руху новітніх часів – епохи Куйбіди. Не дивно, що на цих виборах обласний лідер Руху разом з міським колегою Валерієм Веремчуком, услід за своїм шефом дружньо стали під прапори Олега Ляшка. Ось така метаморфоза творіння В’ячеслава Чорновола та його соратників.
Головою Львівської крайової організації НРУ Корнат став з третьої спроби у 2010 році. Перший захід Андрій зробив ще у 2007-му. На той час молодий політик уже 4 роки як очолював «Молодий Народний Рух» на Львівщині, встиг покерувати районним штабом Ющенка на президентських виборах, працював начальником управління у справах сім’ї та молоді Львівської облдержадміністрації.
Опонентом Корната був Ярослав Кендзьор. Той не шкодував епітетів, називаючи свого суперника представником «непомірно амбітної групи молодих» та заявляючи, що молода генерація ставить перед собою завдання «похоронити крайову організацію Руху». Спрацювала ця риторика, чи більший авторитет Кендзьора, але в підсумку представник старої гвардії переміг: 129 голосів проти 82.
Проте у січні 2009 року з`їзд НРУ виключає Ярослава Кендзьора з лав партії і крісло голови крайової організації стає вакантним. Андрій Корнат робить другу спробу очолити організацію, проте уже на самій конференції знімає свою кандидатуру на користь Ярослава Пітка. Той покерував львівськими рухівцями менш, ніж півроку. За кілька місяців провід НРУ призупинив членство Пітка в партії, звинувативши того у махінаціях з партійним приміщенням.
Після звільнення Пітка Корнат стає виконувачем обов’язки голови. У цей час йому знову довелося зчепитися з Кендзьором, який спробував переманити частину членів обласної організації у НРУ в новостворювану партію «За Україну!» В’ячеслава Кириленка. Тепер уже Корнат відточував свою полемічну майстерність, заявивши, що Кендзьор «прагне шахрайським шляхом забрати структури ЛКО НРУ і переформатувати їх в інший політичний проект».
У лютому 2010-го Андрій Корнат на безальтернативній основі, фактично одноголосно, таки був обраний головою ЛОО НРУ. З того часу він незмінно очолює організацію. Корнат також є головою фракції НРУ у Львівській обласній раді.
У 2013 році, після злиття НРУ з УНП, Корнат став головою львівської організації об’єднаного Руху. Новий голова заявив, що у Львівській області розпочалися процеси, що мають на меті сформувати єдиний фронт національно-демократичних сил. Цікаво, що за кілька років до того він висловлював своє невдоволення з того, що «ми постійно об’єднуємося, входимо в блоки, хоч маємо свій партійний потенціал».
Під час цьогорічних подій на Майдані Анрій Корнат був координатором штабу національного спротиву на Львівщині, займався відправкою людей на київський Майдан.
Корнат вдруге приймає участь у виборах по цьому округу. У 2012 році він зняв свою кандидатуру на користь кандидата від Об’єднаної опозиції Степана Курпіля. Нагадаємо,що цього річ Курпіль теж боротиметься за мандат у цьому окрузі.
Михайло Блавацький – 56 років, народний депутат України, член ВО «Свобода». Самовисуванець.
Парадокс цьогорічних виборів: один з найактивніших «свободівців», 17-й номер в списку партії у 2012 році, спробує здобути депутатський мандат у ранзі самовисуванця. Якими є причини такого рішення – невідомо.
Офіційна біографія кандидата скупа на інформацію. Закінчив економічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту (за особисти зізнанням, мріяв стати головою колгоспу). У роки навчання рацював завідувачем складу на базі матеріально-технічного постачання сільського господарства у Львівській області. Пізніше став заступником директора ТОВ «Тесла Транс», котре спеціалізується на виробництві електротехнічних виробів.
У 2006-му році став депутатом Львівської обласної ради, у складі якої перебував протягом двох скликань, до обрання народним депутатом у 2012-му. У парламенті був призначений головою підкомітету з питань удосконалення податкового законодавства та контролю за діяльністю податкових органів Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики.
Така лаконічність біографії 56-літнього політика дає широкий простір для фантазій та версій. Недоброзичливці схильні ототожнювати його з відомим на Львівщині контрабандистом на прізвисько «Брокер». Можливо, тому, що у своїй громадсько-політичній діяльності Блавацький насамперед зосереджується на діяльності митних та фіскальних органів.
Зокрема, минулого року нардеп Блавацький був одним з найактивніших викривачів начальника управління податкової міліції на Львівщині Руслана Плюща. За інформацією депутата, під час обшуку в податківця було вилучено більше 3 мільйонів гривень та теку документів про право власності на об’єкти нерухомості. Блавацький особисто звертався до Генпрокуратури щодо притягнення Плюща до відповідальності за корупцію та зловживання.
Раніше, будучи ще депутатом облради, Блавацький «наїхав» на Держмитслужбу за потурання махінаціям на Одеській митниці. Тільки через порт Одеси держава втратила за рік 2 млрд доларів, стверджував депутат. Блавацький тоді гордо заявляв, що помічник голови Держмитслужби Калєтніка розмовляв з ним «тремтячим голосом».
Втім, цей скандал мав свою передісторію. Напередодні за результатами комплексної перевірки з Львівської митниції було звільнено 27 осіб за порушення присяги держслужбовця. Серед звільнених виявився і син Блавацького, Андрій. За словами політика, члени комісії з перевірки цілеспрямовано шукали документи з підписами його сина.
Блавацький розцінив це як помсту за критику і шантаж з боку Калєтніка. «Свободівець» розповів, що за кілька днів до того до нього подзвонив помічник голови ДМСУ і запропонував «свободівцю» написати заяву про відкликання свого голосу під зверненням облради з вимогою про відставку голови Держмитслужби.
Через рік уже обидва сина Блавацького «засвітилися» в іншому скандалі. Голова фракції Партії регіонів у Львівській облраді Ігор Грещук заявив, що молоді люди вчинили п’яний дебош в одному із нічних клубів Львова і побились із працівниками охорони клубу. За словами «регіонала», «п`яних парубків заспокоювали кілька нарядів правоохоронців».
Михайло Блавацький, своє чергою, пообіцяв подати на Грещука до суду за наклеп. Як заявив «свободівець», інформація щодо інциденту з його синами, поширена регіоналом, не відповідає дійсності і принижує його гідність та ділову репутацію.
Взагалі, Блавацький уміє потрапляти у цікаві ситуації. Так, ще у 2006 році на нього був скоєний розбійний напад із застосуванням холодної зброї. Тоді «свободівець» отримав ножове поранення в обличчя.
За п’ять років потому в Блавацького виник незрозумілий конфлікт з працівниками ДАІ. Коли депутат облради виходив з квартири лідера «Свободи» Олега Тягнибока, правоохоронці вчинили спробу затримати його. Як повідомила прес-служба «Свободи», «міліціонери без вручення повістки намагалися заштовхати свободівця до міліцейської машини і вивезти у невідомому напрямку. Свої дії вони пояснювали службовим орієнтуванням на автомобіль свободівця, який ніби-то знаходиться у розшуку».
Утім, жвавий характер Михайла Блавацького, не завжди має наслідком неприємні ситуації. Депутат активно проявив себе під час Революції Гідности, коли був комендантом Будинку профспілок. Після перемоги Майдану розглядався як можливий очільник Держслужби України з надзвичайних ситуацій. А ще активно допомагав екс-голові Львівської ОДА Ірині Сех. Певний час Львовом навіть ходили чутки, що Михайло Блавацький може замінити її на цій посаді.
Останнім часом депутат проявляє особливу активність в окрузі, де балотується. Зокрема, ЗМІ зарясніли повідомленням, що за допомогою народного депутата Блавацького розпочато ремонт двокілометрової ділянки дороги Львів-Червоноград у селі Сілець.
Олег Мусій – 49 років, Міністр охорони здоров’я України. Самовисуванець.
1 жовтня міністра охорони здоров`я, колишнього координатор медичного штабу Євро майдану Олега Мусія усунули від виконання обов`язків міністра. На звільненні Мусія наполягав особисто прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк.
Формальна причина відсторонення – недостатня активність міністерства у проведенні тендерів із закупівлі ліків для хворих на рак, ВІЛ–СНІД, гемофілію та інші смертельно небезпечні недуги. Відомство Мусія провело не більше третини необхідних тендерів.
Сам Олег Мусій причини свого усунення назвав необ`єктивними. Відведений прем`єром термін 21 день на завершення держзакупівель Мусій вважає нереальним.
Однак, причини конфлікту виглядають значно глибшими. Зокрема, відсторонений міністр заявив, що будувати роботу міністерства по-новому йому заважали призначені за партійними квотами чиновники.
«Ті представники Майдану, які були призначені не за партійними квотами, які були незалежні від політиків, потихеньку усуваються з уряду, який, на превеликий жаль, залишається продовженням режиму Януковича», – заявив він.
Щодо конкретних прізвищ людей, які стояли на перешкоді роботи міністерства, Мусій назвав свого першого зама Руслана Салютіна, народного депутата Миколу Мартиненка і… прем`єр-міністра України Арсенія Яценюка.
Непорозуміння між міністром та прем’єром розпочалися з перших днів роботи нового Кабміну. Мусій, за його словами, розраховував, що він буде займатися реформуванням системи охорони здоров’я. Прем’єр вимагав більш нагальних завдань: забезпечити максимально ефективну роботу галузі, зокрема, вчасно провести тендери, щоб прид- бати вакцини та необхідні українським пацієнтам ліки, організувати безперебійне постачання медичної техніки та обладнання в зону АТО.
Перший раз нарив виліз назовні у липні. Тоді з подачі нардепів Анжеліки Лабунської і Романа Стаднійчука Верховна Рада голосувала за відставку Мусія. Голосів за прийняття постанови не вистачило, але прикметно, що фракції «Батьківщина» та УДАР проголосували за відставку міністра.
На посаді міністра Олег Мусій працював з 27 лютого 2014 року. До уряду Яценюка увійшов, насамперед, завдяки своїй роботі на Майдані. Він входив в Медичну сотню Євромайдану і був координатором медичного штабу.
Прийшовши в міністерств він першим чином пообіцяв поламати корупційні схеми, що існували у відомстві. «Чітка позиція міністра, що з сьогоднішнього дня в МОЗ у всіх, хто займається дозвільними документами, така діяльність скасовується. Більше в МОЗ людей, які відповідають за такі схеми, не буде», – заявив Мусій.
Окрім іншого, він обіцяв провести роздержавлення системи охорони здоров`я.
Міністр також повідомив, що не збирається скасовувати медичну реформу, розпочату минулим урядом, – попри її неефективність. Мусій вважав, що її досить вдосконалити, змінивши механізм впровадження в принципі правильних прописаних кроків.
У березні міністр жорстко розкритикував прийнятий Верховною Радою з ініціативи Ляшка Закон України «Про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров`я». Опоненти Мусія тоді звертали увагу на те, що він різко змінив свою точку зору, ставши міністром, і перестав вважати пийнятним, аби відомство платило зарплату «зайвим» лікарям. Ініціаторам закону він запропонував платити власні кошти «за пусті заклади охорони здоров`я».
Мусій також вступив у конфлікт з вітчизняними виробниками ліків, назвавши їх фірмами-«розливайками» закордонного продукту. Міністр заявив, що лише 5% продукції є «істинно вітчизняними».
Олег Мусій – уродженець Сокальського району. З акінчив Київський медінститут за фахом анестезіологія та реаніматологія. Працював у Київському науково-дослідному інституті нейрохірургії. Навчався також за кордоном, отримав вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Організація і управління охороною здоров`я».
Президент Всеукраїнського лікарського товариства.
ЦВК також зареєструвала по цьому округу наступних кандидатів:
Василь Галамай – 28 років, заступник завідувача Галицького відділення Львівського міського центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких. Самовисуванець.
Михайло Герман – 49 років, директор ТОВ «Платон-Авто». Висунутий партією «Опозиційний блок».
Василь Коляда – 31 рік, фізична особа – підприємець. Висунутий партією «Воля».
Вадим Кондратюк – 33 роки, проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Висунутий партією Конгрес Українських Націоналістів.
Ганна Костюк – 36 років, директор Сокальської агенції регіонального розвитку, член партії «Народний фронт». Самовисуванець.
Ігор Новосад – 51 рік, тимчасово не працює. Висунутий партією «Громадянська позиція».
Денис Осміловський – 32 роки, адвокат. Самовисуванець.
Роман Рентюк – 37 років, військовослужбовець. Висунутий партією «Заступ».
Сергій Руденко – 58 років, заступник директора, ДП «Львіввугілля». Самовисуванець.
Петро Федашко – 41 рік, директор ТОВ «Вітан-Транс». Самовисуванець.
Юрій Чижмар – 39 років, директор ТКП «Бадьорість». Самовисуванець.
Роман Швед – 58 років, головний лікар Сокальської районної лікарні, член партії Конгрес Українських Націоналістів. Самовисуванець.
Петро ЗЕНИК, Львівський портал