Топ-10 провокаторів сезону (Частина ІІ)

Коментарі

|

Доки є політика, будуть і політичні провокатори

«Коментарі» представляють другу п’ятірку топ-10 провокаторів політичного сезону

Олійник і мораль

Перебіжчик із БЮТ, що будує успішну кар´єру балакуна в Партії регіонів, Володимир Олійник надумав взятися за суспільну мораль. На щастя, поки невдало

2007-го в українському політичному лексиконі ще не було слова «тушка», тому прес-службі БЮТ доводилося використовувати інші дефініції, пояснюючи небажання деяких товаришів «обнуляти списки» для легітимізації рішення про дострокові парламентські вибори: «Вимагаючи на колінах місце в прохідній частині списку Партії регіонів, Володимир Олійник і йому подібні політичні істоти, для яких немає нічого святого ані в питаннях моралі, ні в честі і людській гідності, сьогодні готові роздертися на шматки, щоб тільки потрапити до наступного парламенту». Дійсно, того року екс-мер Черкас, учасник «канівської четвірки», член ради «Форуму національного порятунку», довірена особа кандидата в президенти Віктора Ющенка, народний депутат від БЮТ зробив крутий розворот убік «регіоналів». Зусилля Олійника оцінили у вигляді №185 у партійному списку на виборах-2007, так що депутатське посвідчення він отримав лише в березні 2010-го, коли однопартійці рушили у виконавчу владу після перемоги Віктора Януковича.

З того часу Олійник закріпився серед балакунів партії, став незмінним учасником політичних ток-шоу. Його спеціалізація — підведення «правової бази» в потрібному для партії руслі щодо найширшого кола питань. Юлія Тимошенко сидить у в´язниці — законно, депутатів Павла Балогу та Олександра Домбровського позбавили мандатів — законно, вибори в Києві не призначають — законно… А от переобрати членів ЦВК відповідно з представництвом політичних сил у парламенті сьомого скликання — немає підстав. «Я дотримуюся ідеології того, щоб максимально відійти від партійних принципів, якщо ми хочемо отримати об´єктивний інструмент. Тобто, щоб ЦВК була об´єктивним державним органом і щоб не була так званим клубом за політичними інтересами», — абсолютно серйозно висловився «регіонал».

Що ж до незаконного, то Олійнику особливо не подобається незаконний контент, розміщений на сайтах адресного простору українського сегменту Інтернету. Настільки, що минулого місяця депутат подав законопроект, що зобов´язує провайдерів блокувати протягом доби після відповідного рішення суду на вимогу СБУ або МВС доступ до ресурсів, які пропагують міжнаціональну ворожнечу, жорстокість, порушують права і свободи громадян. Експерти були глибоко шоковані: за запропонованим механізмом захисту суспільної моралі можна було б знищити будь-який інтернет-ресурс. Галас здійнявся такий, що Олійник відкликав проект. Але — для доопрацювання. «Відмовлятися від наведення порядку в Інтернеті не варто. Єдине — цей механізм повинен бути таким, щоб він не привів до зворотного, що вже взагалі не буде Інтернету. Цього ми не допустимо ніколи», — запевняє цей тонкий шанувальник свободи слова.

Медведчуку немає діла до українського вибору

Щоб нав’язати свій особистий вибір суспільству та владі, колишній політик вже більше року створює собі образ громадського діяча у віртуальному просторі

13 березня минулого року в Інтернеті пролунав стук: «Здрастуйте! Я — Віктор Медведчук». Кому треба, ті почули: чиновники, політики, журналісти. Звичайно, у всіх першим питанням було «навіщо?» (у перекладі на літературну мову). «Моя поява в соціальних мережах — це не данина моді. Це розуміння того, що не можна мовчати. І ще, це усвідомлена потреба в діалозі про головне — про те, якою має бути наша країна і що кожен із нас може для цього зробити», — повідомив екс-глава Адміністрації Президента.

З тих пір він ні на крок не просунувся на шляху задоволення задекларованої потреби. У нього є рух «Український вибір», є перманентна зовнішня реклама та сайт цього руху, а діалогу немає. Мільйони українців бачили білборди зі слоганом «Країною керуєш ти!», і, мабуть, не всі сприймали це як злий жарт. Напевно, у багатьох все ж виникала надія, що «Український вибір» служить майданчиком для дискусій, що там можна поділитися сумнівами, вислухати різні точки зору та зробити зважений вибір. Але будь-хто, хто зайде на цей сайт зараз, як і рік тому, не знайде там зіткнення полярних точок зору, а побачить панування однієї позиції — Медведчука.

Віктор Володимирович і його «Український вибір» мають відповіді майже на всі ключові питання. Форма правління — парламентсько-президентська. Державний устрій — федеративний. Російська мова — друга державна. Інтеграція — до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. А після народного бунту у Врадіївці Медведчук вирішив, що прийшов час ставити під сумнів подальше існування самої України. «Ми не обдуримо процес формування громадянського суспільства, питання лише в тому, якої форми набуде народна самоорганізація, — написав він 9 липня. — Вона може стати імпульсом для перетворення та розвитку нашої країни. А може і протиставити себе владі, опозиції і навіть державі, відправивши їх всіх на звалище історії. Втім, з приводу перших двох я не сумніваюся, що вони в будь-якому випадку туди відправляться». Бути чи не бути українській державі, Медведчук, здається, ще не визначився.

Що ж до вибору, то не так вже й легко здійснити в свідомості всього суспільства підміну понять: «країною керуєш ти» — це інтеграція до Росії, «країною управляє Янукович» — це інтеграція до Євросоюзу. Цікаво, чи вдячний Віктор Федорович Віктору Володимировичу.

Який з Ляшка радикал

Найепатажніший парламентарій має намір боротися з опозиційними кандидатами на виборах мера Києва та президента України

На парламентських виборах 2006 року Олег Ляшко був включений до списку БЮТ, маючи імідж жертви політичних репресій і борця з корупцією. Проте вже у вересні того ж року він виявив схильність до девіантної поведінки. У розпал «коаліціади» він заявив про наявність у нього доказів про дачу хабара лідеру Соцпартії Олександру Морозу за входження СПУ в коаліцію з Партією регіонів, з цієї нагоди була створена тимчасова слідча комісія Верховної Ради. Коли комісія зібралася, Ляшко надав диктофонну міні-касету, але відмовився сам вставити її в диктофон і включити прослуховування запису. Комісія, вивчивши касету, дійшла висновку, що плівка пошкоджена та прослуховуванню не підлягає, і повернула касету депутату. Пізніше у своєму звіті комісія зазначила, що жодних доказів так і не отримала і що дії Ляшка мали характер політичної провокації. Суд за позовом Мороза визнав розповсюджені Ляшком відомості недостовірними та зобов’язав їх спростувати.

Незважаючи на отриманий збиток для своєї репутації, БЮТ і на виборах 2007 року включив Ляшка у свій список, але в жовтні 2010-го фракція виключила цього депутата зі свого складу. У серпні наступного року він обзавівся власною Радикальної партією, а на виборах 2012-го був обраний до парламенту в одному з округів Чернігівської області.

Розділ «Лідер» партійного сайту містить чотири сторіночки: «Батько», «Благодійник», «Політик» і «Президент». Саме так: не «Кандидат на пост президента», а «Президент». Киянам доведеться споглядати плакати радикального лідера і на виборах мера, причому Ляшко на партійному сайті вже встиг оголосити поширення версії про те, що він буде технічним кандидатом влади, підступами конкурентів.

Проте дії цього політика підозріло часто вигідні саме владі. У політтехнологів є термін — «каналізувати» ідею, тобто, образно кажучи, опошлили її, «спустити в каналізацію». І коли Ляшко, наприклад, несподівано приєднується до протесту чорнобильців проти скорочення виплат, і навіть намагається мало не очолити акцію, балів протестантам це не додає. Серйозні люди намагаються максимально дистанціюватися від ініціатив, в яких він бере участь.

В цілому прагнення Ляшка виглядати опозиційніше, ніж фракції опозиції, виглядає безглуздо. Наприклад, 4 липня він привітав Арсенія Яценюка з новою «тушкою». Однак у той же день сам проголосував за чотири закони та шість постанов, яким відмовили у підтримці «Батьківщина», «Свобода» та «УДАР», але які були підтримані фракціями ПР і КПУ.

«Мама та бабуся» Богословська

 Є люди, які навіть про кохання говорять словами, сповненими ненависті. А Інна Богословська вміє вчити правді фразами, породженими її галюцинаціями

   Вже близько восьми років вона «спеціалізується» на Юлії Тимошенко, а після торішніх парламентських виборів — ще й на «Свободі». Те, чим займається Богословська, навіть віддалено не схоже на критику, дискусію, полеміку. Вже, здавалося б, Савіка Шустера нічим не здивуєш, але і він буває в шоці від своєї традиційної гості. Наприклад, на «Шустер Live» 29 березня «свободівець» Андрій Мохник згадав про «корупційну схему видобутку сланцевого газу». Савіку стало цікаво: «А чому вона корупційна?». Мохник виклав свою точку зору, після чого Богословська каже: «Ви знаєте, Гітлер був прекрасним оратором». Шустер: «Почекайте. Тільки не Гітлер. Ну не треба Гітлера». Богословська: «Ну чому це?». Шустер: «Ну при чому тут Гітлер?!». Богословська: «Савік, та при тому, що це неофашизм». Звичайно, після цього всім було вже не до сланцевого газу.

Ще Богословська спеціалізується на журналістах. Одного разу, знову на «Шустер Live», вона промовила монолог, пообіцявши «говорити реально як мама та бабуся». Кульмінацією стали слова: «Я не знаю, що робити з журналістами, 99 відсотків роботи яких це заказуха та джинса. Я не знаю, що робити з молодняком, який не хоче читати книги, але сидить по дванадцять годин на порнографії, на сайтах». Після фінальної фрази «Світ божеволіє, хтось повинен стати нормальною людиною», «мама та бабуся» розплакалася.

Не дивно, що вона довела себе до стану афекту, поставивши в один ряд журналістів і порнографію. Торік 6 червня на День журналіста Богословська в своєму блозі на «Українській правді» звернулася до журналістів із закликом повертатися до професії. Свій стан в цей день вона описала словами: «Категорически настаиваю: наша страна излучает ПОЗИТИВ! И настоящий Журналист по зову профессии и человеческого достоинства просто обязан это состояние транслировать!». І сама подала приклад, як треба писати про ситуацію в Україні: «Масса отремонтированных дорог, постриженная трава на чистых обочинах, ухоженные чистые коровы с огромным выменем, побеленные деревья и покрашенные дома. Ни одного брошенного или невозделанного поля…». І насамкінець: «И выглядит эта страна, и люди в ней, красивыми и довольными. И живут наши 46 млн. человек в красивых городах и селах, которые они любят. И одеты украинцы совсем по-европейски, едят продукты, многие из которых вкуснее и натуральнее иностранных, учатся в хороших детсадах и школах, лечатся с применением современного оборудования, создают семьи и рожают детей, слушают и смотрят все, что хотят, говорят, что угодно. И уж точно не чувствуют себя угнетенными диктатурой». Вчити «правді» фразами, породженими галюцинаціями, — це особливе мистецтво.

Невіртуозний віртуал Гриценко

Провокації дією нижче офіцерської гідності екс-міністра оборони. Інша справа — тролити своїх соратників у персональному блозі

До занурення Анатолія Гриценка в чисту політику, його діяльність мала в основному позитивний характер. Під час роботи в «мозкових центрах» за ним закріпилася репутація серйозного аналітика, а службу полковника Гриценка на посаді міністра оборони українська армія досі згадує з приємною ностальгією. Все змінилося в той момент, коли Анатолій Степанович вирішив робити кар’єру політичного лідера. Перевірка «мідними трубами» власних амбіцій виявилася складніше військової стратегії і тактики. Переоцінка власних лідерських талантів зіграла з Гриценком злий жарт — сьогодні сподвижники готові піддати його остракізму, а опоненти й взагалі намагаються представити його як блазня.

Так, Гриценко ніколи собі не дозволяє провокувати ні словом, ні ділом в оточенні будь-якої аудиторії. Більше того, будучи завсідником різноманітних ток-шоу, відставний міністр оборони поводиться підкреслено ввічливо та суворо, як личить людині, знайомій із поняттям офіцерської честі не з чуток. Але коли він залишається з комп’ютером наодинці, з Анатолієм Степановичем трапляється щось недобре — вся жовч миттю вивалюється в його персональний блог.

Характерно, що прицільний вогонь цього «блогометання» концентрується на колегах по «Батьківщині», в крайньому випадку на інших опозиційних діячах. Одяглися соратники у «вишиванки» — отримайте віртуальне «фе» на рівному місці. Завелися «тушки» у рідній фракції — отримайте весь список (абсолютно суб’єктивний, звичайно) потенційних зрадників і тих, хто несе за це відповідальність. І, звичайно ж, зовсім не схожий на зрадника Олег Канівець, який подався в перебіжчики, — єдиний, крім самого Гриценка, представник партії «Громадянська позиція» в парламенті. Розбирають твою поведінку на закритому засіданні фракції — будьте ласкаві, шановна публіко, ознайомтеся з ходом дебатів он-лайн. А ще Гриценко «готовий покласти мандат — але тільки разом із Яценюком!». Якраз про таку солідарну готовність тими ж словами повідомляли раніше «тушки», що виходили з фракції…

Сильно зачепила Гриценка заява Яценюка про те, що його промови пишуть на Банковій: «Не терплю, коли брешуть!». Якщо це і не так, то, схоже, Гриценко щиро не розуміє, що публічні провокації проти колег по фракції наносять об’єктивну шкоду опозиційному руху.

Автори: Євген Силенко, Юрій Вишневський, Семен Бурчук, Ірина Вінчук, Іван Малишко

Читайте також Топ-10 провокаторів сезону (Частина І)

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *