Читаючи деякі витяги щорічного послання Президента до парламенту «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2013 році», можна запідозрити Віктора Януковича в тому, що він таємно став членом якоїсь опозиційної організації. Чого тільки заслуговує політичне зізнання Віктора Федоровича, що жодна партія, в тому числі і Партія регіонів, не представляють інтересів більшості виборців, а політ проекти, які розвиваються найдинамічніше, — «Фронт Змін» і УДАР. В економічному аспекті Президент особливо вразив прихильністю до енергетичного мегапроекту, який свого часу завзято просувала екс-прем´єр Юлія Тимошенко, ну а з відвертим культурним націоналізмом, який випливає з документа, йому відкрита дорога навіть у «Свободу».
Демократія «у віддаленій перспективі»
Президент вирішив різко виступити проти засилля технічних партій на парламентських виборах, хоча саме опозиція найбільше страждала від «технарів» у комісіях. Незадоволений Віктор Федорович і тим, що українські партії непрозоро фінансують олігархи, хоча і немовляті зрозуміло, що з цього погляду насамперед слід придивитися до Партії регіонів. Далі більше: Президент гнівно висловився на адресу «тушок» і пропонує карати їх хоча б посадами в комітетах Верховної Ради. Після таких слів можна подумати, що депутати з ПР масово тікають в опозицію.
То до чого вся ця політична пантоміма? Перше, що спадає на думку, що це звичайний піар-хід, щоправда, який межує з відвертим знущанням над опозицією. Усі названі вище новинки від Президента були б цікаві в контексті парламентських виборів-2012. Однак коли вже поміняти нічого не можна, не страшно постати і лібералом, особливо, коли попереду президентські вибори-2015. Особливо показовим є побажання, висловлене після парламентських виборів, про те, що їх потрібно проводити за списками з преференціями. Як відомо, це один з видів відкритих списків, про необхідність яких багато говорили сили, нині опозиційні до Януковича, але аж ніяк не «регіонали».
Не є новою ідея Президента вибирати міських голів у два тури, про що нинішня опозиція товкмачить з часів перевиборів у Києві 2008-го. З того ж розряду і «свіжа» новація, що стосується місцевого самоврядування, яке, щоправда, Президент вирішив облагодіяти в «віддаленій перспективі». Мова про створення виконкомів обл-і райрад, які повинні взяти на себе більшість функцій держадміністрацій. За останніми пропонується залишити право контролювати і наглядати, але не управляти. Власне, такі зміни були б дуже вигідні опозиції, що має більшість у багатьох місцевих радах. «Регіонали» ж, які будують жорстку вертикаль влади, навряд чи здатні відмовитися від цілковитого контролю над регіонами. А втім, невелика ремарочка про «віддалену перспективу» все ставить на свої місця.
Диверсифікація в стилі «папередніків»
Заразом із проектом будівництва LNG-терміналу, послання-2013 містить сенсаційне зізнання Віктора Януковича в тім, що при розгляді середньо-і довгострокових кроків щодо диверсифікації Україні необхідно повернутися до розгляду газопроводу «Білий Потік». Цей проект був актуальним понад восьми років тому, як одна з ключових ініціатив уряду Юлії Тимошенко, і відповідав тодішнім реаліям розвитку експорту і транзиту газу в трьох країнах: Туркменістані, Азербайджані та Грузії. Проект нещадно критикувала тодішня українська опозиція в особі ПР і КПУ. Відтоді багато в чому через російсько-грузинську війну 2008-го реалії «Білого Потоку» кардинально змінилися.
Через зміни і втрачений час зменшилась актуальність проекту, поступившись іншим транзитним ініціативам ЄС — проектам Nabucco West і TANAP, можливість викупу акцій у яких Україна протягом 2010–2012 років відверто ігнорувала. У цьогоічному зверненні до парламенту, крім запізнілого визнання «Білого Потоку», Віктор Янукович згадує і ці міжнародні інвестиційні проекти. При цьому про необхідність викупу акцій у них України знову не йдеться. Хоча, як випливає з послання, Україні варто поводитися так, ніби вона вже є повноправним акціонером Nabucco West і TANAP. У документі йдеться, що компаніям-засновникам цих проектів необхідно запропонувати послуги українських газопроводів з прокачування до 10 млрд. м3 газу на рік через Болгарію і Румунію в Україну і далі до Словаччини. У президентському посланні не уточнюється, що подібні пропозиції можуть надходити тільки від компаній-засновників цих проектів, які витратили сили на їх реалізацію.
Спроба Януковича повернути Україну 2013 року до газових ініціатив 2005–2009 років є не єдиною перспективою можливого розвороту української енергетичної політики. Ще одна різкість міститься у дуже дивному формулюванні, що з´явилася в розділі енергетики: «Вивчити питання диверсифікації реакторних технологій способом будівництва нових енергоблоків АЕС з метою зниження монопольної залежності від РФ у цій сфері» (судячи зі змісту, мова про нові завдання реакторобудування). Як і в газовій ініціативі, нарешті визнали проекти 2005–2007 років, оскільки це нове завдання для атомної промисловості взято з минулого. Йдеться про тодішню цілеспрямовану політику Києва закупити новий дослідницький реактор у США, а також атомні реактори в Канаді для добудови або поновлення українських АЕС. Не без втручання проросійського лобі, яке є в лавах ПР і КПУ, ці два завдання в ті роки так і не виконали.
«Культурний привіт» Путіну
У президентському посланні чітко заявлено: національна культура є засобом консолідації суспільства, а відсутність спільної культурної основи в країні — загрозою розколу суспільства. Крім того, в документі визначаються причини, чому таких основ досі немає. Перша — взаємне непорозуміння і байдужість культурних спільнот, «їх орієнтація не на формування загального культурного простору, а передусім на культурні контакти з іншими країнами». Друга — культурна глобалізація, яка має потенціал інформаційної війни і «обумовлює проникнення безнаціонального культурного продукту (наприклад, так звана клубна музика і клубна культура)». Президент зазначає, що в Україні безперешкодно поширюються фільми, які насаджують культ насильства, а на медіаринку спостерігається експансія «низькопробної російської теле-і кінопродукції».
Неозброєним оком видно, що на функціонування галузі Президент дивиться з позицій культурного націоналізму. У цьому плані він безумовно продовжує «патріотичну» лінію в гуманітарній сфері, накреслену ще «помаранчевою» владою, хоча йде значно далі. Попередники ще губилися у визначенні пріоритетів і способів вирішення проблем (піднімати взагалі весь культурний ринок чи дозволити «підніматися» на ньому лише тим, хто виробляє «національне», тобто «українське» за формою). Янукович же не тільки легалізує виникле ще в 1920-х гасло «геть від Москви», а й пропонує цілу модель культурної політики, точнісінько повторюючи французьку. В її основі, як відомо, лежить ідея «культурної винятковості». Її прояви на практиці — від істотного державного фінансування національних культурних індустрій до активного втручання у діяльність великих міжнародних компаній, якщо державі здається, що «винятковість» ущемлюється.
Однак постає питання: що змусило Президента підписатися під документом з цілим спектром відвертих подразників на адресу Кремля? Мабуть, ідеться не про таємні симпатії до опозиції працівників Банкової, а допускати зловмисність у їхніх діях узагалі абсурдно. Найімовірніше, якщо мова про довгостроковість, реального внутрішнього та зовнішнього становища України у 2013 році все це не стосується, а є типовою роботою над формуванням «правильної» громадської думки всередині країни, а також спрямована на цільову аудиторію за її межами.
Марта Кущ, Коментарі