Навіщо «газовики» торгують ілюзіями

Олег ПОЛІЩУК, КОМЕНТАРІ

|

Піар навколо перекладання найбільшого телеканалу з однієї «газової» кишені в іншу навряд чи зможе зупинити обвал акцій «газовиків» у всіх вертикалях і горизонталях української влади

Одна з найвпливовіших досі груп усередині Партії регіонів — «газова» — увійшла в чорну смугу кризи, подолання якої, по суті, неможливе без масштабної реструктуризації власних ресурсів та іміджу, а також коригування планів хоча б у середньостроковій перспективі. У лідерському квартеті «газовиків», що складається з Сергія Льовочкіна, Дмитра Фірташа, Юрія Бойка і Валерія Хорошковського, завжди були складнощі і тертя, особливо між двома останніми політиками. І якраз Бойко і Хорошковський ще перед новим роком різко почали здавати свої позиції. Юрій Анатолійович поки чимдуж опирається остаточному списанню з рахунків, а ось Валерія Івановича навіть експерти, які входять у «газовий» пул, уже заслали в тривалу еміграцію. Безумовно, оберігання громадської ілюзії щодо Льовочкіна (як незамінного бюрократа в команді Віктора Януковича) і Фірташа (як бездонного грошового мішка) дає свій результат, і цим цілком можна шантажувати багатьох у високих кабінетах на Печерських пагорбах. Але скорочення популяції «газових» чиновників, яка в результаті реорганізації «Нафтогазу» загрожує перетворитися на епідемію, складно приховати навіть від сторонніх спостерігачів.

 У світлі софітів і мільярдів

Найдинамічнішим і заразом найдраматичнішим минулий рік був для Хорошковського. Розпочавшись з несподіваного зимового переїзду Валерія Івановича з кабінету глави СБУ транзитом через Мінфін у крісло першого віце-прем´єра, 2012-й обіцяв стати переломним в його кар´єрі. Уже навесні здавалося, що Хорошковський є головним претендентом на зміну Миколи Азарова на прем´єрській посаді, для чого навмисно відмовився від участі в парламентських виборах. Однак у грудні, не знайшовши себе у списку нового Кабміну, потенційний «головний технократ країни» гучно грюкнув дверима, висловивши свою незгоду з повторним призначенням Азарова прем´єром, який, на його погляд, «не здатний проводити економічні реформи і захищати стратегічний курс нашої держави на євроінтеграцію». Після цього «газовий» пул експертів пророкував Хорошковському політичне майбутнє у вигляді основного претендента на нішу «третьої сили» з прицілом на президентські вибори-2015. А втім, враховуючи невдалий подібний досвід Валерія Івановича одинадцятирічної давнини (на виборах-2002 «Команда озимого покоління» на чолі з Хорошковським, яка позиціонувалася як «третя сила», зайняла дев´яте місце, набравши при тотальному передвиборчому піарі всього-на-всього 2,02% голосів виборців) і зіпсоване реноме під час керівництва СБУ, шанси на його вагомий електоральний результат вельми примарні.

Зате без апогею ця піар-кампанія не обійшлася. Таким стало оголошення продажу Хорошковським 100% акцій компанії Inter Media Group Limited (у розпорядженні якої кілька нішевих телеканалів і 61% акцій «Інтеру») Дмитру Фірташу за $2,5 млрд. Цей постріл, за задумом його авторів, мав убити мінімум трьох зайців. По-перше, без яких-небудь IPO була заявлена захмарна ціна для потенційних покупців. По-друге, Хорошковський звільнявся від «вантажу» з отриманням значних фінансових можливостей в інтересах своєї самостійної політичної позиції (його вже порівнюють і з Сергієм Тігіпком зразка 2009-го, і з росіянином Михайлом Прохоровим). А, по-третє, Фірташ розраховує вирости в очах простої публіки до розмірів неймовірного багатія (для якого викласти зайві пару мільярдів «зелених» — раз плюнути) і «хазяїна першої телекнопки», що неодмінно має вплинути на підвищення власних акцій в колі небайдужих до громадської думки представників еліти. Хоча, якщо вірити WikiLeaks, фірташівське володіння «Інтером» є секретом Полішинеля ось от уже кілька останніх років: ще в грудні 2008-го тодішній посол США в Україні Вільям Тейлор звітував у Вашингтон, серед іншого, про те, що Фірташ «придбав 61% акцій української медіагрупи «Інтер», яка є власником і співвласником семи каналів і інформаційного агентства Ukrainian News Agency».

 Політичний піар-супровід найбільшої наразі угоди року малює сюрреалістичні картини майбутнього, наприклад, що напередодні президентських виборів Фірташ слідом за Хорошковським переходить в опозицію, при цьому радикально опозиційним стає телеканал «Інтер», що, безсумнівно, загрожує серйозними проблемами для нинішньої влади (як це було, наприклад, 2009-го, коли на початку перевиборчих перегонів переорієнтувався з Юлії Тимошенко на її головного конкурента Віктора Януковича мільярдер Ігор Коломойський зі своїм телеканалом «1+1»). Але від будь-яких перероджень у завзятого опозиціонера Дмитра Васильовича береже улюблений природний газ. Точніше, загроза бути звинуваченим привселюдно у співучасті доведення України до дефолту у зв’язку із пред´явлених «Газпромом» $7 млрд. за торішній недобір газу. Адже 2012-го підконтрольна Фірташу компанія Ostchem Holding Limited імпортувала з Росії без участі «Нафтогазу» понад 8 млрд. куб. м газу. Якщо б цей обсяг імпорту був на балансі українського НАКу, претензії «Газпрому» щодо порушень контракту були б неможливі в принципі.

Незамінних людей немає

У принципі, звинувачення у зловмисному підіграванні Росії цілком можна пред´явити іншому «газовику» — Юрію Бойку, який ось уже майже три роки є головним парламентерем у газових справах з Москвою. Першим тривожним дзвінком для Юрія Анатолійовича було його формальне передноворічне підвищення до віце-прем´єра з питань ПЕК і промисловості, при цьому очільником Міненерго став чужий «газовикам» Едуард Ставицький — представник групи найближчого президентського оточення. Паралельно крісла глави МЗС позбувся давній соратник Бойка ще по неуспішному проекту Республіканської партії Костянтин Грищенко. Остаточний перехід Бойка в статус «британської королеви» відбувся минулого вівторка, коли міністром промислової політики було призначено «ахметівця» з Кривого Рога — Михайла Короленка. Проте Бойка ще рано списувати з рахунків, враховуючи його зв´язки і той факт, що саме йому Янукович доручив розробити енергетичну стратегію України. Тим більше що в довіреній йому на виборах-2012 Київської області Юрій Анатолійович, порівняно з тим же Льовочкіним, що курирує Київ, показав непоганий результат: мажоритарка з опозицією була поділена в чітких пропорціях 50/50. Однак Юрій Анатолійович уже прекрасно зрозумів натяк з верхів, що незамінних людей немає, тому намагається активно застосувати всі свої вміння досвідченого кулуарного бійця.

 Ту ж тактику поведінки обрав і глава Адміністрації Президента. Сергію Льовочкіну досі вдавалося переконувати Віктора Федоровича в своїй незамінності. Однак, враховуючи перипетії торішніх парламентських виборів у столичних округах, у високих коридорах починають замислюватися над тим, чи так уже гарантована перемога влади на майбутніх виборах мера Києва та Київради.Низці ключових фігур вирішення питання вбачається в розширенні впливу «ахметівців» на київські справи. Втім, у розпорядженні Льовочкіна є серйозний ресурс — кілька десятків нардепів. Але вся парламентська рать «газовиків» досить різношерста, а представника Президента в парламенті Юрій Мірошниченко в ролі її керівника проглядається погано. До речі, лідером «газової» групи у ВР в останній час норовить стати Сергій Тігіпко. Мабуть, пам´ятаючи про те, що святе місце порожнім не буває.

Джерело фото: PHL

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *