Кого потопить Ренат Кузьмін

Вадим Денисенко «Коментарі»

|

Українцям нав’язуватимуть міф про те, що американці не хочуть розсекретити правду про  Тимошенко як убивцю.

Заява Рената Кузьміна, заступника Генерального прокурора, про те, що йому анулювали п’ятирічну візу до США, стала несподіванкою лише для тих, хто просто не цікавиться політикою. Ренат Кузьмін завжди вважався тим, хто серед перших постраждає від санкцій Заходу. Можна багато згадувати, що саме він був в авангарді розробки справ Тимошенко, саме він озвучував, що Тимошенко винна у вбивстві Щербаня і т.д. Зрештою, саме він зажив слави українського Вишинського. Тому питання, чому саме він став першою ластівкою санкцій — риторичне. Важливо в цьому контексті додати, що багато хто помилково зараховує його до групи Ахметова. Насправді Кузьмін значно тісніше спілкувався з Юрієм Іванющенком, ніж із будь-ким із найближчого оточення Президента. Проте говорити, що він людина Іванющенка, також не можна — він зайняв свою особливу нішу, тобто готовий братися за найскандальніші справи, яких усі інші прагнуть уникати. Не секрет, що системі управління Віктора Януковича, крім усього іншого, притаманна одна характерна риса, — оточення має бути забруднене в якихось неоднозначних справах, задля збільшення відчуття відповідальності. Проте Кузьмін чи не єдиний з усього оточення не цурався цієї відповідальності і був глашатаєм справ, які в масовій свідомості вважалися, як мінімум, сірими. Для цілісності портрета Кузьміна слід додати ще одну деталь: два роки тому він дуже хотів очолити СБУ, однак його туди просто не пустили. У міліцейській державі СБУ як головний каральний орган нікому не потрібна.

Сьогодні в українських ЗМІ розгортається велика піар-кампанія з відбілювання іміджу Кузьміна. Суть цих спроб зводиться до двох пунктів: по-перше, США не дають нашій прокуратурі докопатися до істини у справі про вбивство Щербаня («істина» полягає в тому, що Лазаренко був замовником вбивства, а Тимошенко помічником Павла Івановича). По-друге, Кузьмін начебто як фізособа їздив до Північної Америки і добував інформацію самотужки, тобто був таким собі Дон Кіхотом. Усі ці версії навіть без глибокого аналізу викликають певні зауваження. Так, насамперед, усі документи, які досі надавала прокуратура, зводилися до того, що вказівку Тимошенко вбивати дав Лазаренко, а Тимошенко начебто за вказівкою Лазаренка перерахувала гроші відомому дніпропетровському авторитету Мільченку (кличка Матрос). Проте Мільченко помер майже десять років тому нібито від серцевого нападу (тоді багато говорилося про дивні обставини смерті). Та хай там як, а саме Матрос був головним свідком, без якого неможливо встановити замовника. У всякому разі, проти цього аргументу Генпрокуратура досі не могла навести своїх контраргументів. Навіть більше, перерахування коштів Мільченку ще не означає, що гроші призначалися саме на вбивство Євгена Щербаня.

Є ще один аспект: зараз у ЗМІ з’являється багато інформації (з посиланням на «власні джерела») про те, що Ренат Кузьмін збирався провести і начебто провів низку успішних слідчих дій у США і нібито саме це стало причиною анулювання візи. Теоретично в цю версію можна було б повірити, але поки що немає жодного доказу того, що ці слідчі дії були успішними. Найближчим соратникам Лазаренка (перш за все Кириченку) і так непогано живеться в США, і велике питання, чи навіть фінансова винагорода спокусить його. Тож постає чимало запитань, а як усі ці свідчення, якщо вони насправді існують, будуть долучені до судової справи, особливо якщо всі свідки, які теоретично могли б зустрічатися із Кузьміним, навряд чи захочуть їхати в Україну. Не секрет, що треба бути неабияким авантюристом, аби піти на таке.

Звісна річ, у нас є приклад Мельниченка, який, судячи з усього, в обмін на щось укотре готовий витягнути чергові невідомі плівки. І, судячи з усього, саме вони є поки що найбільшим здобутком українських слідчих. Інакше складно зрозуміти, навіщо Мельниченко з такою легкістю повернувся до Києва і чому так гуманно до нього ставиться наша Феміда. Зрештою, те, що в своїх заявах українські прокурори посилаються саме на данні, які їм дав Мельниченко, викликають, як мінімум, одне просте запитання: чому ці данні дає екс-майор і звідки йому так багато відомо?

Є ще одне далеко не риторичне запитання: чи повірять у всю цю історію українці? Очевидно, вони могли б і повірити, якби суд був відкритим і транслювався в прямому ефірі, якби докази прокурорів і свідків були чіткими. Зрештою, вони повірили б, якби не було одного ляпа в Конституції. В Основному Законі, в статті 103, де описується, хто може бути Президентом України, забули вписати норму про те, що засуджені не можуть балотуватися. Простіше кажучи, Тимошенко де-юре не може балотуватися в нардепи, але має повне право балотуватися в Президенти.

Але якщо ми повернемося до питання, чому Кузьміну анулювали американську візу і він по суті не може в’їхати до США, то відповідь тут більш ніж проста — це політичне рішення, адресоване Президенту України. Суть цього рішення-послання дуже проста: США не подобається все те, що твориться в Україні, і вони переходять від усних попереджень до діла.

Якщо хтось думає, що США збирається завтра закривати чиїсь рахунки, той глибоко помиляється. Дипломатія працює в дещо інших часових рамках. Передусім американські дипломати чекатимуть, хто до них побіжить із українських можновладців – а те, що побіжать, можна не сумніватися. Американці чекатимуть, що їм буде запропоновано і як ці обіцянки втілюватимуться в життя. І лише потім, коли стане зрозуміло, що санкції проти Кузьміна нікого в Києві не насторожили, буде обрана інша жертва. І можна не сумніватися, що ця жертва буде обрана з найближчого президентського кола. Можливо, це буде Іванющенко, можливо, Олександр Янукович. Можливо, ще хтось. Але тут потрібно, щоб у нас зрозуміли, що ситуація 2012 року кардинально відрізняється від тієї, яка була десять років тому, коли убили Георгія Гонгадзе і здійнявся кольчужний скандал. Ніхто не має наміру робити з України країну, яка входить до умовної вісі зла. США демонструватимуть українському народові, що всі його біди –  через верхівку політичної влади. І саме це має зрозуміти Віктор Янукович.

У нас, звісно ж, заведуть традиційну пісню про те, що Захід нас кинув і що ми змушені повернутися на Схід. Але є одна єдина проблема: ніхто в Москві не дасть Януковичу гарантії другого терміну (якби він цього не розумів, то ми давно б уже вступали до Митного союзу). Росіянам сьогодні потрібна нестабільна Україна, яка максимально здасть усе, а потім змінить керівництво.

Чи є у нас вихід? Так, є. Захід готовий закривати очі на певні проблеми з демократією і, можливо, навіть буде готовий заплющити очі на Тимошенко (ніхто ж не заважає прийняти закон про амністію, який заборонить Тимошенко займатися політикою, а Захід допоможе відправити її на лікування). Від Віктора Януковича вимагається зробити видимість певних реформ і дати зелене світло низці західних компаній: передусім це стосується атомної енергетики, видобутку газу і деяких інших галузей економіки. І ще: навести лад у тому плані, щоб установити єдині правила гри для бізнесу (простіше кажучи, корупція із хаотичного стану має перейти в чіткий тарифікований механізм). Зрештою, це дозволить усім заробляти більше.

Що буде, якщо в Києві не зрозуміють цього? Першим і головним наслідком стане те, що 2015 року в нас буде новий Президент. І ми знову почнемо все спочатку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *