«Газпром» терміново купує дві українські партії

Андрій Старостін,КОМЕНТАРІ

|

Польща, і такі ж вкрай залежні від імпорту енергоносіїв Україна та Швеція до кінця цього року стануть першими європейськими державами, які підведуть підсумки буріння запасів нетрадиційного природного газу.

Росія, яка сподівається зберегти свої неосвоєні території Арктики і Заполяр’я за рахунок іноземних інвестицій саме в традиційних запасах газу, відноситься до «сланцевої революції» з величезною недовірою. Ця країна досі офіційно не визнала злочинність розробки традиційного газу за допомогою підземних атомних вибухів на своїй території. Але чомусь саме російські компанії, наукові та інші фонди не на жарт стурбувалися безпекою розробки нетрадиційного газу на території прилеглих до РФ держав.

За порівняно короткий час, що минув з втрати Росією статусу світового лідера з видобутку газу, кількість публікацій російської преси з критикою нових технологій видобутку в інших країнах вже рахується сотнями. Більшість з цих статей роблять з технологій гідророзриву опудало, яке лякає регіони нового видобутку перспективою обміління річок, забруднення їх буровими розчинами, засиханням колодязів, падінням народжуваності, і навіть зміщенням земної кори. Але подібна кампанійщина поки чомусь зовсім не охопила Францію, яка формально вирішила призупинити розробку родовищ для додаткової експертизи нових технологій, а неформально, зовсім з іншої причини — у французьких корпорацій більш ніж предостатньо запасів газу та нафти за межами країни, завдяки чому в цієї держави найнижча серед великих країн ЄС частка російського газу в його загальному імпорті, яка не перевищує 22%. Крім цього, держапарат Парижа, незалежно від його політичного забарвлення, дуже ​​опікується майбутнім потужної французької атомної енергетики, яка приносить більше 70% всієї виробленої електроенергії в країні, і дешевший нетрадиційний газ, як конкурент цієї галузі французької економіки, поки зовсім не потрібний.

Як і Франція, переважно економічні, а не екологічні міркування панують у Болгарії — ще одній із двох країн ЄС, яка вирішила призупинити розробку сухопутних родовищ нетрадиційного газу. Болгарія, як і Франція, відрізняється ретельною опікою своєї атомної енергетики. Крім цього, болгарський уряд вважає, що для потреб економіки країни вже через кілька років буде достатньо традиційного газу з уже розвіданих родовищ Чорного моря, розробка яких була успішно розпочата в 2011-2012 роках.

Узята Парижем і Софією пауза в розвідці та освоєнні родовищ сланцевого газу з цілої низки причин не підходить Польщі, Україні та Швеції. Державні та приватні компанії цих країн з цілком об’єктивних історико-політичних причин не досягли особливого успіху в нарощуванні зарубіжних газових промислів. І по-суті, у Києва та Стокгольма дуже мало інструментів підвищення енергетичної незалежності від імпорту енергоносіїв, крім подальшого розширення і без того достатньо розвиненої атомної енергетики, що задовольняє 50-60% попиту на електроенергію. Частка в ньому російських державних монополій або офшорних компаній з російським капіталом в обох країнах досягає критичної позначки, після якої починаються або непрогнозовані стрибки цін, або газові блокади. Ще небезпечніше становище Польщі, яка поки взагалі не має атомної енергетики.

Все вищесказане може змусити оптимістів припускати, що Європейський парламент, який 21 листопада з упевненою перевагою голосів провалив спробу «вотуму недовіри» технологіям видобутку сланцевого газу, зіграв на руку першопрохідникам нового сегмента газодобувного ринку. Але насправді європейські законодавці навряд чи керувалися інтересами Швеції і Польщі, які входять в ЄС, або інтересами України, яка не входить до ЄС. Швидше за все, сталося навпаки — це рішення показало прагнення Брюсселя об’єднати різні державні точки зору на нові газовидобувні технології, щоб вже у найближчому майбутньому як можна гармонійніше розподілити активно зростаючий ринок видобутку нетрадиційного газу між тими, хто встиг, і тими, хто роздумував.

Більше за всіх на цьому новому ринку поки що встигла Польща, яка до осені 2012 року за допомогою корпорацій США поки що зуміла перевести в категорію промислових запасів більш ніж 768 млрд. куб. м газу з усіх своїх 11,2 трлн. куб. прогнозних запасів нетрадиційного газу. Україна до польського рекорду підійшла майже впритул, зумівши залучити компанії ЄС і США до початку розвідки родовищ Дніпро-Донецької западини та Західної України, загальний прогноз запасів нетрадиційного газу в Україні досягає 7 трлн. куб. м. Перша свердловина в розвідці цих запасів почала розбурюватися на східно-українському Юзівському родовищі на початку минулої осені, ще дві повинні почати роботу в 2013 році. У разі повного підтвердження запасів і успішного розгортання видобутку на цьому промислі, запасів тільки цього родовища Україні може вистачити на кілька десятиліть. Український видобуток традиційного газу складає 22-23 млрд. куб. м на рік при споживанні в 50 млрд. куб. м, а дефіцит досягає 28 млрд. куб. м. Мінімальний прогноз освоєння тільки двох провідних на сьогодні родовищ нетрадиційного газу, Юзівського і Олеського, обіцяють через кілька років збільшити щорічний видобуток на 10-15 млрд. куб. м.

Весь цей достатньо тривалий час в країну йтиме потік іноземних інвестицій, мінімальна оцінка яких становить близько $40 млрд., але ніяк не можна сказати, що цей час буде спокійним. Адже, по-перше, будуть перешкоди, тому що після втрати статусу головного виробника газу в світі, РФ очевидно перенацілили головний вектор свого газового натиску з ЄС саме на Україну. І по-друге, як уже зазначалося вище, європейський ринок нового видобутку навряд довго буде розділений на тих, хто встиг, і тих, хто довго думав. Вже через кілька років сланцевий бум може загнати до небес ріст цін на бурове устаткування нетрадиційного видобутку. Залучення іноземних інвесторів у такому випадку стане дуже складною справою, що обіцяє найбільш успішним державам-першопрохідцям розробки покладів газу в сланці та пісковиках шанс досягти регіонального технологічного лідерства в цій галузі видобутку.

Саме тому в наступному році ми будемо переживати справжній бум створення неурядових громадських і псевдонаукових організацій, які скрізь говоритимуть про шкоду видобутку сланцевого газу. На цьому бумі, судячи з усього, підніметься не одне піарагенство — щоправда, за російськими мірками все це щастя обійдеться всього в $5-6 млн. (не рахуючи підкупу чиновників і політиків). Як уже писали «k:», Газпром дуже б хотів взяти на фінансування декілька впливових політичних партій, які будуватимуть свою політику на розповідях про жахи сланцевого газу (і тут ціни не виглядають такими вже захмарними — на думку опитаних «k:» експертів одна партія не коштуватиме дорожче $15 млн). Чи розуміють це в адміністрації Президента? Очевидно, ні. Так далеко у нас не прийнято заглядати, тим більше, що Інститут стратегічних досліджень, який мав би про це говорити, ніяких особливих звітів з цього приводу не давав. Що стосується СБУ, то після провалу з підписанням контракту по ЗПГ-терміналу, насилу віриться в те, що чекісти всерйоз цікавляться такими «дурницями». Загалом, ситуація може скластися більш ніж складна, особливо якщо врахувати силу російського лобі у вищих ешелонах влади і поки низьку зацікавленість так званої сім’ї в сланцевих проектах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *