Вибори-2012: Досьє Олега Канівця

Львівський портал

|

«Коментарі» в рамках проекту «Вибори-2012» презентують досьє потенційних кандидатів в народні депутати України по мажоритарних округах.

 Біографія

Олег Леонідович Канівець народився 3 червня 1963 року в селі Нежухів Стрийського району Львівської області.

1986 р. закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка, отримав фах інженера-оптика-дослідника.
1986 – 1998 рр. – інженер ВО «Мікроприлад» та на заводі «Темара» ВО «Кінескоп».
1998 – 1999 рр. – помічник-консультант народного депутата України Ігоря Осташа.

1999 – 2002 рр. – заступник голови правління ЗАТ «Радехівцукор» (м. Львів) та заступник генерального директора ВАТ «Радехівський цукровий завод».
2002 – 2007 рр. – директор ТзОВ «Торговий дім «Галартезіан».
2007 – 2008 рр. – помічник генерального директора з економічних питань ДСП «Чорнобильська атомна електростанція».
2008 – 2009 рр. – голова правління ЗАТ «Будімпекс-проект».
З лютого 2009 року – голова правління ЗАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (м. Київ).
У 1994, 1998, 2002 роках – керівник виборчого штабу кандидата в народні депутати Ігоря Осташа.
У 2002, 2004, 2006 роках – керівник виборчого штабу Блоку В. Ющенка «Наша Україна» на Стрийщині.
В 2002 році був обраний депутатом Львівської обласної ради, член Президії Львівської обласної ради, голова постійної депутатської комісії з питань приватизації та майна Львівської обласної ради. В 2003-2006 рр. очолював депутатські фракції в обласній раді.

Одружений. Виховує 4 доньки і сина.

 Досьє всіх потенційних кандидатів в народні депутати України по мажоритарних округах Львівщини можна прочитати тут

 Політична діяльність

У політику Олег Канівець прийшов на початку 90-их років минулого століття, вступивши у 27-річному віці до лав Української Християнсько-демократичної партії. Проте справжнє бойове хрещення отримав у 1994 році, позмагавшись за посаду міського голови Стрия. Не зважаючи на доволі молодий вік (31 рік), статистом не був, посівши друге місце. Похід за мерським кріслом повторив у 2006-му році. І знову те ж друге місце.

Як говорив сам Канівець, він надто пізно прийняв рішення балотуватися. Очевидно, аби не повторювати минулих помилок, готовність балотуватися до Верховної Ради восени 2012-го Олег Леонідович озвучив заздалегідь. З одного боку це дало йому можливість ширшої засвітки в очах потенційних виборців. З іншого ж – зробило головною мішенню для випадів опонентів. Щодо нинішньої партійності, то ще донедавна він був заступником свого багатолітнього товариша, мера Калуша Ігоря Насалика в Українській партії, яка об»єдналася з партією Анатолія Гриценка «Громадянська позиція».

До речі, за однією з версій саме Ігор Насалик загітував Олега Канівця повернутися у велику політику. В їхніх дружніх стосунках немає нічого дивного, адже вони разом вчилися на одному й тому ж фізичному факультеті Львівського університету.

Загалом же перший прихід Олега Канівця у львівську політику був блискавичним, ефективним, але нетривалим. Маючи за плечима три перемоги в якості керівника штабу Ігоря Осташа, у 2002-му Канівець розпочинає активну «сольну» діяльність вже як депутат Львівської обласної ради. У тому ж 2002-му успішно очолює штаб «Нашої України» на Стрийщині (згодом він проведе ще дві кампанії – президентську Ющенка та парламентську «Нашої України»). Цікаво, що в той час на перші ролі у львівській «Нашій Україні» вийшли молоді «провінціали». Партію очолив червоноградець Петро Олійник, а сам Олег Канівець у 2003-му стає головою фракції в обласній раді.

Можливо, з лівого берега Дніпра і видавалося, що проблем у галицьких націонал-демократів на їхній вотчині обмаль. Насправді все було набагато складніше. Область на той час фактично перебувала під контролем клану Віктора Медведчука. Його молодший брат Сергій очолював обласну податкову, Тарас Козак керував Західною регіональною митницею, міліцію області очолював Олег Сало. Львівський бізнес досі із жахом згадує ті часи. Адміністративному тиску «помаранчеві» могли протиставити хіба політичний. І лінія фронту проходила власне в обласній раді, де воювали фракції «Нашої України» та підконтрольна СДПУ (о) «Соціальна справедливість».

«Коли 2003-го року я очолював у Львівській обласній раді фракцію «Нашої України», у нас була справжня війна з кланом Медведчука. Мені постійно чинили провокації, підлаштовували аварії на трасі. Наша сім’я мала невеличкий магазин дитячих товарів. Якось викликали мене  до податкової, яку очолював тоді брат Віктора Медведчука – Сергій. Запропонували вступити до СДПУ(о). Через відмову, потім три місяці трусили магазин різноманітними перевірками. Далі пішли наїзди на Радехівський цукровий завод, який я на той час очолював. Змушений був залишити підприємство, аби податкова його не знищила. Згодом ми створили першу в Україні антикучмівську більшість в обласній раді», – згадує О.Канівець в інтерв’ю газеті «Експрес».

Після помаранчевої перемоги Львівська обласна рада, яка, поки не розправили крила «любі друзі», за інерцією ще залишалася чинником, здатним якось впливати на політичну ситуацію, прийняла звернення до Віктора Ющенка з проханням (більше схожим на вимогу) не зволікати і призначити прем’єр-міністром Юлію Тимошенко. Одним з ініціаторів документу був Канівець. Тоді, слід зауважити, якогось помітного протистояння між «Нашою Україною» та «Батьківщиною» у Львові не було. Остання навіть не мала своєї фракції в облраді. Оцінивши старання Канівця, Тимошенко під час приватної зустрічі запропонувала йому створити і очолити нову фракцію. Про це неодноразово розповідав Олег Леонідович. Але що все відбувалося саме так не спростовують ні тодішній голова облради Михайло Сендак, ні тодішній головний «тимошенківець» області Іван Денькович, котрі були в курсі пропозиції Тимошенко.

Свою згоду очолити фракцію «Батьківщини» О.Канівець пояснював бажанням об’єднати в області демократичні сили. Що насправді змусило одного з найвпливовіших в області «нашоукраїнців» узятися за розбудову іншої (хай і дружньої на той час) структури – достеменно невідомо. Хоча на той час вже були помітні перші тертя всередині «Нашої України», спровоковані здебільшого амбіціями столичних генералів ющенківської армії. Тож ситуація там не віщувала нічого доброго, що невдовзі власне і підтвердилося.

Утім і в «Батьківщині» Канівець протримався недовго, мимоволі потрапивши в епіцентр боротьби за владу в обласній організації. Свої впливи на місцевих «тимошенківців» намагався поширити, точніше посилити, «галицький олігарх» Петро Димінський, який примірявся до партійного списку партії на наступних парламентських виборах. З іншого боку в партію улилося потужне бізнесове середовище ГО «Крок», контрольоване братами Дубневичами, котрих ще зовсім недавно чітко ідентифікували з СДПУ (о). «Батьківщина» валилася на очах.

«Причиною мого конфлікту з Деньковичем стало те, що я зайняв чітку позицію: не віддавати «Кроку» домінуючу роль у ЛОО партії «Батьківщина». Оскільки навіть в червні, коли виключали Емілію Подляшецьку (свого часу очолювала львівську «Батьківщину». – ред.), Іван Денькович заявляв у ЗМІ, що «Крок» і брати Дубневичі – це СДПУ(О), і що він не допустить того, щоб вони прийшли в партію. Я його підтримував в цьому. А через два місяці його позиція змінилася. Я зробив висновок: «Крок» переорієнтувався з Емілії Подляшецької на Івана Деньковича, вони провели відповідні переговори в Києві, отримали відповідні гарантії. Я казав, що я проти цього», — розповідав Олег Канівець в інтерв’ю агенції ЗІК наприкінці 2005-го року.

Виступивши, за його ж тодішніми словами, проти «есдепізації» «Батьківщини», Канівець пішов із цієї політичної сили, не пробувши у ній і року. Точніше «пішли» його. Доволі успішно борячись із зовнішніми ворогами, він так і не зміг дати собі ради з внутрішніми чварами, які традиційно точать українські партії.

На цьому власне й завершується перший етап політичної активності О.Канівця на Львівщині. Хоча й була інша причина – більш трагічна. У жовтні 2006 року помирає його дружина Леся. Про свій відхід від політики сам Канівець розповів «Експресу»: «По-перше, я розчарувався у діяльності лідерів, відколи вони прийшли до влади і розпочали чвари. А найстрашніше – важко захворіла дружина, яка згоріла за якихось півроку. Я залишився з трьома дітьми, яких треба було ставити на ноги. Біда виснажила і фінансово, і морально. Було не до політики».

 Бізнес

Офіційно задекларований дохід Канівця у 2011 році склав 1 263 575 гривень. Значна частина цього – заробітна платня, отримана на посаді голови правління ЗАТ «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння».

Проте є в Олега Канівця й власний бізнес. Ще до переїзду він заснував у Стрию фірму з розливу води «Галартезіан». У родини є магазин у Стрию, право власності на який Олег Канівець після смерті дружини переписав на доньку. Крім того, він співвласник деревообробного підприємства. Має власний бізнес й у столиці – є співзасновником будівельної компанії «Укртехнобудінвест».

Простіше кажучи, чоловік не бідний. При цьому частину коштів витрачає на діяльність власного благодійного фонду «Добре серце», до діяльності якого каже, що залучає ще й своїх бізнес-партнерів. Припускають, що у тім числі й згаданого вище Ігоря Насалика.

Окрім того, Олег Канівець володіє будинком площею 115 квадратних метрів та 4-кімнатною квартирою в Києві, де проживає з другою дружиною та двома маленькими доньками. Офіційно задекларував три автомобілі: «Пежо екперт», ВАЗ 2107 і «Хюндай соната».

 Скандали

Тут треба відзначити, що вся політична боротьба на Львівщині у середині 90-их – суцільний скандал. Не оминула ця чаша й Олега Канівця. Про його конфлікти в «Батьківщині» вже йшлося вище. Однак траплялися й складніші речі. 12 червня 2005 року після трьох телефонних погроз з вимогою припинити політичну активність в обласній раді на Олега Канівця було скоєно замах. Принаймні так трактували події, що відбувалися того дня правоохоронці. Тодішній головний міліціонер області Богдан Шкарада по гарячих слідах коментував «Високому замку»: «12 червня, об 11 годині 30 хвилин, у Стрийський міськвідділ міліції звернулася із заявою дружина Олега Канівця, яка повідомила, що на їхньому подвір’ї знаходиться вибуховий пристрій. На місці події, недалеко від автомобіля, міліціонери знайшли три пакети, у кожному з яких знаходилося по 200 грамів тротилу. Вони були з’єднані ізолентою із запалювальником».

Сам Канівець бачив ситуацію наступним чином: «Тиск іде, мабуть, через те, що ми критично висловлюємося щодо можливої співпраці колишніх представників режиму Кучми з окремими нинішніми керівниками області. Вважаємо неприпустимим намагання працевлаштувати тих, хто займався відкріпними талонами – як в правоохоронних органах, так і в структурах державного лісового господарства».

Натяки на той час були доволі прозорими. Але, «терористів», очікувано не знайшли.

Інший скандал за участі Олега Канівця трапився у жовтні минулого року і був пов`язаний, як не дивно, з відкриттям у Львові євростадіону. Олег Канівець отримав пропозицію від голови Львівської ОДА Михайла Цимбалюка долучитися до фінансування відкриття стадіону. Взамін було запропоновано сприяння влади у майбутній парламентській кампанії.

«У мене була зустріч з Михайлом Михайловичем на його прохання. Я, чесно кажучи, був здивований, чому до мене звернулися. Я так зрозумів, що звертаються до всіх людей, які є активними на Львівщині – до бізнесменів. Мені було сказано, що я теж активний. Тому мені була пропозиція допомогти у відкритті стадіону», – розповідав Канівець засобам масової інформації.

В обмін на сприяння влади від Канівця хотіли 1 мільйон гривень. «Я відповів на таку пропозицію відмовою, оскільки не бачив доцільності брати у цьому участь. По-перше, я не є бізнесмен такої руки, щоб допомагати великими сумами. По-друге, я вважав за доцільне, якщо у мене є якісь вільні кошти, допомогти людям через благодійний фонд, яким я займаюся», – пояснював Олег Канівець.

Цитати

 Про Юлію Тимошенко:

«І сьогодні, я не схвалюю те що робить влада стосовно Юлії Володимирівни. Ми не можемо залишатися осторонь, бачачи вибіркове застосування судової машини як дубини для боротьби з інакомилієм. Але я не відкидаю політичної відповідальності Тимошенко перед українським суспільством за підписані нею газові угоди. Ті договори – неправильні. Думаю багато людей згадують хіхікання Тимошенко на слова Путіна про мазурика. Це не личить і люди цього не забувають. Все це відгукується сьогодні, коли йде розправа над Тимошенко, а люди захищати її на вулицю масово не виходять».

Про правила гри в опозиції:

«Сьогодні чи не єдиним майданчиком, де можна відкрито і принципово висловлювати свою позицію, є Комітет опору диктатурі. І тут дуже важливо, аби найрейтинговіші партії не перетягували ковдру на себе, нехтуючи позицією інших членів КОДу. Бо механічний розподіл за квотами мажоритарних округів – це не вихід із ситуації. Це виходить такий собі оновлений варіант виборів за закритими списками».

Про настрої людей:

«Люди розгублені, адже втратили будь-які політичні орієнтири. Більшість не визначилась кого буде підтримувати на наступних виборах, а все тому, що до сьогодні ми не спромоглися дати громаді сигнал і перетворити ці вибори у структуровану та логічну боротьбу між владою та опозицією».

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *