Вибори-2012: Досьє Юрія Михальчишина

«Коментарі» в рамках проекту «Вибори-2012» презентують досьє потенційних кандидатів в народні депутати України по мажоритарних округах.

Михальчишин Юрій Адріанович

 Біографія

Юрій Михальчишин – заступник голови Львівської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода» з питань політичної освіти, член постійної депутатської комісії депутатської діяльності та законності у Львівській міській раді. Народився 14 листопада 1982 року у м. Львові в сім’ї відомого львівського гросмейстера Адріана Михальчишина. 

У 1989 р.- вступив до СШ № 80 з поглибленим вивчення іспанської мови.

З 1996 по 2000 р. – навчався у Львівській приватній гімназії.

З 2000 по 2005 р. – навчався на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, де отримав диплом магістра політології з відзнакою.

З 2000 р.- працював на посаді політичного оглядача часопису «За вільну Україну плюс».

31 жовтня 2005 р. – зарахований до аспірантури Львівського національного університету ім. І.Франка на кафедру політології.

У 2009 р. – захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Політичні інститути та процеси. З цього ж року працює старшим науковим співробітником Національного університету «Львівська Політехніка».

У 2010 році опублікував публіцистичний збірник «Ватра. Версія 1.0».

Цього ж року він йде на вибори міського голови Львова від політичної партії «Свобода», за результатами яких посідає третє місце.

Неодружений, дітей немає.

Стверджують, що Юрій Михальчишин має близькі стосунки з начальником юридичного управління Львівської міської ради Геленою Пайонкевич, принаймні його неодноразово помічали в її товаристві. Пайонкевич представляє інтереси Львівської міської ради, і є довіреною особою міського голови Львова Андрія Садового, з яким Ю.Михальчишин веде постійну війну. Сам Михальчишин заперечує те, що він знаходиться у стосунках з будь-ким, заявляючи, що перебуває в активному пошуку другої половинки.

Цікавим є й той факт, що батько ультра націоналіста Юрія Михальчишина, відомий колишній львівський гросмейстер Адріан Михальчишин, ще на початку 90-х відмовився виступати під синьо-жовтим українським прапором і невдовзі почав представляти Шахову федерацію Словенії. А вже 1999 року гросмейстер позбувся й українського громадянства, отримавши словенський паспорт. З 2009 р. Андріан Михальчишин є головою тренерської комісії ФІДЕ.

Досьє всіх потенційних кандидатів в народні депутати України по мажоритарних округах Львівщини можна прочитати тут

 Політична діяльність

Свою політичну кар’єру Юрій Михальчишин розпочав зі вступу до Львівської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода», від якої у 2010 році балотувався на міського голову Львова. Тоді, у період передвиборчої кампанії, нікому невідомий 27-річний кандидат у мери набирав популярності завдяки потужній агітаційній компанії. Він, зокрема, прославився своїми скандальними виступами з націоналістичними гаслами.

Амбітний та молодий політик мав усі шанси здобути перемогу і стати новим мером Львова, зважаючи на симпатії львів’ян до політичної сили, яку він представляв. Але, попри тотальну перемогу «Свободи» на виборах депутатського корпусу міськради, у мерських перегонах львів’яни надали перевагу Андрію Садовому. Юрій Михальчишин посів на цих виборах третє місце, набравши 42 тис. голосів, і з того часу він стає затятим ворогом нинішнього мера міста Лева. Невідомо, чи то через власні образи, чи то з якихось інших міркувань партії «Свобода», яка представляє більшість у Львівській міській раді, але Юрій Андріянович розпочинає відкриту інформаційну війну проти А.Садового.

З огляду на те, що Юрій Михальчишин посів третє місце на виборах мера, усі сподівалися, що він обійме посаду секретаря Львівської мерії, однак його відсунули в сторону, довіривши це крісло більш досвідченому Василю Павлюку.

Підбиваючи підсумки ста днів роботи Львівської міської ради нового скликання (лютий 2011р.), екс-мер Львова Любомир Буняк зазначив, що міська рада поділилася на три групи людей. «Одна група – це депутати, які явно бажають працювати на засадах справедливості, честі, на подолання корупції, для блага львівської громади. Її очолює депутат Михальчишин й мені подобаються його радикальні заяви… Цю людину відсунули взагалі. Виявилося, що ідейний рупор, який виражає більшість ідеології львів’ян, опинився в тіні. Це викликає стурбованість і нерозуміння. Боюся, щоб Михальчишин не перетворився у фіговий листочок партії «Свобода», – сказав він.

Фіговим листочком «свободівців» Юрій Михальчишин не став, а навпаки, навесні 2011 року почав набирати популярності в очах львів’ян як занадто затятий націонал-патріот. Його затятість проявлялася у тому, що він був і є запеклим противником усього радянського та комуністичного, але це і не дивно, зважаючи на те, яку він представляє політичну силу. Але найбільше дивує його ставлення до російської мови в умовах, так би мовити, демократичного розвитку держави – він виступає категорично проти присутності російської мови у громадських закладах Львова. Особливо його дратує те, що деякі нічні заклади міста крутять російську попсу. Відтак, він стає ініціатором створення комісії з питань дотримання мовного законодавства та захисту прав споживачів у Львівській міськраді. Більше того, він починає виношувати концепцію просування сучасної української молодіжної культури та створення української прогресивної субкультури.

«Прославився» Михальчишин і під час виступу на позачергової сесії Львівської обласної ради на площі перед пам’ятником Степану Бандері. Він тоді заявив, що така сесія буде проведена також у Києві та Донецьку і «бандерівська армія викине з України синьожопу банду, яка узурпувала владу». Після таких слів лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок вирішив розтлумачити слова свого підопічного. «Сказане Михальчишиним в його пафосному висловлюванні, очевидно, зводилось до наступного: сьогодні ця влада хоче позбавити значну частину України права узнати правду, яким був бандерівський рух, за що вони воювали, проти кого вони воювали, як вони діяли».

Піку популярності депутат Львівської міської ради набирає напередодні 9 травня 2011 року, події якого прогриміли на всю Україну і викликали бурю негативних відгуків про Львів та його мешканців. Справа в тому, що наприкінці квітня 2011 року, представники проросійських організацій заявили про свої наміри приїхати до Львова та пройти 9 травня марш перемоги під червоними прапорами. На такі заяви «свободівці» відреагували неадекватно і червоні прапори стали для них як червоні полотна для биків під час кориди. Приїзд проросійських організацій місцеві «свободівці» пообіцяли «врегулювати по-своєму». Зокрема, сам Михальчишин розмріявся зустріти їх з боксерами, а саме з відомим львівським боксером Андрієм Котельником. Останній очевидно не підозрював про плани бойового «свободівця» і виступати у боксерських рукавичках посеред вулиць Львова не збирався.

9 травня, як і очікували з острахом усі українські акули пера, Львів перетворився у поле бою між націонал-патріотами та прихильниками георгіївських стрічок. Яскравим персонажем у цій ситуація вималювався ніхто інший як Юрій Михальчишин, який красувався на багатьох фото та відео з агресивним виразом обличчя та протягнутою рукою, яка символізує «Уперед». Найагресивніша частина «карпатівських» ультрас, серед яких Михальчишин користується беззаперечним авторитетом (у цих колах його знають за псевдом «Нахтігаль»), у спортивних костюмах та масках на обличчях підбігали до людей та зривали з них георгіївські стрічки.

На Пагорбі Слави пролунали постріли, один зі «свободівців» отримав поранення у ногу. Оточення Михальчишина затримало стрільця, такого собі Сопільника, сина відомого львівського міліціонера та екс-регінала, та передали правоохоронцям. Перед тим, щоправда, вони провели з ним свою «розмову», внаслідок якої чоловік отримав численні тілесні ушкодження.

Після такого всеукраїнського скандалу Юрій Михальчишин, чи то за вказівкою згори, чи з власних міркувань «лягає на дно». Свою активність «свободівець» переводить у більш спокійне русло і розпочинає зводити рахунки з міським головою Львова Андрієм Садовим під час сесій Львівської міської ради. Ю.Михальчишин те і робить, що постійно звинувачує мера міста і його команду у проблемах транспортної мережі міста, у проблемах на ЛКП «Львівелектротранспорт», освітніх проблемах, незаконно використаних бюджетних коштах, тощо.

А поки Ю.Михальчишин «розбирався» із Садовим, усі з острахом чекали на 9 травня 2012 року і роздумували над тим, чи молодий політик знову щось утне у цей день. Напередодні Дня Перемоги у ЗМІ з’явилася інформація про те, що «свободівець» радить нікому не стріляти у Львові 9 травня. «Можуть бути різні провокації з різних сторін і символіка червоного кольору може епізодично десь з’явитися у Львові. А вже якою буде реакція – треба спостерігати за розвитком завтрашнього дня», – сказав він 8 травня журналістам.

На диво, у порівнянні з минулорічними подіями, День Перемоги у Львові пройшов дуже спокійно, а Ю.Михальчишина на місцях минулорічних баталій узагалі ніхто не бачив.

Загалом можна стверджувати, що Михальчишин зайняв нішу ультранаціоналістичного та агресивного (навіть для «Свободи») політика, що дозволяє йому здобувати підтримку найрадикальнішої частини галицького суспільства. Однак чи є ця роль свідомим вибором молодого політика, чи нав’язана йому колегами по партії, залишається під питанням.

Сьогодні Юрій Михальчишин є потенційним кандидатом у нардепи по мажоритарних округах. Згідно соцопитування, яке проводилось на початку цього року СГ «Рейтингом», «свободівець» як кандидат-мажоритарник набрав би в умовному окрузі, що складається з Сихівського та частини Личаківського району міста Львова 15% голосів.

Бізнес

Юрій Михальчишин, здається, є зразком чистого політика. Принаймні про його бізнес-інтереси нічого не відомо.

Скандали

У Львові ходять вперті чутки, що Юрій Михальчишин має подвійне громадянство. Як згадувалося, у 1999 році його батько, львівський гросмейстер Адріан Михальчишин став громадянином Словенії. Кажуть, що його син тоді теж отримав словенський паспорт. Однак, документа цього ніхто не бачив.

Неабиякий скандал навколо особистості Михальчишина викликали події 9 травня минулого року. Його звинувачували у неадекватності та агресії, та вимагали вибачитися перед ветеранами, які не змогли покласти квіти до військових могил. Але він навідріз відмовся це зробити. Залізним аргументом при цьому було те, що у них стріляли.

На початку 2011 року Ю.Михальчишин ініціював конфлікт з розважальним клубом «Rafinad People». Мешканцям будинку, в якому розміщено клуб, та прилеглих будинків, через понад рік роботи закладу нібито почав створювати незручності шум та гучна музика.

Окрім гучної музики, Ю.Михальчишин звинувачував розважальний заклад у тому, що він крутить «москальську попсу, блатняк, шансон», водночас адміністрація клубу теж розмовляє російською. Щоби поскандалити з власниками клубу, Ю.Михальчишин приймав по телефону скарги від мешканців будинку посеред ночі, підривався з ліжка і їхав до закладу розбиратися. Тоді депутат Львівської міськради бив себе у груди і кричав, що закриє цей заклад, адже для нього це було справою честі і «особистим питанням».

Однак конфлікт раптово вщух, гучні заяви припинилися. За словами Ю.Михальчишина, «вдалося знайти порозуміння, що подібних «перлин» (москальської попси, блатняка та шансону – ред..) тут не буде». За твердженням деяких джерел, власникам закладу вдалося «порозумітися» зі старшими колегами Михальчишина по партії.

Чи було при цьому враховано інтереси ініціатора конфлікту, невідомо. Однак на запитання журналістів про те, що помирило «свободівця» з клубом, закриття якого для нього раніше було чи не справою честі, Юрій Михальчишин відхрестився від раніше сказаних тих слів, відповівши: «Такого я не казав. Справа честі – навести порядок».

Влітку 2011 року на засіданні виконавчого комітету Львівської міської ради регіонал Андрій Мочарський заявив, що він спільно зі «свободівцем» Михальчишиним проводили зустрічі з директорами шкіл, на яких обговорювали нову структуру управління освіти, зокрема щодо ліквідації відділів освіти у районах міста. Така співпраця є досить дивною, адже на початку роботи депутатського корпусу Львова шостого скликання депутати від «Свободи» заперечували співпрацю з регіоналами.

Сам Михальчишин відмовився коментувати свою співпрацю з депутатом від Партії регіонів Андрієм Мочарським. «Я не коментую ніякий тандем. Зараз від початку каденції нічого не змінилось. Вибачте, але це так само, ніби б запитали, з ким я сплю», – заявив він.

Цитати

 Про створення української прогресивної  субкультури:

«Наразі є концепція щодо просування сучасної молодіжної української культури, створення проукраїнської субкультури. Прогресивної субкультури, яка виступає з одного боку за здоровий спосіб життя, за традиційні українські цінності, за нормальні стосунки між чоловіками і жінками, за нормальний образ українських жінок і чоловіків. З іншого боку за те, щоби все українське було модним, стильним, сучасним і конкурентоспроможним» – сказав він під час однієї з прес-конференцій.

 Про приїзд «Русского єдінства» і «Родіни» до Львова 9 травня і врегулювання цього питання мирним шляхом:

«Це представники відверто антиукраїнських і відверто сталіністських сил, яким на львівській землі немає місця і не буде».

 Про відмову вибачатися перед ветеранами, які не змогли покласти квіти до військових могил 9 травня:

«Вибачатися ніхто ні за що не буде. Пролито кров. Українця. Свободівця. Після того, як по нас стріляли у нашому місті – вибачень від нас не буде» – написав на своїй сторінці у мережі «Фейсбук» Юрій Михальчишин.

 Про «синьожопу банду», яка узурпувала владу:

«Наша бандерівська армія перейде Дніпро, перейде Донецьк і викине ту синьожопу банду, яка сьогодні узурпувала владу, з України».

 Про ухвалу щодо заборони використання символіки СРСР, комуністичної та нацистської символіки на території Львова:

«Прошу підтримати ухвалу, враховуючи минулорічні події 9 травня. Ми повинні прийняти вольове політичне рішення. Львів – не місце для прапорів голодомору та свастики», – сказав під час виступу депутата від фракції ВО «Свобода» Юрія Михальчишина,який представляв дану ухвалу.

 Про можливі провокації 9 травня 2012 у Львові:

«Зрозуміло, що провокація минулорічна не може бути реалізованою, оскільки львів’яни мобілізовані, згуртовані, і приймуть будь-які спроби зірвати у Львові Чемпіонат Європи з футболу дуже жорстко… Тільки хворі люди можуть пробувати організовувати у Львові провокації».

 Про жінок у його житті:

«Перша жінка для мене – це мама. Друга за значенням – сестра. Далі скажу пафосно: серце належить Україні, але в ньому є місце для когось іншого. Наразі перебуваю в активному пошуку. Кардинальних вимог не маю, але чорняві подобаються більше. Моя дружина мусить бути готова пожертвувати всім своїм оточенням заради нашої родини. Якщо ми разом, то це означає, що наша сім’я – найголовніше. Нехай усі проти нас – але ми разом. Вона не мусить читати Шпенглера і Донцова чи ходити у вишиванці на всі мітинги – ми просто повинні бути на одній хвилі».