Що сьогодні знає пересічний громадянин, який не є юристом, про те, як діє судова влада? Або про етику суддів? Та врешті-решт, як саме має відбуватися судовий процес?
На превеликий жаль, більшість наших громадян відповідають на ці запитання, базуючись на знаннях, отриманих під час перегляду художніх фільмів. Інші — театралізованих телепередач на кшталт „Судові справи з Ігорем Годецьким”. Атрибути російського суду, що присутні в цьому дійстві, у вигляді стукання молотком по столу (в процедурі Українського правосуддя цей елемент відсутній), та міліціонер у формі, замість визначеного у Цивільному Процесуальному Кодексі України судового розпорядника, свідчать про пізнавальну цінність такого “кіно”.
На жаль, у друкованих ЗМІ досить рідко висвітлюється діяльність судів і проблеми судочинства загалом. Як правило, публікація стосовно якогось судового процесу зводиться до встановлення трьох фактів: за що судили, кого судили, що присудили. Схоже на те, що журналісти і самі не дуже поспішають торкатись таких тем, як тяганина під час розгляду позовів, порушення суддею процесуальних норм під час прийняття справ до розгляду (яскравий приклад — позови ЛКП (ЖЕКів), які всупереч закону досить часто (ст. ст. 119 – 121 ЦПКУ) приймають без доказів!), а тим більше коментувати прийняте судом рішення. Хоча за кордоном підхід до цього інший, а тому, певно, і довіра до суду значно вища. Про всі ці проблеми йшлося під час семінару “судова влада та засоби масової інформації”, проведеного USAID у рамках проекту “Україна: верховенство права”. Після промов американських гостей — Гарі Хенгстлера (директора Національного центру стосунків суддів та ЗМІ ім. Дональда В. Рейнольдса, Університет Невади, Рено США) та Лії Гуровітц (директор із законодавчих, міжурядових та публічних відносин, Суди округу Колумбія США) стало зрозуміло, наскільки різні підходи до вирішення судових спорів в Америці та Україні. З’ясувалося, що в США 95% цивільних і 90% кримінальних справ вирішують шляхом мирного врегулювання за принципом: “Що з того, що суд задовольнить ваш позов повністю, однак ви цього не зможете отримати з відповідача. Реально він може сплатити стільки, погоджуєтеся?”
Однак, коли перейшли до обговорення стосунків між вітчизняними судами та журналістами, обстановка в залі стала напруженою. Суддя Галина Юровська (Апеляційний суд Київської області) у своєму виступі порекомендувала представникам мас-медіа не сперечатися зі судом, коли той вимагає від них залишити зал судових засідань. Підтримала повчання судді і п. Наталія Петрова, колишній правозахисник журналістів, нині — заступник керівника проекту “Україна — верховенство права” (USAID). Як приклад, вона розповіла про випадок у Донецькому суді, коли головуючий виніс ухвалу про видалення з залу журналіста, бо одній зі сторін не подобалось висвітлення газетярем перебігу судового процесу, а той — відмовився вийти. Суддя викликав міліцію. Журналіст вчинив опір і як результат — опинився в лікарні. Згодом він домігся скасування ухвали як незаконної, і це, роз’яснила п. Петрова, було б підставою для відкриття дисциплінарного провадження проти судді.
Натомість я запропонував інший приклад: “Суддя вимагала від журналіста залишити зал, той у відповідь запропонував постановити ухвалу з цього приводу, або викликати судову міліцію, яка б його вивела з залу, та пояснив, що це йому необхідно для подачі заяви за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена ст. 171 ККУ (перешкоджання професійній діяльності журналіста). Після цього суд продовжив слухання справи в присутності представника преси!”
Заступник керівника проекту п. Петрова чомусь оцінила такий крок журналіста на захист наданих йому законом прав, як “шантаж суду” (?!). Але це був тільки початок… Наступним закликом організаторів цього навчального семінару стала пропозиція висвітлювати позитив у діях судової влади. У відповідь пролунало запитання: „А як бути тоді, коли суддя замість того, щоб видати ухвалу суду позивачці, студентці третього курсу юрфаку, яку та збиралась оскаржувати, викликала судову міліцію… Студентку завели до судді (позбавивши будь-яких шансів на захист) та відправили її на п’ять діб за ґрати з формулюванням: “За неповагу до суду”. Відсидівши термін (на роботи жінку працівники “кутузки” не скеровували, бо та оголосила голодування), студентка домоглася скасування незаконної постанови і оскаржила дії судді до Комітету ВРУ “З питань правосуддя”. На сьогодні є подання від Комітету ВРУ “З питань правосуддя” до кваліфкомісії суддів у Львівській області про притягнення судді місцевого суду Франківського району до дисциплінарної відповідальності”.
Ні американські гості, ані наші ведучі семінару свого ставлення до цього не висловили. Згодом п. Петрова запропонувала навчальний фільм “Знайомство зі судом”, який вона вважає за доцільне рекомендувати для перегляду у навчальних закладах України. На зауваження автора, чому у фільмі упущено момент про надане законом право мати у суді представника — людину, якій ви довіряєте, юрист Петрова відреагувала досить своєрідно: “Вас не просять оцінювати фільм…” Слушно, бо як посібник для знайомства з правосуддям, на думку автора, він просто не придатний. Судіть самі: в фільмі вказано, що ви не можете вибирати собі суддю, що не відповідає дійсності. За згодою сторін, законом дозволено звернутися до Третейського суду, де кожен може обрати собі суддю. Обмежили автори фільму і право на вирішення спору й у спеціалізованих судах: Адміністративному та Господарському, вказуючи, що останньою інстанцією і є Вищі спеціалізовані суди. Це також не відповідає дійсності, бо законом встановлені підстави для оскарження рішень, прийнятих у вищих судах до Верховного Суду України. Якщо вас і його відповідь не влаштовує, маєте півроку для подання скарги до міжнародного Страсбурзького суду “З прав людини”.
Найбільшим позитивом цього семінару, на мою думку, було обговорення питання про створення при судах прес-служб, які професійно допомагали б журналістам висвітлювати найрізноманітніші аспекти функціонування судової влади, наразі у Львівській області така є в Апеляційному Адміністративному суді (ЛААС). Інформацію про цю установу надала речник ЛААС п. Ольга Давид: “Назву деякі цифри, і читачі нехай самі їх оцінять: відповідно до штатного розпису, передбачено 76 суддів, нині здійснюють судочинство лише 14 суддів. Упродовж першого півріччя 2008 р. на одного суддю ЛААС припадає 800 справ. У зв’язку з цим суддівському корпусу у нинішньому складі вдавалося розглянути лише 37% загальної кількості справ. До нашого суду надходять справи від 146 місцевих загальних і 8 господарських судів. Чекаємо на обрання ВРУ ще 11 суддів, що дозволило б пришвидшити розгляд отриманих судом справ і привести терміни їх розгляду у відповідність до чинного законодавства. Нині судді ЛААС працюють у суботу й неділю, адже люди чекають на рішення, якими б вони не були… Є багато й інших проблем, як от надання квартир суддям, що, до речі, передбачено законом, облаштування кабінетів і залів судових засідань”.
Віктор ЧАРНОМСЬКИЙ, "Ратуша"