Побачити фото зниклих дітей можна лише у райвідділах міліції. На ширше інформування у держави банально немає грошей.
Жахливо, але ми вже звикли до дітей-жебраків на наших вулицях. Страшно, але ми перестали звертати увагу на обідраних дітлахів, які дуже часто чекають, якщо не допомоги, то хоча б уваги. Адже серед цих замурзаних дітей може бути чиєсь дитя, яке колись потрапило у список безвісти зниклих неповнолітніх і до сьогодні є причиною сліз рідних батьків. Бо зникнення дітей нині є доволі частими. Як свідчить статистика, лише з початку року у Львівській області в розшуку перебувало 52 дитини, 49 з яких знайшли. Решта – загублені діти.
Як розповів „Погляду” Назарій Кобилецький, старший оперуповноважений відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУМВС у Львівській області, порівняно із минулим роком, цьогоріч кількість зниклих дітей є значно меншою Торік за 5 місяців у розшуку перебувало 70 дітей, а це на 18 осіб більше, аніж сьогодні. „У 2008 році більшість підлітків нам вдалося знайти за добу після їхнього зникнення, а 14 вже після відкриття відповідних справ. Сьогодні ж досі ще не знайшли трьох дітей, одній з яких всього лиш 7 рочків, – розповів пан Кобилецький. – Романа Романа, 2001 року народження, розшукують ще із січня цього року. Хлопчик пішов із другом гуляти до ставка. Друг стверджує, що Ромчик втопився. Проте тіло до сьогодні не знайшли, а тому залишається надія на те, що дитина усе-таки жива”.
З кінця січня немає вдома і Василя Ропка, 1991 року народження. Мама звернулася у Самбірський райвідділ із заявою, що хлопчик пішов з дому і не повернувся. Причиною його втечі, скоріш за все, є любов батьків до випивки, через що хлопчина не раз потерпав. До сьогодні немає і Адама Рокітовського, який був частим гостем райвідділу. У свої 16 років він уже був судимий за грабежі. А з 20 травня Адама вважають зниклим безвісти. Як розповів старший оперуповноважений відділу кримінальної міліції у справах дітей, сім’я цього підлітка теж є неблагополучною.
Неблагополучність сім’ї через зловживання алкоголем, і, як наслідок, насилля та жорстокість стосовно дітей, сьогодні є основною причиною поповнення списків зниклих безвісти неповнолітніх осіб. Не витримавши непростого життя, діти втікають туди, де, на їхню думку, гірше вже не буде. І потрапляють в іншу пастку. Дуже часто дітлахів, які шукають свободи, знаходять люди, що непогано заробляють на жебракуванні неповнолітніх, а то й привчають їх до дрібних крадіжок, назавжди позбавляючи дитину права на самостійний вибір та нормальне життя.
Ще однією причиною зникнення дітей є безвідповідальність підлітків, або ж байдужість та неуважність самих батьків. Нерідко у райвідділи поступають заяви від батьків, які чекали та недочекалися повернення сина чи доньки із дискотеки. Перелякана мати біжить у міліцію із проханням знайти її дитину, а остання повертається додому через день-два і, розводячи руками, каже, що відпочивала з друзями.
Як розповів Назарій Кобилецький, нещодавно трапився ще один незвичайний випадок. Надійшла заява про зникнення шестирічної дівчинки. Мама була перелякана і дуже переживала. „Як виявилося пізніше, у день напередодні жінка святкувала свій день народження з колективом, і взяла свою донечку на свято. Добре погулявши, мати лише вранці помітила, що дитини немає. А дівчинку забрала подруга жінки до себе додому, забувши попередити про це рідну матір”, – пояснив пан Кобилецький. Щоправда, у цій ситуації першочерговим є питання відповідальності матері, яка узагалі забула про власну дитину.
Проте байдужими найчастіше виявляються звичайні перехожі, які, як це не сумно, рідко задумуються над тим, чия дитина простягає руку, просячи копійку, чи чому дівчинка або хлопчик плаче, йдучи за руку з якимось дядьком. Журналістське розслідування київських „Подробностей” показало, що навіть, якщо на вулиці до незнайомої жінки чи чоловіка підійде дитина зі слізьми і попросить про допомогу, мовляв, її викрав чужий дядько, одиниці сприймуть це серйозно та спробують допомогти переляканій дитині. Інші ж просто не звернуть уваги, вирішивши, що дитина так бавиться. На щастя, за словами Назарія Кобилецького, у Львівській області не було зафіксовано випадків викрадення дітей.
Проте найстрашніше те, що ігнорує проблеми загублених дітей держава. Адже навряд чи фотографії у райвідділах міліції чи в спеціалізовних програмах допомають більше, аніж могли б допомогти звичайні люди. Кілька біг-бордів із фотографіями зниклих дітей значно пришвидшили б пошук загублених дітлахів. Адже побачивши на вулиці дитину, яку шукають, не один перехожий повідомив би про це міліцію. Проте єдине, що сьогодні можна побачити, це інформацію на Головному залізничному вокзалі Львова, яку передає „Магнолія ТВ” (тішить, що така компанія існує), та подекуди розклеєні на парканах на листках формату А4 оголошення про зникнення дитини. Чому відсутні інші засоби повідомлення про зниклих дітей, здогадатися неважко. Усе знову ж таки впирається у гроші. „Державі байдуже. Немає єдиної пошукової системи, за якою, якщо дитина з’явилася у якомусь райвідділі України, її одразу ж могли б впізнати і повернути чи то батькам, чи то до інтернату, не залежно від того, з якого куточка України дитя пропало. Немає і поінформованості населення через подачу інформації по містах у вигляді біг-бордів чи фотостендів. Бо на це, як пояснюють, немає грошей, – зазначила Ірина Акименко, начальниця відділу кримінальної міліції у справах дітей ГУМВС у Львівській області. – Проте грошей цих треба не так уже й багато. Головна проблема у байдужості”. За словами пані Акименко, відділи міліції роблять усе можливе, щоб передати людям інформацію про зникнення дітей, перш за все, через ЗМІ.
Кажуть, чужих дітей не буває. Проте, на жаль, бувають втрачені діти. І перш за все, вони втрачені для держави, яка Конвенцією про права дитини дає їм право на ім’я та захист, однак своєю бездіяльністю забирає навіть елементарне право на щастя.
Наталя ЧИЖ, «Новий Погляд»