Сьогодні газета „Новий Погляд” починає друкувати розсекречені архіви московських „енкаведистів” (чит. с. 13). Автор цих рядків, почавши читати розсекречений текст, мало не дав дуба. „ОУН – це Дніпропетровськ, Кривий Ріг… Як часто ми помиляємося, думаючи, що робимо все і правильно.
Мій добрий товариш Мирослав Солдат сказав мені: „Ромку, надрукуй . ”На мою відповідь, що не кожен зрозуміє правду, він мудро відповів: ”Друже, хто хоче знати правду, він її буде знати. Кому гроші сліплять очі, той не буде знати нічого, бо…”
Ці три крапки після Мироськової фрази для мене особисто означають більше, ніж усі думки, позиції та ідеї. Хто хоче знати, той має знати.
Іншому моєму товаришеві – Миколі Савельєву, Андрій Іванович Садовий колись за „грубі” гроші пропонував стати його радником. Микола відмовився. Бо інакше не зміг. Бо його газета „Ратуша” – це не він. Це – його люди. Це – його совість.
Ще одні люди підходили в нашу редакцію і казали: „Хлопці, покритикуймо Ющенка чи Тимошенко без рекламної „плашки”, а ми вам заплатимо більше”. Ні! Бо … Люди добрі, критикуйте один одного, бо – це ваша мораль, ми ж будемо працювати, не соромлячись, де наша думка, де чужий текст.
Бо, коли один із наших друзів – Кужелюк – пообіцяв допомагати газеті, він сказав: „Мене не треба піарити, мені ваша газета, хлопці, не допоможе. Я вам готовий допомагати за однієї умови: якщо ви хоча б у чомусь допоможете людям. І тому мені не соромно очолювати газету, і тому перед колегами, журналістами, я не ховаю обличчя в рукав: бо мені видавати газету допомагають не колишні есдеки-тимошенківці чи теперішні нашоукраїнці-балогівці. Ще один мій товариш Олег Онисько у першому номері ще тоді доброї „Львівської газети” задекларував прізвища людей, які їм допомагають фінансово. Це було гарно, чесно і дуже порядно за нашими, журналістськими „поняттями”. І тому мені приємно, що я, не соромлячись, можу назвати прізвище людини, яка мені допомагає видавати газету. А відтак, допомагає львів’янам отримувати об’єктитвну інформацію про…
Роман Онишкевич, «Новий Погляд»