Бійки на українських стадіонах неодмінно стають предметом обговорення усієї України. Кадри з побиттям міліціонерами уболівальників на довгий час “поселяються” на екранах наших телевізорів. Інша справа – бійки перед грою. Ними засоби інформації цікавляться чомусь набагато рідше.
У Європі фани вже давно практикують, висловлюючись їхньою термінологією, “махачі” перед матчами. В Україні цю традицію почали переймати ще в 80-х роках минулого століття.
Батьківщина хуліганів – Англія
Спершу – екскурс в історію. Батьківщиною футбольного фанатизму, як і самого виду спорту, називають Англію. Там перші «махачі» були зафіксовані декілька сотень років тому, коли футбол ще навіть не мав власної назви. Як і футбол, хуліганський рух швидко поширився світом. Англійці вже давно не є “законодавцями моди” в цій сфері. На перші місця вийшли італійці, серби, греки, аргентинці та бразильці. Семимильними кроками до них наближаються й пострадянські хулігани. В Україні, як і в більшості країн з соцтабору, історія фан-культури почалася в середині 1980-х років. Спочатку це було суперництво з сильними російськими фан-клубами. А коли в 1991 році Україна стала незалежною, футбольні уболівальники розгубилися – відсутність регулярних зустрічей з московськими командами, і як наслідок, з їхніми хуліганами, призвела до того, що кількість фанів різко скоротилася. Але коли в українській першості зросла конкуренція, хуліганський рух почав своє відродження. Спочатку усе обмежувалося підтримкою своєї команди, вживанням пива і відчуттям причетності до спільної справи, яку підсилювали масові виїзди на футбольні матчі в інші міста.
Наприкінці 1990-х кількість інцидентів, пов’язаних із футбольним насильством, стрімко зросла, більшість українських хуліганів брали приклад зі своїх англійських колег. Почали формувати групи, які готували різноманітні акції на стадіонах і за їхніми межами. У 2001 році вперше в історії українського футболу 120 хуліганів із різних угруповань, зібравшись під одним прапором, виступили єдиним фронтом під час гри зі збірною Білорусії. Тоді внаслідок бійки з 80-ти білоруськими уболівальниками багато фанатів з обох боків отримали серйозні поранення. Згодом була бійка київських фанатів під час виїзного поєдинку в Полтаві з місцевою міліцією. Тоді МВС і СБУ ухвалили рішення створити спеціальні комісії для боротьби з футбольними хуліганами. Проте зупинити хуліганство було вже неможливо.
Конспіративна зустріч
Домовитися про зустріч із представником хуліганів складно. Напружені стосунки з правоохоронцями не сприяють відвертим розмовам з малознайомими людьми. Поговорити з ультрас вдалося завдяки посередництву однієї людини. З хуліганом зустрічаємося біля центрального стадіону Львова – “Україна”. Ніс у мого співрозмовника (для зручності надалі його називатиму Олегом), судячи з усього, був зламаний не раз. Як виявилось, Олег – бізнесмен, власник магазину. “Середовище хуліганів дуже різне, є бізнесмени, державні службовці, студенти і навіть співробітники спецслужб, – розповідає Олег. – Усі ми керуємося одним бажанням – в бійці пережити гострі відчуття. Можна в якомусь парку прчепитися до перехожого і гарантовано пережити викид адреналіну. Але в такому разі тебе можуть заарештувати і притягати до кримінальної відповідальності. А так, ми зустрічаємося з таким ж, як і самі, шукачами пригод. А в нас не прийнято писати скарги в міліцію”.
В Україні є декілька угрупувань з різних міст. Є угрупування, які перебувають в стані відкритої війни між собою. Наприклад, уболівальники київського “Динамо”, дніпропетровського “Дніпра” і львівських “Карпат” протистоять шанувальникам столичного “Арсеналу”, одеського “Чорноморця” і запорізького “Металурга”. “Ці дві коаліції почали ворогувати ще з часів Радянського союзу, – пояснює Олег. – Річ у тому, що “Динамо”, “Дніпро” і “Карпати” завжди конфліктували з представниками московських клубів. Як відомо, друг мого ворога – мій ворог. А “чорноморці”, “металурги” і “каноніри” дружили з москвичами”. Хулігани також ворогують зі своїми географічними сусідами. Дербі з сусідами часто передує бійка уболівальників команд. Обопільну нелюбов один до одного відчувають уболівальники “Карпат” і “Волині” або “Карпат” і “Закарпаття”.
Заполітизовані “махачі”
У цій субкультурі знайшлося місце навіть для політики. Тут представлений увесь спектр поглядів – від радикально правих до радикально лівих. Столичний «Арсенал» в середовищі уболівальників називають «лівацькою» групою – вони підтримують анти-націоналістичні погляди, а деякі з них навіть антиукраїнські. Ще цю групу називають “Антифа”, оскільки «каноніри» вважають патріотизм фашизмом. “Коли в першому колі “Арсенал” грав у Львові з “Карпатами”, “Антифа” приїхала в наше місто зі своїми друзями з різних міст і навіть з сусідніх країн, – говорить Олег. – Так, у Львові цього дня були люди з Москви, Тбілісі, Мінська, Донецька, Криму. Бійка була спонтанна, зустрілися ми в парку Костюшка, який розташований практично в центрі міста. Тривала вона декілька хвилин, оскільки звідкись приїхали міліціонери. А тому потерпілих тоді було небагато”.
В більшості випадків про “махачів” домовляються заздалегідь. Лідери угрупувань (їх називають Топ-боями), мають номери телефонів колег з інших клубів. Вони зідзвонюються, визначають місце, час зустрічі, кількість учасників бійки. Природно, для зустрічей вибирають безлюдні місця. Іноді приїжджі хулігани, які упевнені в своїх силах, висловлюють бажання пограти «в кішки-мишки» – в цьому випадку про кількість учасників бійки не домовляються.
В хулігана руки повинні бути чистими
Під час бійки футбольних хуліганів діє неписане «правило чистих рук» – заборона на використання каменів, пляшок, арматури. “Махач” – це процес порівняння сили один одного, – каже Олег. – А це стара слов`янська традиція. Ми хочемо уникнути каліцтва один одного, оскільки розуміємо, що проти тебе б`ється така ж людина, як і ти. Тому калічити когось немає сенсу. Хоча в кожному правилі є винятки. Буває, що хтось приходить на “махач” із підручними засобами”.
“Чисті руки” не допомагають уникнути травм. Найчастіше ламають щелепи, носи і ребра. “По-іншому бути не може, коли б`ються по сто осіб з кожного боку. Хтось на когось наступить, в одного удар руки поставлений на 60 кілограм, а в іншого – на 120. До речі, людський череп витримує всього 25 кг”, – розповідає мій співрозмовник.
Стороння людина на «махач» потрапити не зможе. Всі хулігани добре знають один одного і випадкових персонажів до себе не підпускають. А за тими, хто хоче потрапити в так звану “фірму”, довго стежать, перевіряють його. Спочатку претендента запрошують в “дублюючий” склад, і лише з часом переводять в “основу”.
Міжнародний досвід в українських хуліганів невеликої. Останній раз “махач” з іноземцями відбувся минулої осені, коли в Києві “Динамо” грало з “Манчестер Юнайтед”. Про бійку сторони не домовлялися. Уболівальники обох команд зустрілися в кав’ярні в центрі столиці. З пропозицією провести перед грою розминку виступили кияни. Один з них підійшов до англійця і англійською озвучив свою пропозицію. Гість у відповідь поцікавився, скільки “динамівців” зібралося в цій кав’ярні. Коли почув відповідь, сказав: «ОК», – і вдарив українця по обличчю. Так в самому приміщенні почалася бійка. Міліція роздійняла хуліганів, постраждалих відправили до лікарні, звідки ті дружно втекли на футбол. А тим, хто потрапив в райвідділ, матч подивитися не вдалося.
Представники правоохоронних органів стверджують, що до Євро-2012 створять картотеку хуліганів і не дозволять під час чемпіонату буянити. Але самі хулігани кажуть, якщо серед уболівальників з Європи хтось захоче взяти участь в “махачі”, вони знайдуть можливість для цього.
Олег Наливайко, «Новий Погляд»