Як непросто ведеться людям, які підвладні прикрим звичкам. А ще важче тим, хто їх оточує. Про це несподівано для самого себе довідався такий собі Мирон із Замарстинова. Чоловік із давніх часів працював на львівському шкірзаводі. Тож завше мав і хліб, і на хліб, і до хліба.
Його завше оточували колєґи і колєжанки, що лакомилися на його гроші і пишні частування. Усе б нічого, але якось, протверезівши, Миросько зрозумів, що час женитися. Три місяці чоловік краплі спиртного в роті не мав. І таки вполював Марічку, там же, на Замарстинові.
Побравшись, молодята поселилися в затишному особнячку тещі. Життя налагоджувалось, але спокуса легких грошей таки привела Мирося в обійми своїх побратимів по чарці. Знову почались гучні застілля, гулянки і бійки. Рідко коли чоловіка не приносили додому без пам`яти. Жінка, теща вмовляли Мирона полишити пити, бо характером чоловік був таки добрий, широка душа і щедра до того ж. Але той махнув на все рукою і лиш мукав у відповідь:
– Баби, заткайтесі, я вас годую – і крапка… Стульте писки, бо грошей не дам!
Дарма він це сказав. Бо його кохана теща все життя бавилася у знахарство і народну медицину. Що тільки вона не підливала зятеві в горілку! І кров лилика, і свячену йорданську воду, і щетину зі свіжогого небіжчика підсипала… Нічого не допомагало.
Старенька мало не опустила руки, але якось колєґи принесли Мирона цілком засюсяного. Прикро, але дуже швидко це стало для нього звичкою, тож Марічка без памперса, у ліжко чоловіка не клала. Тож теща відважилась на крайній захід.
Одного ранку Миросьо ледве прочуняв від вчорашньої забави. Похитуючись, придибав на кухню у пошуках хоч якоїсь рідини. Раптом зі своєї спальні вискочила жвава теща.
– Голівка поболює, Миросю?
– Йой-йо-йой….
– На, чоловічку, випий кваску, може, поможе… – співчутливо сказала пані і простягнула зятеві склянку з жовтою рідиною.
Той тремтячою рукою схопив гранчак і хапливо перехилив у себе. Рідина розлилась по підборіддю і сорочці.
Наступного дня Мирон був тверезим як ніколи і навіть, вперше за кілька років, сів за кермо і повіз родину «на природу» – у село. Дорогою щаслива теща, що сиділа поруч зятя в автівці, тихо запитала:
– Голівка вже не болить, Миросику?
– Минулосі, Богу дякувати, файний квас. Але він якийсь смак дивний має… Що то за фігня?
– То я такий секретний рецепт в одному журналі вичитала. Береш склянку своєї сечі, ложка цукру і яєчний жовток…
Не встигла старенька договорити, як уже харчала, бо Миросьо, кинувши кермо, дусив тещу обома руками! Машину почало кидати і вона мало не перекинулась. На щастя, Мирон таки схаменувся і вирівняв автівку. Сяк-так родина приїхала в село. Чоловік мовчав і лиш увесь час витирав рукою писок…
Смішно, але після цієї уринотерапії Мирон уже не прикладався до чарки. Лиш увесь час намагався підсунути тещі «квас» власного приготування. Але та не пила, бо ніколи не знала, що таке вранішнє похмілля…
Богдан Волошин , «Новий Погляд»
