Гробарі древнього Львова

Він — один із тих, хто не хоче закривати очі на те, що роблять із Львовом, бо змовчати сьогодні — це змиритись із свавіллям чиновників і стати таким, як вони. Валерій Потюк, львівський скульптор та голова Львівського відділення фонду культури України погодився висловити своє бачення на майбутнє так званої реставрації Львова, яку багато хто називає „диверсією і вбивством душі міста Лева”.

— Пане Валерію, Ви, як ніхто інший, добре ознайомились із темним боком Управління капітального будівництва. Як можете прокоментувати ймовірне звільнення Василя Миськіва?

— Виглядає на те, що винних у доведенні площі Ринок до коматозного стану немає. Замість того, аби розібратися в прорахунках, корупції, недоцільності, некомпетентності усіх вчинених бід, які є очевидними, міська влада просто почала замітати сліди. Вони забирають основну фігуру, яка могла б бодай щось розповісти.

— Свого часу Ви вийшли на стежку судової війни із УКБ? Що стало її причиною?

— Коли ми хотіли взяти участь у тендері на проведення реставраці­йних робіт споруди Королівського арсеналу, то неочікувано дізналися, що всі тендери вже провели. На той час, в серпні 2005 року, щойно опублікували постанову Кабінету Міністрів про виділення Львову 128 млн грн. Згодом ми дізналися, що так звані тендери тихенько провели ще взимку 2005 одразу ж після постанови Кабміну. Авжеж, ми обурилися цьому. Нас підтримала Тендерна палата України та Міністерство економіки. Міністерство визнало, що УКБ порушило прозорість здійснення державних закупівель і не визначило перелік і обсяги робіт переможця тендера ДП „Бізон Арт Капітель”, на який ми претендували. Я запитав тоді ще кандидата на міського голову Андрія Садового, що робити, а він порадив подати на УКБ у суд і пообіцяв нам допомогти, коли стане міським головою. Наша справа тягнеться вже майже рік, а з УКБ ще ніхто не розібрався, ба більше, управління зробило найбільший злочин за час свого існування — створило мертвонароджену дитину на ймення „площа Ринок”.

— Ремонт на площі Ринок — це очевидно один із найяскравіших прикладів системних зловживань влади. У чому причина?

— Постанову Кабінету Міністрів України про святкування 750-річчя Львова розробили абсолютно спонтанно. Дехто дуже хвалився тим, що саме він вибив для Львова аж 128 млн. Але ніхто тоді не враховував кому і для чого дають такі величезні кошти. Бажання нажитися на цих грошах було більшим, ніж бажання зробити для Львова щось справді добре. Можна тільки уявити, як знівечили б наше місто, якби Кабмін дав, припустимо, півмільярда грн. Куди б вони заривали ці гроші? Дивно і парадоксально: львів’яни зараз можуть радіти з того, що нам виділили ЛИШЕ 128 млн грн. Зрозуміло одне, до розумного розподілу таких коштів ніхто не був готовий. Я точно знаю, що все це зробили за два тижні. Цим займалися начальник УКБ Василь Миськів і Валерій П’ятак, як представник відділу економіки області. Але тоді було зрозу­міло, що гроші потрапили не в ті руки. До проведення тендерів ніхто не підготувався. Маючи таку велику кількість львівських ЗМІ, можна було все це зробити відкрито. Можна було організувати круглий стіл із львівськими будівельними фірмами і в чесній боротьбі визначити, на що кожен здатен. Коли у серпні минулого року до міськради прийшов перший транш грошей, будівельні фірми кинулися давати свої пропозиції щодо роботи, бо всі працюють за правилом: „є гроші — є робота”. Але УКБ чітко сказало, що всі тендери на роботи відбулися вже давно, взимку. Тобто щойно пролунала постанова Кабміну, як вони швидко провели усі тендери. Але як можна було провести тендери, не маючи дефектних актів? Як можна було давати роботу, не маючи проектно-кошторисної документації?! Можна стверджувати: просто ніхто із підрядників не знав чітко, що він має робити. Найстрашніше те, що донині все це триває: роботи на більшості об’єктів проводять без усіляких документів.

— Причину заливання бетоном підрядники пояснювали тим, що, за новим законодавством, після ремонту дорога повинна простояти щонайменше 12 років. Чи справді є така постанова?

— Так, є. Але площа Ринок — не дорога в селі! А знаєте, як називається той, хто цього не розуміє? Тому тут фігурує насамперед охоронне законодавство, а не асфальтне. А за знищення пам’яток історичної спадщини передбачена кримінальна відповідальність. Чому перед тим, як клали так звану дорогу, не проводили науково-археологічні дос­лідження? Можна було сказати бодай так: „Шановні Львів’яни, на честь проведення святкування 750-річчя Львова місто отримало 128 млн грн. Але, порадившись, ми вирішили не заривати ці гроші у землю. Саме тому на святкування 750-річчя Львова ми запропонуємо план дій щодо врятування і реставрації історичних пам’яток Львова. А роботи розпочнуться пізніше”.

— Зрозуміло, цього не сталося. Але роботи вдалося зупинити. Тоді ще в.о. міського голови Львова Зиновій Сірик дав розпорядження призупинити роботи. Свій прихід до влади Андрій Садовий ознаменував відновленням робіт на площі.

— У Садового не було виходу. Якби він звільнив Василя Миськіва тоді, це практично означало б позбавити себе 100 млн грн. Тим паче, не відомо, хто зміг би завершити парад колосально грандіозних робіт. Окрім цього, довелося б у судовому порядку забирати кошти, які авансом надали фірмам, що ви­грали тендери. Часто-густо замовлені роботи виконували фірми, які не подавали у звітність свої податкові зобов’язання. Наприклад, фірма „Бізон Арт Капітель”, що виконувала роботи на „Арсеналі”, одержавши аванс від міськради, погасила заборгованість із зарплати, закривши у такий спосіб свою кримінальну відповідальність. Під час судового процесу, що стосувався цієї фірми, вони просто перереєструвалися, аби не мати проблем.

— Коли новий міський голова прийшов до влади, роботи на площі Ринок виконали, мабуть, відсотків на 30%. Чому він виконував їх без археологічних досліджень?

— Садовий просто не встигав в часі до святкування. Але чи варто було встигати?! Бруківку не потрібно було знімати. Чому, попри всі зауваження, він не дав доручення розробити проект? Так, він змусив повісити на площі щит із планом замощення. Але це була звичайна відповідь на кшталт „Аби всі відчепились”. Ані громадські орга­нізації, ані пересічні громадяни не можуть вимагати від влади пред’явити справжню проектну документацію. Але це могли зробити депутати міськради. Навіщо у міській раді працюють депутатські комісії? Їм неодноразово приходили скарги, аби вони перевірили архітектурні та фінансові аспекти, але вони нічого не робили. Ніхто не хотів здіймати галасу навколо площі Ринок. Сам мер не відповів за свої слова. Його газета „Самопоміч” горланила, що міська влада краде гроші призначені на святкування. Але прийшовши до влади, новий мер затих.

— Чимало говорили про бетонування бруківки. Які наслідки матиме таке „нововведення”?

— Окрім того, що вони використали бетон, вони також поклали під пісковик поліетилен. Ніхто ніколи такого не робив. Усюди бруківку кладуть по втрамбованому відсіву та шутеру, аби між шпаринками бруківки могла стікати вода. Тепер вода не стікатиме. Вона просто потече до головної пошти. Не дай Бог, якусь зливу, і ми всі станемо свідками цього жаху: вода підмиватиме фундаменти всіх будинків по вул. Дорошенка. А взимку на площі Ринок вода замерзне, і буде справжній каток. І це не смішно. Раніше під бруківку клали п’ятисантиметровий шар пісковику. Тепер „з метою” економії поклали щонай­більше три сантиметри. Такий шар не витримає навантаження, яке є на площі Ринок. З часом пісок втрамбується і підмиється водою. Далі нам загрожуватиме утворення підземних пустот і провали під важким трамваєм чи сміттєвозом.

— Апогеєм руйнації площі стала реставрація фонтанів. Будь-який очевидець може помітити їхній теперішній неприродний вигляд. Що Ви можете сказати про це як архітектор?

— Все, що зроблено з фонтанами, — щось з царини поганого театру, чиста бутафорія. Ці фонтани були дипломною роботою скульптора Євгена Дзиндри ще в 1946 році. Він реставрував фонтани і створив двох левів перед Ратушею. Навіщо було „аляпувато” малювати ці фонтани? Чи не зрозуміло, що за місяць-другий їх забруднять ногами? Коли ви сидите на камені, слідів від бруду не видно. Бо камінь має свою фактуру, він є пористий і має свої відтінки. Камінь живий. А на що зараз схожі ці живі фонтани? Безперечно, камінь скидатиме з себе всі ці шпаклювання, але чи не побачимо ми після дощів, снігу і морозу облуплену Діану чи Нептуна? Про все, що діється на площі Ринок, ми дізнаємося лише постфактум, а про подробиці нікого не повідомляють.

— Новинка площі Ринок — ліхтарі на стінах будинків. Радник мера Андрій Салюк, попри неприязнь до них, вірить, що колись їх можна буде замінити.

— Ліхтарі виглядають абсолютно дико. Навіщо було вішати такі, якщо можна було замовити їх на скульптурно-керамічній фабриці. У Львові багато професійних ковалів. Ці ліхтарі зроблені із пластмаси, це литий дешевий силумін. Мені цікаво, що вони написали про ціну цих світильників? У нас дуже люблять її завищувати. А клумбочки на площі — загалом відсутність будь-якого естетичного смаку.

— З приходом нової влади пов’язували великі надії на майбутнє Львова. Як можна охарактеризувати теперішню епоху?

— Кожне покоління львів’ян хотіло щось принести до Львова. І зараз ми можемо з упевненістю говорити, що вони щось залишили після себе. Зараз же настала епоха знищення і заробляння новітніми гробарями грошей на древньому місті. За всі ці роки у Львові нічого вартісного не зробили. Попри те, зруйнувати встигли все. Ця епоха буде білою плямою в історії нашого міста. Як же треба ненавидіти Львів, щоб в такий спосіб його „любити”?

— Міський голова персонально відповідає за життя міста, але він не професіонал у всіх питаннях. Щось же міг зробити міський голова, коли бачив усю цю безгосподарність?

— У Садового є радники, заступники, підлеглі. Той самий Микола Бевз. Він не сидить тихенько, а постійно вказує на проблему. Але чи дослухається до нього Андрій Іванович? Він цю людину нібито за­прошує до співпраці, а насправді просто ігнорує.

— Отже, міський голова вміє ігнорувати навіть ЮНЕСКО…

— Коли Львів внесли до списку ЮНЕСКО, то й для нашого міста одразу стали актуальними нові правила поведінки із історичними пам’­ятками. Насамперед ідеться про толерантне ставлення і максимальну недоторканність історичної спадщини. Але оскільки у Львові немає безпосереднього представництва ЮНЕСКО, влада й дозволяє собі так ганебно поводитись із пам’ятками. Ті представники ЮНЕСКО, що були у Львові, приїхали на запрошення міста, а не громадських організацій. Влада хитро робить крок першою, аби на неї не наскочили зненацька. Це триває й нині. Є проблема в місті — Садовий привозить людей, які кажуть, що в місті все добре і проблеми нема.

— Виглядає на те, що невдовзі міську владу, а особливо мера, загалом не можливо буде критикувати. Вони просто привезуть „спеціалістів”, які переконають нас у нашій же некомпетентності.

— Усе йде до цього. Можливо, це і є остаточна мета знищення Львова? Ми всі критикуємо і говоримо про одне, а все відбувається як завжди. Андрій Садовий обі­цяв, що кожні 20 днів спілкуватиметься із людьми, а зараз до нього майже неможливо потрапити. Він запрошує всіх до співпраці й у такий спосіб усуває ворогів. Чому Андрій Салюк погодився бути радником? Львів стає специфічним містом, де люди не мають права на власну думку. Навіть Микола Бевз, який в очах Садового є майбутнім головним архітектором Львова, усе ж є в опозиції до мера. Він пише листи Президенту, але сказати всю правду в обличчя мерові не може. Триває процес замилювання очей. Ніхто не хоче втратити роботу, постійний заробіток, зіпсувати собі імідж і стати у відкриту опозицію. Ми переходимо у рабство в усіх його проявах.