Осіннє листя перед тим, як упасти долі, тремтить на гілках, певно, боючись болісного удару об твердь земну. Наче втілюючи одвічні закони природи, з настанням осені тремтять на різних гілках владного дерева високопоставлені чиновники, боючись болісного падіння й удару об земну реальність.
Відкинувши лірику, варто зазначити, що саме стан перманентного тремтіння за свої посади, який практично водночас охопить главу облдержадміністрації та мера, буде визначним моментом нового політичного сезону на Львівщині.
Сьогодні більше шансів, що і Петро Олійник, і Андрій Садовий таки переживуть у своїх теплих кріслах дощову львівську осінь і поблажливу зиму. Інша річ, з якими втратами вони вийдуть із холодного сезону і який запас міцності збережуть для подальшого захисту своїх позицій. Сьогодні про те, що може очікувати в новому політичному сезоні керівника області Петра Олійника.
Петрові Михайловичу не позаздриш. Важко працювати, коли мало не щодня пересуди і чутки намагаються вирвати крісло із під твоїх сідниць. За скромними підрахунками, в останній місяць-півтора із тих чи інших (авторитетних і не дуже) уст прозвучало щонайменше п’ятірко прізвищ кандидатів на зовсім невакантну посаду глави львівської облдержадміністрації. Проте очевидних підстав і резонів для зняття Петра Олійника сьогодні не так вже і багато. Інша річ, чи з’являться вони навесні. А з’явитися можуть. Причому весняні Олійникові негаразди можуть відбутися за принципом „біда сама не ходить”.
Спробуємо коротко проаналізувати ризики, які очікують на Петра Михайловича. Перша проблема лежить, як то кажуть, просто на долоні. Полягає вона в тому, що львівський губернатор (зрештою, як і всі інші посадовці) мимоволі є заручником загальнонаціональної коаліційної політики. Причому одразу у двох аспектах. По-перше, будь-який губернатор в актуальний політичний момент може бути своєрідною розмінною монетою при гуртових кадрових торгах. По-друге, уберігшись від такої малопочесної функції Петро Михайлович може автоматично потрапити в іншу прикру ситуацію. Не секрет, що так звана широка коаліція у форматі Партія регіонів – „Наша Україна” – Соцпартія і КПУ вельми непопулярна на Львівщині. Годі вже говорити і про непопулярність прем’єр-міністра Віктора Януковича, чиї розпорядження Петро Олійник має виконувати. Так, і без того не особливо популярний керівник Львівщини, хоч не хоч, змушений буде солідаризуватися з позицією ще менш популярного та одіозного Януковича. Сподіватися після цього на позитивний імідж в очах консервативної Львівщини Петрові Олійнику навряд чи доведеться. А імідж для політика, як відомо, все. Владоможець із підмоченою репутацією (навіть якщо це сталося не з його вини) стає привабливим об’єктом для копання його ногами, що в політичному вимірі виявляється в численних пікетах, медіа-атаці і, часто-густо, у прямих образах, що рано чи пізно створює ілюзію збанкрутілого політика і призводить до його відставки.
Показовою в цьому сенсі була історія з відставкою Любомира Буняка. Системне псування іміджу плавно перетекло у процедуру зняття. Цікаво, що власне відсторонення міського голови не могло відбутися без благословення Петра Олійника, який напередодні зняття Буняка провів у себе низку напівтаємничих нарад із лідерами фракцій міської ради. Тепер, гляди, і відділлються Петрові Любомирові сльози.
Іронія долі полягає ще й у тому, що за псування іміджу Петра Олійника вже давно взялася людина, яку багато хто вважає і піонером у справі псування іміджу Любомирові Буняку. Йдеться, зрозуміло, про губернаторового тезку – Петра Димінського. Почесного президента ФК „Карпати”, вже давно дратує незговірливість обласного керманича, зокрема, у справі створення „народної команди”, слід розуміти під орудою „найнароднішого президента”, себто самого Петра Димінського. Правду кажуть, що немає більших ворогів, ніж колишні друзі. Димінський! Вишневський! Чи бачить сьогодні Петро Олійник у своїх нічних кошмарах прізвища партнерів по бурхливої бізнесової молодості, виписані вуглем на стінах червоноградських офісів?
Єдина втіха Петра Михайловича, що Петро Петрович не надто добре працює з медіа. Але звістка про інформаційний холдинг Димінського час від часу знову виринає із небуття, змушуючи тремтіти пана Олійника.
Ще одна небезпека, яка чатує на керманича області – постійне ходіння під дамокловим мечем, сиріч під пильним оком. Тим більше, що функції останнього виконуватиме ідеологічний опонент Петра Михайловича Микола Азаров. Після того, як у ряд закріпив центральні органи виконавчої влади за регіонами країни для взаємодії Кабінету Міністрів з місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, саме Микола Янович де-факто куруватиме Львівщину.
Поки Петро Олійник спромігся хіба на комплімент віце-прем’єрові та одному з чільників Партії регіонів. «Я дуже задоволений тим фактом, що куратором Львівської області від Кабінету Міністрів України буде міністерство фінансів. Багато попередніх років Львівщина недофінансовувалася. Оскільки тепер буде тісна співпраця з Мінфіном, питання фінансування буде покращуватися і приносити користь Львівській області. Я переконаний, що у нас буде нормальна ділова співпраця з Миколою Азаровим», – наголосив П. Олійник у коментарі ЗІКу. Утім невідомо наскільки вистачить губернаторової компліментарності та звичайної людської витримки і яким прискіпливим виявиться новий куратор У будь-якому разі доля Олійника тепер значною мірою в руках Миколи Яновича. Це вже, погодьтеся, зовсім не те, коли твої інтереси у столиці лобіюють краяни Іван Васюник і Богдан Буца.
Важким процесом видається і налагодження Петром Олійником співпраці з політичними силами області, насамперед тими, що представлені в обласній раді. Єдиної помаранчевої команди вже не існує, а це розв ’ язує руки основним політичним опонентам губернатора. Передовсім йдеться про БЮТ, який і раніше не жалував Петра Михайловича. Тепер львівські лицарі Леді Ю уже не обтяжені моральними зобов’язаннями щодо збереження цілісності команди Майдану і можуть із відкритим забралом вийти на герць проти тих, кого у зручний момент можуть записати в „порушники конвенції”. Крім БЮТу в жорсткій опозиції до Петра Олійника найпевніше може бути і ВО „Свобода”, чий лідер Олег Тягнибок уже відверто заскучав за новими революційними здвигами, а також, за певних умов, УНП і навіть частина „Пори”. Надзвичайно складно, точніше, майже нереально проводити власну політику в області, коли з одного боку тебе підпирає регіонал Азаров, а з іншого – ціла фракція Блоку Юлії Тимошенко в обласній раді. Вирватися з такої пастки – премудрість із премудростей і, відверто кажучи, є сумнів, чи під силу осягнути цю премудрість Петрові Михайловичу.
Більше шансів зробити це було би за умов цілісності блоку „Наша Україна”. Однак і це сьогодні під великим питанням. Після утворення широкої коаліції надзвичайно мало шансів, що блок у сьогоднішньому форматі збережеться на столичному рівні, а на обласному й поготів. До того ж велика ймовірність, що після появи нової партії із невдоволених представників НСНУ, посипеться і львівська обласна організація „найпропрезидентськішої” партії, яку, нагадуємо, теж очолює Петро Олійник. Відтак виникне стуація, коли при атаці політичних опонентів Олійник гідно зустріти монолітну дружину своїх захисників. А на самотнього Дон Кіхота, готового воювати хоч із вітряками, Петро Олійник аж ніяк не тягне. І в цій політичній незахищеності-самотності може бути вінець осінньо-зимової кампанії Петра Михайловича, голови Львівської обласної адміністрації. Нинішнього.
Роман ОНИШКЕВИЧ