Кому вигідне убивство Степана Сенчука?

Степан Сенчук загинув практично миттєво. Учора орієнтовно о 09.00 невідомі з автомата застрелили екс-губернатора Львівщини. Вбивство однієї з найвпливовіших осіб Львова породило хвилю чуток і припущень – кому це було вигідно?

Трагедія сталася близько 9-ї ранку неподалік від заправки навпроти кладовища, що розташоване на в’їзді до смт Брюховичі. Як з’ясували пізніше, Степан Сенчук приїхав туди самостійно – він мав попередню домовленість про зустріч з адвокатом. Чому зустрітися запланували у відлюдному місці, вочевидь, належить з’ясувати слідству. Тим паче, що адвокат запізнився і приїхав, коли все вже трапилося.

С. Сенчук припаркував чорний Lexus RX 300 обабіч дороги, приблизно за 100-120 метрів від автозаправки. Двигуна не заглушив, навіть був увімкнений сигнал лівого повороту, нібито для виїзду на трасу.

Злочинці в червоному авто (ймовірно – ВАЗ, Audi, Volkswagen) практично впритул наблизилися до непорушного автомобіля. Той із них, який сидів на місці пасажира, не виходячи з машини, випустив автоматну чергу в Степана Сенчука. Зброю – автомат Калашникова – він одразу ж кинув на землю поряд з автомобілем, де її згодом і знайшли правоохоронці.

Кілер випустив у свою жертву цілу обойму. Дверцят машини з боку водія взагалі не пошкоджено, лише вибито скло з обох боків.

У Брюховичах

трапляється всяке

У міліцію зателефонував оператор АЗС. У розмові з репортером “Газети” він розповів, що чув постріли, однак, визирнувши у віконечко, нічого не побачив. Приблизно о 09.04 до нього підійшов чоловік, який попросив терміново викликати міліціонерів, оскільки вбито людину. Як стало відомо “Газеті” з джерел у правоохоронних органах, цим чоловіком був відомий у Львові адвокат Володимир Косенко. Саме він мав зустрітися цього ранку зі Степаном Сенчуком.

– Для Брюховичів такі події – звичне явище, – сказав працівник заправки кореспондентові “Газети”. – Тут дуже часто лунають постріли, та й коїться таке, що ніде такого не побачите.

Від місця вбивства до найближчих будинків – близько 600 метрів. До того ж, місцевість із них мало видно. Сподівання на те, що хтось із мешканців міг бачити момент злочину – малоймовірні. Відомо, що на кладовищі в цей момент перебував лише гробар. Однак поговорити з цим чоловіком не вдалося, оскільки з ним як із можливим головним свідком працювали оперативники.

Робітники, які на той час неметушливо встановлювали надмогильні пам’ятники на цвинтарі, кажуть, що приїхали вже після вбивства й нічого не бачили. Один із них зазначив, що такі події тут трапляються вже не перший раз.

– Та ви гляньте, кого тут лише не поховано! – наголосив він, вказуючи рукою на окремі могили. – Ось, гляньте, авторитет “Карась” просто дивиться на місце вбивства. Кого тут тільки немає: “Форель”, “Завіня”. Та й вік у всіх 30-40 років – молоді пацани… Тут узагалі третина похованих – бандити.

Чотири години тіло

залишалося

на місці вбивства

На місці злочину особисто побував начальник обласного УМВСУ генерал-майор Віталій Максимов. У цей час на повну потужність діяла слідчо-оперативна група міліції та прокуратури.

Двигун автомобіля Lexus RX 300 працював ще впродовж чотирьох годин після вбивства. До речі, правоохоронці навіть не прикрили тіла вбитого, що доволі дивно для таких випадків, лише обгородили місце злочину стрічкою. Однак дорогу не перекривали, й водії машин, які проїжджали, без перешкод могли побачити жертву.

З’ясувати, звідки прибув Степан Сенчук на фатальне місце зустрічі, достеменно не вдалося. Він мав власний котедж у Брюховичах. Цей будинок стоїть поряд із кількома іншими, а всю територію обгороджено парканом. Сторож, який охороняє це міні-селище, на запитання: “Чи справді тут проживав Степан Сенчук?” відповів: “Степана Романовича немає вдома”. Коли саме господар покинув територію, за словами сторожа, він не знає, оскільки зміни на охороні чергуються. Сказати ще щось, зокрема, коли заступає ця зміна, він відмовився. В цей час із брами вийшов ще один чоловік, який одразу заявив, що інформація такого штибу – “комерційна таємниця”, а якщо є запитання про Степана Сенчука – “звертайтеся до слідчих”.

Кому вигідно?

Смерть Степана Сенчука породжує чимало запитань. Більшість серйозних львівських бізнесменів і політиків мали з ним ділові стосунки, й не завжди безхмарні. Уже вчора містом почали “гуляти” різноманітні версії. Проте в кожному разі, на львівський бізнес, схоже, чекає великий перерозподіл.

Андрій Горуна, “Львівська газета”

Звідки полетіли кулі?

Коли гине особа масштабу Степана Сенчука, довкола трагедії зазвичай виникає безліч версій. Близько десятка з них, за офіційною інформацією, нині розробляють правоохоронці.

“Газета” спробувала акцентувати увагу на тих, які найбільше обговорюють у приватних розмовах і які подекуди з’являються в коментарях політиків і бізнесменів.

Політичні версії

Власне, політичне підґрунтя вбивства Степана Сенчука, на перший погляд, виглядає найменш правдоподібним. Однак…

Якщо опуститися нижче рівня політичного цинізму, можна зауважити, що смерть основного фінансиста НСНУ на Львівщині вигідна його опонентам. Іншими словами, але в цьому ж контексті говорив учора в коментарі “5 каналу” керівник львівського штабу НСНУ Володимир В’язівський. Водночас треба розуміти: навряд чи НСНУ помре з голоду навіть без фінансових ін’єкцій від керівника “ЕкоЛану”.

Значно більшого результату можуть досягнути зловмисники, якщо вони переслідують іншу мету. Адже обов’язкове в таких випадках ретельне розслідування діяльності жертви може пролити світло на його бізнесові оборудки, які, теоретично, могли коїтися по той бік закону. Відтак можуть зробити спробу пов’язати фінансування “Народного Союзу Наша Україна” з, м’яко кажучи, не дуже чистими грошима. Хоча, з іншого боку, кого нині в Україні цим здивуєш?

Ще одна політична версія з’явилася услід за інформацією “від джерел у Києві”: буцім Степана Сенчука розглядали як потенційного кандидата на посаду керівника Держкомрезерву. Місце – доволі хлібне. Основні завдання Держкомрезерву України: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері державного резерву й управління державним резервом; використання, поновлення запасів державного матеріального резерву; планування та організація мобілізаційної підготовки єдиної системи державного резерву України, забезпечення переведення її з мирного на воєнний стан і сталого функціонування в особливий період; організація будівництва, ремонту та експлуатації об’єктів виробничого та соціально-культурного призначення системи державного резерву. Тобто доброму господарю є де розвернутися.

Якщо розгляд кандидатури Сенчука на головного “резервіста” країни таки справді мав місце, то цілком імовірно, що існували “конкуруючі організації”, які мали власні міркування щодо кандидатури керівника Держкомрезерву.

Є також твердження, що Степан Сенчук мав би отримати місце у прохідній частині виборчого списку НСНУ. Однак версія вбивства задля звільнення місця у списку виглядає малопереконливою.

Бізнес-версії

У перші ж години після загибелі Степана Сенчука почали говорити, що вбивство може бути пов’язане з його зацікавленістю скандальним львівським ВАТ “Львівсільмаш”. Антуражу цій версії додало те, що, адвокат, з яким мав зустрітися Степан Романович за лічені хвилини до своєї смерті, був адвокатом саме “Львівсільмашу”. Джерела повідомили “Газету”, що звати його Володимир Олександрович Косенко. Він – не остання людина у скандальній “сільмашівській” історії. Ще 29 березня 2004 року тодішній арбітражний керуючий Р. Михайлюк видав доручення приватному адвокатові В. О. Косенку, яким передав останньому свої повноваження, включаючи право видавати накази та розпорядження щодо “Львівсільмашу”, представляти інтереси підприємства в державних органах влади й управління. З Володимиром Косенком пов’язують низку фірм, зокрема ТзОВ “Юкон”, ТзОВ “Епос-центр”, СП ТЗТ українсько-болгарське-словацьке “Укрінвест”, 3АТ СП українсько-болгарське “Юкон”, ТзОВ “Брюховецька діброва”, ТзОВ “Юридичне агентство “Юкон”, ТзОВ “Клуб творчих інвестицій”. Дехто також пов’язує його з представниками есдеківського клану.

Слід зазначити, в коментарях щодо участі Сенчука в долі “Львівсільмашу” обізнані особи висловлюються дуже обережно. Так, керівник ініціативної групи працівників “Львівсільмашу ” Петро Онищак зазначив “Газеті”: “Достовірних даних стосовно того, що Сенчук був причетний до “Львівсільмашу”, немає, але він має стосунок до Міжнародної агропромислової корпорації, яка є потенційним інвестором ВАТ “Завод “Львівсільмаш”. Це питання порушували на високому рівні, зокрема повідомляли П. Олійника. Не думаю, що вбивство пов’язане із заводом, бо тут немає нічого такого, що далеко зайшло б, є лише бажання потенційного інвестора стати реальним”.

Заступник голови Львівської обласної ради Ігор Держко теж припускає, що мотиви вбивства Степана Сенчука концентруються навколо його відносин у бізнесових колах. Однак подає це дещо в іншому ракурсі: “Степан Сенчук за дуже короткий термін зорганізував себе як бізнесмен, в цьому йому допомагали й адміністративний ресурс, і дружні структури, однак після того, як пан Сенчук пішов із посади голови ЛОДА, він залишив за собою надто багато бізнесових “хвостів”.

Про один із них пан Держко нещодавно розповів громадськості разом з екс-партнером Сенчука директором ТзОВ “Контракт” Василем Глушком – одним із тих, кого вбитий начебто “нагрів” на бізнесі. Скільки таких “нагрітих” або просто ображених – не відомо. Однак є припущення, що вони могли бути доволі солідними людьми зі столиці й мати відповідні можливості.

Цікаво прокоментував убивство Сенчука помічник народного депутата Петра Димінського Юрій Шведа. Він зазначив, що відповідь на це запитання варто пошукати в плівках, які Богдан Федоришин оприлюднив у серпні цього року.

Нагадаємо, сам Степан Сенчук назвав чорним піаром оприлюднені гендиректором ФК “Карпати” Богданом Федоришиним аудіозаписи. Ці записи розмов невідомих певним чином компрометували голову Львівської ОДА Петра Олійника. Голоси на “файлах Федоришина” викривали начебто факти корупції в діяльності голови Львівської ОДА, його зв’язки з екс-головою Львівської ОДА Степаном Сенчуком та екс-начальником Західної регіональної митниці Тарасом Козаком.

Роман Онишкевич, “Львівська газета”

Фото Артема Пастуха