8 листопада сталося майже неймовірне – Україна в парі з Польщею ввійшла до трійки претендентів на проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу 2012-го року. Такими були результати таємного голосування виконкому УЄФА, якіподарували нам надію, що й у нашій країні може відбутися щось, гідне називатися спортивним святом світового рівня.
Тепер у запасі в нас залишається рік до вирішального голосування, що остаточно визначить, хто ж – Італія, Хорватія разом з Угорщиною, або Україна з Польщею прийме в себе Євро-2012.
Ну то й що ж тут такого неймовірного, запитаєте ви? Увійти до трійки – ще не означає перемогти. Згодний. Шансів, на перший погляд, справді небагато, тим більше, що в суперниках у нас залишився такий “монстр” світового футболу як Італія. Але вся справа в тому, що й повз трійку ми з великою часткою ймовірності могли “пролетіти”, як фанера над Парижем, з огляду на те, з ким ми змагалися. На секундочку: Туреччина (3-й призер Чемпіонату Світу 2002-го року) і Греція (діючий чемпіон Європи) за результатами таємного голосування виявилися за нами (як, до речі, й у відбірному турнірі на Чемпіонат Світу 2006-го року)! Фантастика!
І тим більш дивно, що дуже багато хто сприйняв цю новину як належне. Мовляв, подумаєш, теж мені, досягнення. Але ж насправді досягнення! Якщо говорити відверто, то той, насмілюся сказати, рейвах, що от уже котрий рік діється в Києві на площі перед НСК “Олімпійський”, не давав людям, знайомим із футболом не з трамвайних розмов, ані найменшого приводу для оптимізму. Нагадаю – саме цей стадіон заявлено Україною й Польщею як той, де планується провести фінальний матч Євро-2012. Польща, до речі, погодилася відразу, позаяк там просто немає спортивних споруд такої місткості (НСК “Олімпійський уміщає майже 83 тисячі глядачів – ред.).
Та от тільки хто нам дасть проводити на ньому не лише фінальний, але й узагалі будь-який матч європейської першості, допоки перед стадіоном триває наскільки грандіозне, настільки ж і безглузде будівництво загадкового торгово-розважального комплексу, що невідомо ким було розпочато й незрозуміло коли закінчиться?! Якщо закінчиться взагалі коли-небудь. І доки основні підступи до стадіону перекрито цим котлованом-монстром, ніхто нам Євро-2012 не віддасть. Просто з міркувань безпеки. І не треба говорити, що за 7 років там усе добудують – голосування відбудеться вже наприкінці 2006-го року, і рішення буде прийматися, виходячи з поточної ситуації. Та й не такі ми поки авторитетні в Європі, щоб нам вірили на слово.
А от проведення Євро-2012 могло б підняти наш авторитет до небувалих висот! Приклад торішньої Португалії, однієї з найбідніших, по суті, країн “цивілізованої” Європи, дуже красномовний. Мало того, що це був би просто реальний “вибух” для економіки, та ще й, чого на світі не буває, під цю справу справді могли б і до ЄС прийняти!
Утім, дурень думкою багатіє. Оскільки керівництву нашої країни, схоже, відверто наплювати й на норми УЄФА, і на Євро, і на футбол у цілому. І заяви міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Юрія Павленка про те, що “наше головне завдання – забезпечити, щоб на оновленому НСК “Олімпійський” відбувся фінальний матч Чемпіонату Євро-2012″ є ні що інше, як порожній звук, тому що фактично відразу він назвав президента Федерації футболу України Григорія Суркіса, котрий наполягає на якнайшвидшому вирішенні питання з будівництвом, мало не шантажистом і провокатором. Але ж саме авторитет в УЄФА Суркіса, котрий, до речі, входить до складу виконкому цієї організації, відіграв далеко не останню роль у тому, що Україна й Польща опинилися у фінальній трійці.
До речі, за словами керівника Федерації, він із великим подивом сприйняв висловлювання міністра, з яким він багато разів спілкувався на цю тему і який обіцяв цілком сприяти розв’язанню ситуації. “Міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко явно не в ладах з елементарною логікою, – заявив Президент ФФУ. – З одного боку він каже, що, цитую: “Я в жодному разі не вигороджую “Юджин” (компанія-забудовник – ред.), їхні дії з блокування стадіону некоректні”. Тим самим визнаючи факт грубого порушення норм безпеки громадян з боку забудовника площі перед НСК “Олімпійський”. І відразу ж пан Павленко натякає на якийсь “шантаж з боку певної особистості”, котра, в свою чергу, привселюдно заявляє про неприпустимість таких порушень. Складається враження, ніби державний чиновник або ж справді незграбно лобіює чиїсь незаконні інтереси, або ж, через свою молодість і недостатню компетентність, дуже поверхово розмірковує про серйозні й принципові питання”.
Хоча Суркісу слід було б подякувати принаймні за те, що він вчасно забив тривогу, спрямувавши депутатський запит Президентові й уряду, у якому по пунктах перелічив заходи, які треба прийняти для гідного вирішення питання. Інакше УЄФА з ганьбою відмовило б Україні в праві приймати Євро-2012 через банальне господарське безладдя.
Відразу ж після повернення з голосування на Мальті президент Федерації футболу України наголосив, що “держава здобула фантастичний шанс зробити динамічний крок у розвитку цієї (футбольної. – ред.) інфраструктури, із цими я нас і вітаю”, і резонно зауважив, що виграти конкурс на проведення фіналу ЧЄ-2012 у грудні наступного року можна буде тільки синхронізувавши всі зусилля на рівні Президента, уряду, парламенту й засобів масової інформації. Однак дехто з членів уряду явно налаштований захищати радше честь мундира і не поспішають демонструвати солідарність із Федерацією футболу.
Звісно, 2012-й рік ще дуже далеко. От тільки не розуміють державні мужі, що в такому випадку ми ризикуємо втратити не тільки Євро-2012, але й можливість проведення в Україні інших спортивних змагань найвищого рівня. Або ж їм це просто байдуже. І останнє, насправді, набагато страшніше.
Валентин Залевський, Інтернет-видання «From-ua.com»
