Віктор Медведчук: «Господи, та не смішіть! Кучма – надзвичайно розумна людина…»

|

У Віктора Медведчука – дежавю. Як і у 2001-му, коли він позбувся владної посади, Віктор Володимирович знову в білому светрі і готовий до спілкування з пресою. Втім , певна різниця все-таки є. Адже сьогодні поруч з Медведчуком немає Леоніда Кучми , а його політичні перспективи при Президентові Ющенку абсолютно не райдужні .

«Президент не зміг підібрати людей, котрі повинні забезпечити йому нормальну роботу»

Ви не ображені на Леоніда Даниловича за те, що вам довелося перебрати весь призначений йому негатив?

Ображений?! Ні. Я не знаю, чи було це йому вигідно, але це було правильно. Тому що глава Адміністрації повинен захищати гаранта Конституції, обгороджувати від тих чи інших впливів, що кидали б тінь на нього. Для цього й існують служби АП. Якщо вони не можуть забезпечувати захист, виходить, тоді на амбразуру, уперед…

Тобто, зараз Віктору Ющенку потрібно поставити якусь одіозну людини на чолі Секретаріату, яка збиратиме негатив ?

Я так не сказав. Ви, справді, вважаєте мене одіозною людиною? Я нормальна людина, не одіозна.

Але, принаймні, дуже нетипова…

Ну, напевно, це правильно. Що ж до Ющенка, то йому потрібна людина-професіонал, менеджер. Вона не повинна бути відомим економістом, юристом, аграрієм чи журналістом. Але вона повинна бути людиною, котра вміє налагодити організаційний процес, котра розуміє, що таке державна машина. Вона повинна налагодити роботу всіх служб, які б працювали на інтереси Президента. Не існує Адміністрації Президента, не існує Секретаріату, — є Президент і його апарат.

Інтереси Президента й інтереси апарату — це те саме?

Так. Саме апарат зобов`язаний зробити все для того, щоб інтереси держави за допомоги Президента втілювалися відповідно до Конституції. Я, наприклад, не сприймаю того факту, що Ющенко увесь час говорить взаємно протилежні речі. Він освічена людина, може на будь-яку тему виступати…

…довго…

…нехай довго, нехай не змістовно, як будь-яка людина. Нема ідеальних людей. Але головне в іншому: він (Ющенко – Ред.) завжди повинен пам`ятати, що він – Президент країни, і кожне його слово несе не тільки форму, але й зміст. І випадкових слів не повинно бути. Не може бути так, що, виступаючи на якомусь форумі, Президент не користується текстом, який обмежує його в значеннєвих і змістовних рамках. Президент — це позиція держави, і він не має права плутати її з власною людською думкою.

Хто писав Леоніду Кучмі його виступи ?

Існував цілий аналітичний відділ, котрий займався підготовкою текстів для Президента. Звичайно, він усі ці тексти редагував особисто, іноді говорив: «Це мені не подобається, тут треба викласти так-то…»І все це редагувалося і робилося під нього.

Може, питання в тому, що без підказки Леонід Данилович висловлювався не зовсім коректно, а з підказкою мав вигляд дуже достойний?

Господи, та не смішіть! Кучма – надзвичайно розумна людина, він міг висловитися з будь-якого питання. Але як Президент він не вважав за можливе йти на експромт у своїх заявах. Для глави держави подібна поведінка – абсурд! І те, що Ющенко сьогодні в одному місці говорить одне, в іншому – інше, це не його недолік, а провал його апарату. Виходить, вони не зуміли налагодити нормальні стосунки з Президентом, або навпаки, Президент не зміг підібрати людей, котрі повинні забезпечити йому нормальну роботу.

Складається враження, що ви вигороджуєте Ющенка. Адже якщо Президент підписує неконституційний указ, як це було на прикладі з повноваженнями секретаря РНБОУ, то винен Президент, а не юридичний відділ його Секретаріату, чи не так?

Якщо йому доповіли про те, що розширення повноважень Секретаріату РНБОУ є порушенням Конституції, а він підписав указ, тоді він винен. А якщо йому про це не сказали, то, безумовно, винні служби. А, може, взагалі саме вони переконали Президента підписати той злощасний указ.

Ви стверджуєте, що відстоювали інтереси Кучми…

Не інтереси Кучми, а інтереси Президента України.

Інтереси Леоніда Кучми чи глави держави ви відстоювали, коли займалися становленням фонду «Україна»?

Я не займався цим питанням.

А хто?

Мені невідомо. Але не я. Хоча вважаю абсолютно нормальним для цивілізованої держави створення фонду екс-президента. Не так багато в Україні Президентів, щоб країна не змогла створити їм умови для нормальної діяльності.

Ви вважаєте, що стосунки Леоніда Кучми й Віктора Ющенка можна охарактеризувати саме так?

Це визначення дуже близьке. Я неодноразово був у фонді Кучми, до нього приїжджає багато іноземних делегацій, з ним зустрічаються посли, відомі політики України радяться. Це – правильно. І не нормально, що у Леоніда Кравчука цього не було. Це, до речі, велика помилка Президента Кучми. І якщо сьогодні Ющенко зрозуміє, що він не повинен посилати всілякі перевірки на фонд, а навпаки, сприяти тому, щоб були нормальні умови у колишніх Президентів, то його теж будуть більше поважати. І зараз, і згодом. Це не данина Ющенка Кучмі чи Кравчуку, це данина поваги до держави.

Ви якось сказали, що ваші стосунки з російським колегою Медведєвим закінчилися після закінчення терміну ваших повноважень глави АП. Чи означає це, що ваші дружні стосунки з екс-президентом України теж закінчилися після закінчення терміну повноважень?

Про те, хто перебуває в дружніх стосунках з Президентом має право говорити тільки він сам.

Чому ж? В оточенні Ющенка багато хто говорить, що є його друзями.

Не мав, і, мабуть, не буду мати честі працювати в цій команді. Тому не знаю їхні прядки, і не зовсім сприймаю подібне панібратство. Коли я працював главою Адміністрації, був підлеглим Президента, а не його другом. Як він до мене ставився, краще запитати у нього.

«Політреформа набагато важливіша – це стратегія нової України»

Чи не вважаєте ви, що політреформа – це теж ваша помилка, оскільки ви не зможете скористатися її результатами?

Ні, не вважаю. Якщо я завтра піду з політики, я буду вважати, що свою функцію і роль в політиці виконав саме тому, що був одним з ініціаторів, одним з авторів і одним з тих, хто сприяв реалізації політичної реформи в Україні.

Я не робив це для себе особисто, я вважав, що Україні необхідно збалансувати державний устрій, змінити систему влади. Саме система влади, закладена в Конституції 1996 року, дозволила породжувати постійні конфлікти. Хороший президент — поганий прем`єр, поганий Президент — хороший прем`єр. Третій учасник — Верховна Рада, теж погана чи хороша. Так буде завжди, доки у нас не набуде чинності зміна в Конституцію. І не має значення, де буде Медведчук після виборів: у парламенті, поза парламентом, головне, що країна зможе розвиватися і жити в умовах справжньої демократії.

Існувала думка, що політреформа — це проект «антиЮщенко». Подібне завдання ставилося?

Ні. Політреформа набагато важливіша – це стратегія нової України, і не має значення хто Президент.

На чому ґрунтувалася ваша теза, що Ющенко ніколи не стане Президентом?

(Сміється.) Мене навіть допитували з цього приводу в прокуратурі.

Серйозно?

Звичайно, серйозно. Мені в прокуратурі ставили таке запитання, і я відповів, що це було моє тверде переконання в тому, що президентом стане Віктор Янукович. Я в це щиро вірив, і все робив для того, щоб це було саме так.

Багато хто вважає, що Ющенко — це перехідний Президент. Адже якщо набуде чинності реформа, то президентська посада буде не так приваблива.

Це якась нова версія.

Тобто, ви так не думаєте?

Щодо цього я справді не задумувався. Коли набуде чинності політична реформа, а вона набуде чинності — я в цьому впевнений, система влади, система взаємного стримування між гілками влади, буде в такому ступені працювати, що не буде необхідності взагалі так ставити питання.

Вікторе Володимировичу, судячи з прогнозів експертів, у парламент пройдуть три сили – Ющенко, Тимошенко і Янукович – приблизно з рівною кількістю голосів. Ваш прогноз: об`єднання кого з ким стане більшістю для формування уряду?

В рамках трійки можливі будь-які альянси. Але я також не виключаю, що більшість не буде сформована.

Овва! Тоді Президент зможе розпустити парламент? А СДПУ(о) може вже сьогодні готуватися до позачергових осінніх виборів?

Я так не сказав, і я цього не хочу. Більше того, якщо говорити про вибори, то я був прихильником концепції, що не пройшла. Я вважав, що вибори в Україні повинні проходити в один рік: навесні — у парламент, влітку — президента, восени — у місцеві ради. І п`ять років країна нехай живе, будується й процвітає. Те, що відбувається у нас, — це постійний виборчий марафон, постійні сварки й розбірки. Це неправильно.

Повертаючись до реформи, чи згодні ви з тим, що в реальності кількість повноважень багато в чому залежить і від людини, котра обіймає ту чи іншу посаду. Простіше кажучи, от якби ви були президентом…

Навіщо ви так, не ображайте мене.

Чому ми вас ображаємо? Якби ви були президентом, то після політреформи ще невідомо, хто був би головнішим, прем`єр-міністр чи президент. А у випадку з Ющенком, хто головніший, питання риторичне?

Ні. Ми ж проводили реформу і перетворюємо Україну не в парламентську республіку, а в парламентсько-президентську, тому функції Президента – контролю та стримування, досить серйозні. Наприклад, розпуск парламенту, ви собі навіть не уявляєте, який це механізм. Одного цього досить, щоб бути головною політичною фігурою. І ті, хто говорить, що Президент буде англійською королевою, помиляються. Якщо Президент захоче стати англійською королевою, то буде нею. Не захоче – буде діючим суб`єктом влади, і дуже серйозним. Хто сьогодні заважає Ющенку бути президентом…?

Дивна тенденція: законодавчі ініціативи СДПУ(о) за останні півроку, здається, спрямовані лише на те, щоб і вийшло «чим гірше, тим краще». От останній приклад: в Україні і без того занадто соціальний бюджет, ви ж вносите законопроект, що вважає за необхідне гроші від продажу «Криворіжсталі» пустити на пенсії, а не на розвиток економіки. Як при цьому ви можете говорити, що є відповідальною політичною силою?

(посміхається) Ми справді відповідальні, в тому числі, й тому, що допомагаємо владі реалізувати її обіцянки.

Але ж де ваша державна позиція? Ви ж розумієте, що прийняття подібних законопроектів приведе країну до економічної катастрофи?

Хвилинку! Гроші, отримані від приватизації, відповідно до закону мають свій статус, і не можуть бути перераховані у видаткову частину бюджету. Куди ж вони повинні бути витрачені? Відповідно до закону – на зростання економіки. При цьому влада, у тому числі й на Майдані, обіцяла, що ці гроші підуть на відшкодування вкладникам, котрі постраждали в Ощадбанку СРСР. Ну, чому ж не допомогти? Адже вони це обіцяли! Але це відповідає й нашій партійній позиції. От ми й внесли відповідний законопроект.

І розумієте, що, будь він прийнятий, станеться інфляція, гривня впаде…

Я можу вам багато годин розповідати, що буде. Питання не в цьому, питання в іншому. Хто популіст? Традиційно популістами є опозиція. А у нас популісти – влада. Чому? Тому що вони досі не зрозуміли, що вони при владі. Вони все ще відчувають себе опозицією. От з трибуни заявляти, що ми віддамо народу вклади. Ну, як, як прем`єр-міністр може про таке говорити?! Що це за підхід? А де ж закон, а де ж рамки поведінки, де ж розуміння елементарної відповідальності?

Насправді влада не однорідна, і в ній зустрічаються персонажі, котрі розуміють ту неадекватність, про яку ви говорите.

Можливо, в сім’ї не без виродка. Але ви ж розумієте, що якщо Президент щодня змінює позицію по ключовим питанням, то міністр змінює позицію двічі на день, а губернатор – раз на годину. Повторюся: вони ще не зрозуміли, що при владі. От коли зрозуміють, тоді будемо говорити однією мовою.

«Хто нам заважає демократичні реформи здійснювати без НАТО?»

Вікторе Володимировичу, окрім політичної реформи, у Вас була ще одна стратегічна мета – ЄЕП. За Президента Кучми Ви навіть негласно курирували україно-російські відносини.

Я був і залишаюся прихильником участі України в Єдиному економічному простори. І цю стратегічну лінію буде закладено в тому референдумі, який сьогодні проголосила СДПУ(о). Ми доведемо його до кінця. Через суди, через позови, – однак доведемо.

Тобто, Ви плануєте зірвати плани влади зі вступу до Євросоюзу?

Які плани влади? Хто нас туди запрошував? Адже нас не чекають там сьогодні! Реальні розмови з нами почнуться не раніше, ніж за 10 років. А як жити сьогодні? А питання із НАТО? Ми сьогодні-завтра хочемо вступити до НАТО. Невже ви вважаєте, що росіяни дивитимуться на це спокійно, й зберігати обсяг продукції, виробленої в системі ВПК? А інші підприємства, де є економічна кооперація України та Росії? Мільйони робочих місць ми втратимо за півроку, якщо й далі розповідатимемо казочку про НАТО. То потрібно нам у НАТО чи то ні? І як, мені цікаво, Україна може потрапити в НАТО, якщо сьогодні більш як 19% у жодному дослідженні «за» не проголосували?

Ви проводили дослідження із цього приводу?

Так. І з приводу Євросоюзу. Елементарне запитання соціологи ставлять: ви «за» чи «проти» Євросоюзу? 52% за Євросоюз. Але за Єдиний економічний простір 58-60%. Ставлять уточнене запитання, де розписано, що таке перше й що таке друге. А саме, це справжній кордон із Росією – це митниця, паспортний режим, візи й таке інше. У цьому випадку вступ України до Євросоюзу підтримують тільки 20% жителів України.

Заждіть. Адже соціал-демократи програмно теж за євроінтеграцію, ви навіть рекламу будували на тому, скільки в Європі соціал-демократичних урядів.

Ми, соціал-демократи, говоримо, що для нас європейський вибір і євроінтеграція – це рівень життя й рівень добробуту. Створімо цей рівень життя в нас у країні – давайте здійснимо демократичні реформи.

Тобто, побудуємо Європу в собі, а не віднесемо себе в Європу?

Безумовно. Чому ми говоримо про НАТО? Так, це демократичні реформи. Але хто нам заважає ці демократичні реформи здійснювати без НАТО?

До речі, зараз ви критикуєте Північний Альянс, а, згідно з розслідуванням «Української правди», зовсім недавно були його прихильником. Як можете пояснити зміну власної позиції?

До тексту Військової доктрини України, яку було затверджено Указом Президента Л.Кучми від 15 червня 2004 року, потрапили слова про «…здійснення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО…» Вважаю некоректним говорити про те, завдяки чому й кому це сталося. Можу лише сказати таке: до 15 червня 2004 року текст Військової доктрини не розглядався в РНБО, хоча відповідно до чинного Закону про РНБО його повинні були розробити й розглянути на засіданні Ради. І лише після цього Президент, вислухавши різні точки зору членів РНБО, зокрема, і мою, повинен був прийняти відповідне рішення. Але цього не сталося. Таким чином, згадуваний вище Указ Президента Кучми було прийнято з порушенням відповідної процедури, обумовленої чинним законодавством.

Я й сьогодні вважаю, що жодного політичного рішення, прийнятого відповідно до законодавства України щодо вступу України до НАТО, у той час не було. Тим більше, що помилку було швидко виправлено. Через три тижні, 06.07.2004 року, враховуючи завдання державної політики й результати засідання Комісії Україна-НАТО, в документ було внесено абсолютно правильні, на моє тверде переконання, зміни, в результаті яких з нього було вилучено слова щодо вступу України в НАТО.

Щодо тону, в якому шанована мною «Українська правда» подає матеріал, зокрема й щодо мене особисто, то я образи не тримаю, хоча й вважаю це незаслуженим. Утім, для видання, яке спеціалізується на політичних скандалах й сенсаціях, це звична річ і швидше відображає стиль авторів, відсутність якого їм ніхто не вправі закинути.

Повертаючись до російської теми, чому Росія не ставить на жодну політичну силу в Україні, включно із вами?

Вона не хоче втручатися у внутрішні справи (сміється).

І давно це сталося? От, наприклад, Президент Ющенко, якого ви називаєте прозахідним ставлеником, заявив, що революція в Росії неминуча.

Як ви вважаєте, там сподобалася ця заява?

Ну, це друге запитання…

Ні. Це перше питання. Якщо глава держави говорить своєму колезі в іншій країні, що там революція неминуча, виникне природне запитання: «А чому Україна повинна одержувати газ по 80 доларів за тисячу кубометрів?».

Вважаймо, що управління Секретаріату Президента неправильно поінформувало його…

Ні, вибачите. Це офіційна заява, і відповідальність несе тільки Президент. Котрий, до речі, повинен знати, що є постанова Держдуми Росії підвищити ціни на нафту й газ до рівня світових для Прибалтики, Грузії, України й Молдови. І Президент Росії з особистих ініціатив шукає зручну для України позицію. А наш Президент йому відповідає: ти там керуй, але взагалі-то в тебе революція буде, ти май це на увазі, готуйся. Якими мають бути відносини між двома Президентами після цього? Ми що, вже все вирішили?

Ну не засмучуйтеся, от відбудеться в Росії революція, і налагодяться відносини між нашими країнами.

Ну яка революція?! Я вважаю росіян розумними людьми, мудрими. Керівництво країни там теж мудре, воно врахує помилки, яких припустилися сусіди, і не тільки Україна. У Росії карнавалу на західні гроші не буде.

«Курчат рахують восени»

Давайте про справи партійні. Форпостом СДПУ(о) завжди було Закарпаття. Зараз рейтинг партії в цьому регіоні 0,3%…

Помиляєтеся. Хоча наш рейтинг упав, це правда. Але в житті все треба проходити. Тож поживемо – побачимо. Курчат рахують восени.

Статистика свідчить, що партійці від вас ідуть?

Усі, хто хотів піти, уже пішли.

Ви усвідомлюєте, що, якщо ви як лідер партії програєте ці парламентські вибори, ви програєте партію?

Я усвідомлюю, що якщо партія програє вибори, то в партії не повинно бути такого лідера. Я ніколи не піду з партії, я залишуся членом її. Але керувати я не матиму права. Це я усвідомлюю, і про це я заявив своїм однопартійцям. Якщо партія не здобуде перемогу на виборах, то керівництво партії піде у відставку. Йдеться, насамперед, про мене.

Що таке «перемога на виборах»?

Бути партією, представленою в парламенті.

Наскільки правдиві чутки про те, що керівник СДПУ(о) може змінитися ще до виборів?

На попередньому з`їзді я поставив це питання. Я виступив із чесною й відвертою доповіддю, розповів про всі ті помилки, яких припустився, я запитав партійців про довіру до мене. Мені було висловлено майже 100%-ву довіру.

Якщо партія вирішить на якомусь етапі, навіть не передвиборному з`їзді, що потрібно змінити лідера партії, – я цьому опиратися не буду. Прийде нова людина, яка керуватиме партією. Я буду членом рядовим партії, але в цій партії я й закінчу свою політичну кар`єру.

Леонід Кравчук залишається членом СДПУ(о)?

Так, певна річ. Він має партквиток №1.

Проект Кравчука узгоджувався на засіданні політбюро партії?

Партія підтримує проект Кравчука, якщо ви говорите про громадянський форум «Об`єднаймо Україну».

Це є виборчим проектом?

Ні. Це громадське об`єднання, яке с ьогодні конче потрібне Україні, яке може закласти підвалини створення громадянського суспільства в Україні, і цей форум має діяти, тим більше, що його очолює перший Президент України. З виборчим процесом це не пов`язано.

Організація референдуму про НАТО та ЄЕП – виборча технологія?

Ні, це наша позиція.

Навіщо вам тоді така трудомістка, витратна ідея, якщо партія не одержить від цього прямої вигоди?

А хіба доля й майбутнє України не варті цього? А ми як організаційна структура кажемо: ми можемо це зробити!

Ви не боїтеся, що до вашої ідеї приєднаються партії, за типом Наталії Вітренко, котра постійно ратує за якісь референдуми?

Ми не боїмося. Є ідея, ми знайшли механізми її реалізації, якщо нас підтримають політичні сили, зокрема й прогресивних соціалістах, чому вони не можуть брати участі? Будь ласка, беріть участь.

У вас була можливість багато чого проаналізувати в останні місяці, підрахувати, що в житті все загублено…

Ні, ні, зачекайте. Я в житті ще ніколи не втрачав усе (стукає по дереву).

Влада?

Для мене влада ніколи не була всім. І в останні місяці я в цьому тільки зайвий раз переконався. Після того, як я пішов, я займався одним – партією. І повірте, коли партія перебуває в опозиції, тим більше під таким тиском і за умов репресивних дій з боку влади, спрямованих конкретно проти неї, це вимагає чимало сил. Але саме в такі моменти перевіряються люди. А випадкові й ті, хто прийшов з кон`юнктурних міркувань, – просто йдуть.

Ви провели боротьбу за чистоту лав?

Так. І можу сьогодні сказати, що ті, хто залишився в партії сьогодні, а це 350 тисяч членів партії, – люди, які віддані ідеї соціал-демократії й боротимуться за ті завдання, які партія поставить перед ними. Я в цьому переконаний.

У СДПУ(о) є проблеми із грішми?

У нас немає фінансових проблем.

Дивно. Зазвичай в опозиції завжди важче добувати гроші.

Знаєте, я був, напевно, наївний чиновник, котрий не вважав, що влада – це джерело для заробітку. Я вважав, що партію мають підтримувати ті бізнесмени, які справді вірять у неї, – так було завжди в нашій партії. І що найбільш цінно, зокрема й для мене, як голови партії, що ці бізнесмени партію не зрадили. Ніхто з бізнесменів фактично не пішов.

Але повернімося безпосередньо до політики, СДПУ(о) вирішила брати участь у виборчій гонці самостійно. Ви впевнені, що це правильне рішення?

Ми – самостійна, самодостатня політична сила, за якою стоїть перевірена десятиліттями ідеологія й, повірте, ця ідеологія має достатньо прихильників в Україні й матиме ще більше. СДПУ(о) пройшла до парламенту самостійно й 1998-го року, й 2002-го. Крім нас це змогла зробити тільки КПУ. СДПУ(о) має одну з найрозвиненіших структур у регіонах, але найголовніше – нам є що сказати своїм виборцям і є за що відзвітуватися. І за той час, коли ми входили до урядової коаліції, і за той час, що ми перебуваємо в опозиції. А те, що це рішення правильне, підтверджується впевненістю й думкою наших партійців, зокрема на місцях. У майбутньому парламенті фракція СДПУ(о) обов`язково буде.

«Я не міг тоді бути публічним політиком»

З чим ви пішли з Адміністрації Президента Кучми? З документами, контрактами, контактами, головним болем, ревматизмом?

Пішов здоровим і з почуттям виконаного обов’язку. У мене була мета, і я її досяг. Коли Президент Кучма зробив мені пропозицію працювати главою Адміністрації, я сказав, що піду за однієї умови.

Політреформи?

Так. Я вважав і вважаю, що політична реформа в Україні повинна бути зроблена. Баланс влади повинен бути встановлений і в Конституції, і в житті. Це було моєю головною метою, і справа зроблена.

Крім політреформи, ви винесли з АП жахливий антирейтинг. Ще коли ви йшли до Кучми, ваші партійні соратники попереджали, що ви приймете на себе весь негатив. По суті, так і сталося, чи не правда?

Власне партійні соратники цього не говорили, але я сам розумів, що так буде. За складом я така людина, котра, якщо займається чимось, то займається не від паркана й до обіду, а поки не зроблено. Не важливо навіть, що робочий день був 14 чи 16 годин, але я й уночі думав про роботу, присвячував їй себе повністю. Я розумів, що це завдасть шкоди моїй діяльності на посаді глави партії. І розумів, що я не міг тоді бути публічним політиком. І сміявся з Зінченка, сміюся сьогодні над Рибачуком, котрий займається активною публічною діяльністю, не маючи на це ні морального ні політичного права.

Чому не має? Він же Державний секретар!

Тому що ні глава Адміністрації, ні керівник Секретаріату, та як завгодно можете назвати його, не має права на публічну позицію. Він працює у Президента України, він створює умови для виконання ним конституційних функцій, і не повинен публічно висловлювати свою позицію.

При цьому все рівно жоден глава АП не мав такого антирейтингу…

Я поясню чому. До мене були люди, котрі, можливо, недостатньо активно займалися своєю діяльністю…

Ви натякаєте на Литвина?

Чому на нього? До мене було чотири глави Адміністрації, я — п`ятий. І мене дійсно часто сприймали негативно. Але фактично демонізацією та створенням легенд про мене займалися мої опоненти, намагаючись, в тому числі, заробити собі на цьому політичний капітал. Я прийшов в Адміністрацію з певним політичним багажем, усі знали, хто такий Медведчук, що він може зробити, що – ні. Згадайте події 2000-го року, створення парламентської більшості, зміну керівництва Верховної Ради, прийняття Земельного кодексу — всі знали за цими подіями мій характер. І тому, вважаю, що негатив, приписаний мені, був надуманим. Це швидше, було бажання політичних опонентів усіляко дискредитувати, знищити мене як політика, котрий займає відповідальну посаду і впливає на багато процесів державного життя.

Вікторе Володимировичу, але по-людськи, коли ви дивитеся на себе в дзеркало, як ви відповідаєте самому собі на запитання: «Чому мене не люблять?».

А я не запитую у себе таке. Чому я повинен запитувати? Мене любить дружина, мене люблять мої діти, у мене багато друзів — все, мені цього досить. Хіба повинні на роботі любити? На роботі повинні поважати…

І боятися?

Я цього не сказав. Хоча, можливо, так, підлеглі й повинні певною мірою перебувати в такому стані. Повинні розуміти, що якщо він не виконає, то можуть бути вжиті ті чи інші заходи. Повинен бути порядок, я проти бардака в будь-якій сфері. Повинна бути жорстка дисципліна: людина прийшла на роботу – повинна відповідати за виконання своїх обов`язків. Не виконує — до побачення. Можна мати свою точку зору й позицію, що не збігається з думкою начальства, але робота є робота. Підлеглий не повинен займатися роботою під килимом чи плести інтриги. Я ніколи не визнавав інтриг, ніколи. Хоча розумію, що це один із засобів багатьох політиків, але для мене інтриги — неіснуюча річ.

Але найбільші інтригани вийшли саме з вашої партії…

Я беру на себе відповідальність за недостатнє виховання своїх колишніх партійців, хоча не вважаю, що я повинен був когось виховувати. В партії збираються люди на основі ідеології, вони не приходять для того, щоб хтось старший виховував молодших.

От, до речі, Кравчук назвав Зінченка кращим спецпроектом СДПУ(о). Ви теж так вважаєте?

Це не Кравчук, це Кучма сказав. Ні, звичайно, це жарт був Леоніда Даниловича. Я добре знаю Олександра Олексійовича, і бажаю йому політичних успіхів, щиро бажаю, чесно.

Але у нього все рівно нічого не вийде?

Ну, чому? Він сьогодні буде в п`ятірці блоку, і точно буде народним депутатом. Точно, так само точно, що він буде слугувати черговій політичній силі. Це його право, і я не заперечую за ним такого права. Але я його дійсно добре знаю. Коли він став Державним секретарем (що саме по собі було смішно), і став розповідати, що там працює 2000 співробітників, котрі нічого не роблять…

У мене по штату було 620 чоловік, але більше 560 за два з половиною роки в мене не працювало. А всі маневри Зінченка та Рибачука призвели до того, що у них зараз працює набагато більше співробітників, ніж працювало за Кучми, а ефективність роботи в порівнянні з тим періодом — нульова.

Так ви оцінюєте нинішній Секретаріат з позиції екс-глави АП?

Справа не в тому, що я був главою Адміністрації, не я її створював. Її створювали Табачник, Білоблоцький, Кушнарьов, Литвин і Медведчук. І Медведчук більше від усіх користувався успіхами, досягнутими попередніми главами Адміністрації. Так, він (Медведчук – Ред.) користався цим ефективно — це я визнаю як факт. Сьогодні механізму Адміністрації чи Секретаріату не існує, і він не допомагає Президенту. Та й сам Президент, фактично, поки не почав по-справжньому виконувати функції Президента. Ющенко став Президентом, але він ним не працює.

Інтернет-видання “Главред»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *