Який стосунок має Валерій Коновалюк до партії „Трудова Україна”?

Сьогоднішній візит до Львова народного депутата України Валерія Коновалюка як „лідера партії” є спробою внутріпартійної дестабілізації. Такої думки дотримується Львівська обласна організація політичної партії „Трудова Україна”. Ця позиція львівських „трудовиків” висловлена у заяві, поширеній сьогодні, 7 листопада.

Текст заяви подаємо цілком.

„Заява Львівської обласної організації політичної партії «Трудова Україна».

Сьогодні до Львова приїздить Валерій Коновалюк – людина, котра називає себе лідером партії «Трудова Україна». Мета приїзду офіційно невідома, темою ж прес-конференції, яку він матиме спільно із ще одним так званим партійним лідером місцевого рівня Ігорем Білецьким, є «Актуальні партійні питання».

ЛОО політичної партії «Трудова Україна» здивована озвученою темою, оскільки не уточнено про питання якої партії, власне, йдеться. Ми неодноразово заявляли, що пан Коновалюк вже тривалий час не має найменшого легітимного стосунку ні до партії «Трудова Україна», ні, тим паче, до її керівництва.

Політична партія «Трудова Україна» неодноразово офіційно повідомляла, що Валерій Коновалюк не входить до її лав, а тому не може представлятись від її імені. Партія також заперечувала голослівні заяви про те, що нібито постанову суду, котра не дозволяє пану Коновалюку репрезентувати партію та проводити з’їзди, скасовано.

«Трудова Україна» ще раз підтверджує, що сьогодні дійсною є постанова Жовтневого районного суду міста Полтави від 5 жовтня 2005 року, яка забороняє громадянину Коновалюку здійснювати будь-які дії голови політичної партії «Трудова Україна». Ми ще раз наголошуємо, що після незаконного тиску з боку Генпрокуратури суддя вказаного суду одноособово 7 жовтня цього року скасував згадану постанову. Але, слід зазначити, що постанови в забезпечення позовів можуть лише прийматись суддею одноособово, але скасовуватись можуть виключно в присутності сторін! Саме тому 7 жовтня 2005 року член президії політради «Трудової України» Микола Княжицький скерував апеляційну скаргу на постанову суду.

З огляду на вищесказане, задекларований приїзд пана Коновалюка до Львова – саме як лідера «Трудової України» – викликає обурення у справжніх представників партії.

Ми не маємо найменшого права опротестовувати приватні поїздки пана Коновалюка до столиці Галичини – як то участь у відкритті усім відомого п’ятизіркового готелю в Трускавці, чи, припустимо, прагнення потрапити на концерт до когось із добрих знайомих. Тим паче, Валерій Коновалюк під час свого попереднього візиту зазначав, що є зачарований красою Львова, ймовірно, ота зачарованість і знову привела цього добродія у місто Лева. Проте, це суто приватні речі, які не можуть відбуватись під брендом партії (а особливо, як уже зазначалось, у випадку, коли людина не має до цієї партії найменшого стосунку).

До слова, пригадаймо, що й донині достеменно не відомо, якою була мета попереднього приїзду Валерія Коновалюка до Львова. Адже проведена тоді прес-конференція не дала відповіді на це питання, а швидше додала ще низку інших. Сам Коновалюк виглядав, м’яко кажучи, не надто впевнено, не зміг чітко відповідати на закиди представників мас-медіа.

Правда, як перший заступник голови парламентського комітету з питань бюджету, Валерій Коновалюк пообіцяв працівникам львівського заводу ВАТ «Сільмаш» вирішити їхні проблеми. Наскільки ця обіцянка виконана – судіть самі. Вона ще раз більш, ніж яскраво засвідчила неспроможність цієї людини дотримати даного слова.

Тоді ж на прес-конференції Коновалюк запевняв, що йому «нецікаво, чи буде у нього мандат, чи ні». Тому зрозуміло, що подібна позиція не зустріла розуміння в партійних колах – логіка існування парламентських партій не визнає подібного безсилля. Коли партійний чільник відмовляється від боротьби за перемогу, на його місце приходять інші, більш амбітні. Це власне і сталось у випадку з Коновалюком.

Останньою конвульсійною спробою пана Коновалюка була зроблена ним 2 вересня цього року заява щодо виключення з партії Володимира Сівковича, Миколи Княжицького й Олександри Кужель. За його формулюванням, «за спробу дискредитувати керівництво партії”. Такі дії партійці одностайно вважають не лише порушенням партійної дисципліни, а й зрадою.

Рядові члени «Трудової України», які і є основною силою партії, висловили своє незадоволення керівництвом Коновалюка. Відбувся з’їзд, обрано нового лідера.

Володимир Сівкович в даний момент є єдиним легітимним головою політичної партії «Трудова Україна», і цьому існує офіційне документальне підтвердження.

Що стосується Львівської обласної організації – її головою є Володимир Волошин. Щодо особи пана Білецького – це, даруйте, елементарне самозванство. Виглядає на те, що Ігор Білецький і досі не може позбутись ганебної звички, здобутої ще за часів президентських виборів, коли він був головним «касиром» виборчого штабу Януковича – обов’язково «провалити» доручену справу, а далі будь-якою ціною не давати працювати іншим. Пан Білецький (однаково, які і пан Коновалюк) вже довели власну неспроможність очолювати на різних рівнях «Трудову Україну». Тепер вони обидва (як, до слова і низка зібраних навколо особи Коновалюка звільнених державних службовців) доводять ще й власну нічим не підкріплену амбітність.

Виглядає на те, що хтось зумисно організовує подібні поїздки, аби «тримати партію на злеті» і не дати «Трудовій Україні» можливості нормально працювати. Партійці заявляють, що й надалі готові працювати на подальшу перспективу «Трудової України». Ми хочемо і будемо працювати далі, незважаючи на спроби дискредитації партії та її лідерів.

Ми не хочемо порожніх розмов, а тому офіційно заявляємо, що звертатимемось у всі відповідні інстанції – від Міністерства юстиції до Верховного Суду України – аби врешті навести раз і назавжди лад у цій ситуації. Ми закликаємо представників ЗМІ не реагувати на провокації пана Коновалюка чи пана Білецького, спрямовані у бік партії чи її представників. Ми переконані, що істина у вигляді офіційних документів Мін’юсту та рішень судів вже незабаром буде озвучена і представлена усім Вам.

7 листопада 2005 року”.