Транспортний переділ: від безладу до цивілізації

|

Наприкінці минулого місяця Львівщина отримала нову Концепцію розвитку пасажирських перевезень. Концепція, що стала плодом аналізу ситуації на ринку автоперевезень протягом останніх років, викликала жваві і неоднозначні дискусії. Це зрозуміло – зміна правил гри на цьому доволі привабливому ринку зачіпає інтереси багатьох впливових фігур. І все ж 21 червня Львівська обласна рада 48 голосами підтримала Концепцію, озвучену радником Михайла Сендака Володимиром Кондзьолкою.

НЕДОВГА КАЗКА ПРО ВОДІЯ З КРАВАТКОЮ

Громадський транспорт завжди був неабияким клопотом для нашої влади. Вічно переповнені міські тролейбуси та трамваї, чи сільські автобуси, які доводилося брати штурмом (особливо у перед- чи післявихідні дні) – будь-якому з колишніх радянських громадян пригадати цю картину зовсім не складно. З помпою відкривалися нові маршрути, на лініях з’являлися все сучасніші автобуси та трамваї – та все це не змінювало головного: громадський транспорт відверто не встигав за зростаючою кількістю населення та його потягом до пересування.


Нова українська влада попервах успадкувала проблеми попередньої. Ситуація навіть загострилась: в умовах перманентної економічної кризи про поновлення транспортного парку залишалось лише мріяти. На шляхи виходило все менше транспортних засобів, окремі маршрути взагалі безслідно зникали з транспортної карти області. Ситуація поступово наближалася до колапсу.


Так тривало доти, поки до вирішення транспортних проблем не залучили приватну ініціативу. Приватні підприємці взялися до справи рвучко – на відміну від неповороткої державної машини, вони чітко бачили усі приваби перевізницького бізнесу. Не можна сказати, що ситуація змінилася, немов за порухом чарівної палички. Проте минуло лише кілька років, і львів’яни практично забули про трамваї чи автобуси, в який неможливо втиснутися, про півгодинні чекання на зупинках та інші подібні принади нашого ненав’язливого сервісу. Подібні зміни, хоча й трохи повільніше, відбувалися по всій області.


Якщо додати до цього завжди усміхнених водіїв при краватках, нові зручні мікроавтобуси, більш-менш стабільний графік руху – ситуація виглядала взагалі ледь не ідилічною. Але недарма кажуть, що казка закінчується весіллям, а життя з нього лише починається. Якось непомітно просторі і зручні “пижики” та “Івеко” замінили задушливі псевдопасажирські “мерси” з розрахованими хіба на дистрофиків сидіннями, а місця усміхнених гречних водіїв посіли хамовиті заробітчани, що інколи не гребують й рукоприкладством.


Влада вкотре несподівано для себе виявила, що приватна ініціатива в суспільно важливих галузях усе-таки потребує пильного контролю з боку суспільства та держави. До честі влади Львівщини визнаємо, що зреагувала вона на нові транспортні виклики доволі оперативно, свідченням чого й стало прийняття вищезгаданої Концепції.

ТРАНСПОРТНІ “СХЕМИ” ТА ЇХ НАСЛІДКИ

Не варто закидати приватному бізнесу нелюбов до водіїв в краватках. Просто романтизм – це не кредо бізнесу. Цим світом правлять прагматики. Як говориться у відомій рекламі, навіщо платити більше? Отож, поки одні освоювали цей ринок, будуючи плани розвитку транспортних імперій, інші конструювали схему, яка дозволяли заробити швидко і без особливих зусиль.


Схема виявилася на диво простою. Тим більше усі суб’єктивні чинники для її реалізації були готові. З одного боку – розумні люди, здатні забезпечити її організацію. З другого – критична маса заробітчан, що накопичили сяку-таку копійку і прагнули вкласти її у власний бізнес, зрозумілий на хлопський глузд і не переобтяжений бухгалтерією. А з третього – ласа на дармовий шматок чиновницька братія, що роздає дозволи, ліцензії і тому подібні папірці.


Тож не дивно, що тендери на перевезення все частіше почали вигравати транспортні фірми без жодного транспортного засобу за душею, не кажучи вже про такі захмарні поняття, як власна ремонтна база, контрольно-технічна чи медична служби. Що казати, коли навіть за офіційною статистикою, власну виробничу базу на Львівщині мають лише 4 підприємства-перевізники, тобто аж цілих 2,7 відсотка від усіх, задіяних у цій галузі.


Зате фірми-переможці справно надають досвідки, що перевезення забезпечать орендованими у приватних власників мікроавтобусами. Хоча відбувається все з точністю до навпаки – “транспортники” надають в оренду тому ж власнику “буса” отриманий ними маршрут, а ти вже крутися як хочеш, аби гроші за оренду сплачував. Не схема, а мрія – отримав ліцензію, підписав угоди з автовласниками (які вже давно в чергу вишикувались), склав такий-сякий графік руху, а далі просто рахуй гроші.


Зрештою, якщо б це стосувалось лише того, хто й на чому заробляє – може й не варто було б і списів ламати. Але збудована розумниками від транспорту схема виявилась зручною й вигідною для всіх, крім пасажира, і зрештою, привела до тієї невтішної ситуації, яку маємо нині.


А маємо наступне. Пасажирові, далекому від секретів транспортного бізнесу, але який справедливо хоче, щоб за його гроші його везли з комфортом, доводиться мати справу з безпосереднім перевізником – власником “буса”, який ставить перед собою єдину мету: якнайшвидше “відбити” вкладені гроші. А отже:


а) купуватиме не “Івеко” за 30 тисяч доларів, а дешевий списаний вантажний “мерс” – ми ж отримуємо задушливий салон з непристосованими для нормальної людини сидіннями;


б) буде намагатися напхати у салон якомога більше людей, попри всі вказівки й застороги;


в) намагатиметься не пустити до салону пільговиків, які зменшують його виручку (при цьому киваючи на державу, яка свої зобовязання стосовно компенсації виконувати не поспішає);


г) нехтуватиме графіком і влаштовуватиме на дорогах перегони з конкурентами, які намагаються перехопити пасажирів, створюючи при цьому аварійні ситуації;


д) виходитиме на маршрут у будь-якому стані здоров’я і при будь-якому технічному стані машини, оскільки не проходить ні медичного, ні технічного контролю;


е) уникатиме малоприбуткових маршрутів, при цьому піде на будь-які кабальні умови, аби отримати в оренду маршрут з хорошою щоденною виручкою.


У результаті кожен отримує своє. Орендарі, при всіх незручностях їхньої по-справжньому важкої та нервової роботи – цілком нормальний по-нинішнім міркам щоденний дохід. Транспортні бонзи – максимальні суперприбутки при мінімальних клопотах. Суспільство в цілому, тобто ми з вами – некомфортні умови проїзду, аварійну ситуацію на дорогах, а у великих містах ще й погіршення екологічної ситуації. І нерідко, на додачу, ще й зіпсований на довгий час настрій.


При цьому транспортні підприємства, які готові займатися цивілізованим перевезенням пасажирів і мають для цього всі можливості, наперед опиняються у програшній ситуації, оскільки чесний підхід до справи зумовлює значно більші витрати. І потихеньку сходять з дистанції.

ТЕНДЕРИ – ПІД КОНТРОЛЬ ГРОМАДСЬКОСТІ

Авторам нової транспортної концепції не відмовиш ні у логіці, ні у системному підході. Хворобу вони пропонують насамперед лікувати у місці, де розташована головна пухлина, а саме у тендерних комітетах, які вирішують, кому і на яких умовах нас перевозити.


Робота над втіленням концепції, за словами Володимира Кондзьолки, розпочнеться найближчим часом. І найголовнішою її складовою будуть зміни у проведенні конкурсів для перевізників. Концепція передбачає як кардинальну зміну критеріїв оцінки перевізників, які хочуть працювати на ринку області, так і максимальну відкритість прийняття конкурсних рішень. Автори документа переконані, що це дозволить закріпитися у перевізницькій сфері реальним фірмам з реальною базою, а не компаніям, які не мають нічого, крім офісу, а лише торгують маршрутами.


Кваліфікаційні вимоги до учасників тендеру передбачають як технічні, так і соціальні вимоги. Загалом, їх застосування має привести до того, що дозволи на перевезення отримають підприємства, які володіють власним автопарком з нових і, бажано, вітчизняних автобусів та власною матеріально-технічною базою. Не останнім чинником буде й вмістимість автобусів, що дозволить дещо розвантажити вулиці міст від надмірної кількості “маршруток”.


В ідеалі впровадження концепції мало б привести до того, що невдовзі всі ми мали б пересуватися у новеньких та просторих „Богданах”, “дельфінах” та інших зразках сучасного українського автовиробництва.


Що ж стосується уже згаданої відкритості роботи конкурсних комісій, без якої розроблена концепція може перетворитися на чергову мильну бульбашку, то розробники передбачили й це. Зокрема, не менше 40 відсотків комісій складуть представники громадськості – депутати органів місцевого самоврядування, представники профспілок та фахових громадських організацій. Дорадчий голос запропоновано також представникам засобів масової інформації.

КВИТКИ ДЛЯ ПІЛЬГОВИКІВ

Концепція виокремлює й ряд інших транспортних проблем, що потребують вирішення. Одна з них стосується так званих безперспективних маршрутів, на які важко знайти перевізників. Доходить до того, що в окремі населені пункти області громадський транспорт ходить раз у два дні, а то й рідше. Вихід розробники концепції бачать у тому, щоб подібні маршрути виставляти на конкурс у пакеті з рентабельними, доводячи при цьому до потенційних перевізників конкретні вимоги стосовно організації транспортного сполучення.


Зрештою, ця проблема є наслідком більш загальної – в області відсутня науково обгрунтована транспортна мережа. Саме з її розробки потрібно розпочинати реформування транспортної політики – вважають перевізники. Зокрема, з подібною заявою виступив голова Асоціації перевізників Львова Роман Лобода. Нинішня ситуація близька да хаосу, оскільки різні тендерні комітети понадавали дозволів різним автоперевізникам на практично однакові маршрути.


Ще однією вкрай важливою проблемою, яку намагається вирішити Концепція, є перевезення пільговиків. Як це не дивно, але держава досі не визначила чіткого механізму нарахувань і виплат компенсації перевізникам за пільговиків. Цьогорічна субвенція держбюджету для компенсації перевізникам складає 7.2 млн.гривень, або в середньому 7 гривень на одного пільговика. Проте немає ні чіткого обліку перевезення пільговиків, ні конкретної методики обрахунків: надавати ці кошти як адресну допомогу пільговикам, чи як компенсацію перевізникам.


Творці концепції закликають не чекати, поки Кабмін остаточно сформує державну політику стосовно компенсації пільговикам, а разом з перевізниками сформувати власні механізми компенсації. Одним із варіантів є визначення конкретної кількості пільговиків, яких зобов’язується перевезти підприємство-перевізник, випуск квитків у цій кількості та поширення їх серед пільгових категорій населення. Перевізники щоквартально звітуватимуться отриманими квитками і на цю суму отримуватимуть компенсацію від державних структур. Механізм, звичайно, доволі клопіткий і потребує апробації, але, можливо, саме він дозволить навести лад у цій драстичній як для підприємців, так і для самих пільговиків, ситуації.


ЧИ РОЗВ’ЯЖЕ ОПОЗИЦІЯ “ТРАНСПОРТНІ ВІЙНИ”?


Звичайно, дивним було б, якби затверджена обласної радою концепція, яка кардинально змінить переділ ласого пирога на ринку перевізницьких послуг, була б усіма сприйнята на “ура”. Так і не сталося. Ще під час обговорення концепції з’явився відкритий листа Президенту, Прем’єр-Міністру та Голові Верховної Ради України, підписаний “представниками трудових колективів” 9 автоперевізницьких підприємств.


Підписанти листа звинуватили голову Львівської обласної ради Михайла Сендака у тому, що розробка та обговорення «Концепції розвитку пасажирських перевезень” ініційована головою облради, аби “взяти під свій контроль конкурсний комітет”, “втручатись в господарську діяльність підприємств”, “продовжити процес зведення рахунків з політичними противниками” і взагалі, ініціювати “полювання на відьом”.


В обласній раді не сумніваються, що ініціатором заяви став не хто інший, як депутат облради, екс-керівник обласного автотранспортного підприємства Ігор Дума. Дума має підстави побоюватись “полювання на відьом”. Михайло Сендак неодноразово звинувачував його у незаконній приватизації автомобільних підприємств та автостанцій Львівщини. А на одному із пленарних засідань Сендак прямо звинуватив Ігоря Думу в розкраданнях мільйонів гривень народних коштів.


Втім, під час прийняття концепції Дума виступив із доволі спокійною промовою, у якій схвально відгукнувся про саму концепцію. Чи означає це, що нинішні законодавці мод на транспортному ринку таки змирилися з поразкою? Чи шукають інші способи боротьби, і нас так чи інакше чекають “транспортні війни”? У будь-якому випадку впровадження нової Концепції розвитку пасажирських перевезень на Львівщині обіцяє бути цікавим.


Антін ПОДОРОЖНІЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *