Пристрасті за Ратушею

Наступні вибори міського голови Львова і депутатів міськради вперше відбудуться за новим виборчим законом. Міську раду на пропорційній основі сформують представники політичних партій. Важливу роль при висуванні кандидатів у мери будуть відігравати міські партійні осередки. Зважаючи на це, всіх потенційних кандидатів можна поділити на партійних висуванців та самовисуванців.

Відповідно і ресурс, який буде задіяно в їх кампаніях, суттєво різнитиметься.

Очевидно, що партійні структури зможуть забезпечити своїм протеже більш потужний піар та значніші фінансові вливання. Але, найголовніше, вони можуть надати підтримку свого партійного лідера (якщо говорити про висуванців від НСНУ та «Батьківщини», то підтримка з боку Віктора Ющенка (неформального лідера НСНУ) чи Юлії Тимошенко може стати одним із вирішальних чинників перемоги). Кандидатам, які підуть на вибори без підтримки жодної партії, залишається розраховувати, переважно, на власні харизму та фінанси, а також на ймовірну підтримку з боку симпатиків чи опонентів інших претендентів на мерські посаду.

Серед всіх потенційних претендентів на крісло мера, яких найчастіше називають ЗМІ, найбільш харизматичними вважають дві фігури: Андрія Садового та чинного міського голову Любомира Буняка. Буняка все ж варто вважати харизматичним діячем, хоча у цій харизмі і переважає негатив. Уся його діяльність на посаді міського голови супроводжувалась постійними скандалами. Серед найбільш резонансних – невиконання обіцянки подати воду всім львів’янам після закінчення двох років; публічна брехня про непричетність до плану організації трагічного авіашоу на Скнилові та наступні вибачення за обман громади міста; скандали навколо проведення земельних аукціонів та приватизації землі, які призвели до самоспалення Станіслава Шендрика; постійні судові процеси проти неугодних журналістів та політичних опонентів. Інакше кажучи, повний джентльменський набір класичного «червоного директора». Можливо, після трьох років такої діяльності і не варто говорити про шанси Буняка на другий термін. Проте, якщо львів’ян у 2002 році не відштовхнули від його кандидатури apriori нереальні обіцянки, брудний та авантюристичний характер ведення виборчої кампанії за принципом «мета виправдовує засоби», то де гарантія, що політтехнологи і цього разу не створять диво. Наразі невідомо, чи братиме участь міський голова у нових виборах. Його позиція у цьому питанні пройшла певну еволюцію: від початку і до середини свого мерства він категорично відкидав можливість повторного балотування, але вже на третьому році почав заявляти про свої плани на наступний термін. Ймовірно, остаточне рішення Любомира Буняка ми почуємо найближчим часом.

Головним претендентом на крісло мера, судячи з найвищого рейтингу – 20,5% (дані Соцінформу), є Андрій Садовий. Третє місце у минулій виборчій кампанії змусило його команду переглянути стратегію ведення виборчої боротьби. Тепер основою «піару» Садового став проект «Самопоміч», метою якого є, швидше, дискредитація чинної міської влади, ніж, власне, акцентування уваги на перевагах власного кандидата. Організація нового проекту та його розкрутка через ТРК «Люкс» зумовила зміну пріоритетності фінансування складових медіа-групи Садового. Скорочення штату працівників «Поступу», нерегулярні виплати зарплати (зі слів журналістів видання), намагання нав’язати нову редакційну політику породили резонансний скандал, який явно не додав балів іміджу Андрія Івановича. Зрештою, якщо проаналізувати характер кампанії останнього, то можна помітити ті самі помилки, які були допущені його командою у 2002 році. Зокрема, зосередження критики виключно на міському голові. На відміну від попередньої кампанії, коли штаб Садового запропонував цікаве ноу-хау – ідею про спеціальний статус Львова, тепер жодної ідентифікаційної ознаки в кандидата немає. Навряд чи стратегія критикувати міську владу, при цьому не заявляючи про свої мерські амбіції, є найбільш оптимальним варіантом при і так низькому рівні довіри до цієї влади з боку громади. Так дискредитувати себе, як це зробила міська влада за останні роки, не зміг би при бажанні ніхто інший. Тому займатись виключно критикою мера і його найближчого оточення – зайва справа.

Обрана командою Садового така стратегія вже стала чинником, який може відлякати виборця від його персони. Тим паче, коли цей виборець постійно чує, що потенційний кандидат ще не вирішив, чи піде у мери. Природньо, виникає запитання, хто повірить, що олігарх (нехай і львівського розливу) може бігати як тимурівець і вирішувати комунальні проблеми кожного обивателя лише через почуття філантропії. Все це починає викликати у пересічного львів’янина легке роздратування. Про популізм в діяльності «Самопомочі» говорить і голова постійної комісії молодіжної політики, спорту та туризму Львівської міської ради Віталій Загайний: «Діяльність «Самопомочі» є нічим іншим, як популізмом і виборчою кампанією претендента на пост міського голови Львова Андрія Садового. Я з радістю відреагую на якісну пропозицію від громадського об’єднання «Самопоміч» щодо вирішення тої чи іншої проблеми дитячого чи спортивного майданчика, але поки що, на жаль, подібних звернень не було. За час діяльності профільної комісії від організації «Самопоміч» не надійшло жодної реальної пропозиції чи звернення на адресу комісії».

Розуміючи, що починає втрачати довіру, Андрій Садовий шукає додаткові ресурси для своєї перемоги. Входження до НСНУ – це і є спроба отримати додатковий ресурс, підтримку провладної партії. Проте, щодо того, чи ця спроба буде вдалою, є багато сумнівів. Зокрема, лідер міської організації партії Олег Мандюк вказує, що на підтримку партії на виборах міського голови претендують, як мінімум, декілька осіб: «Я вважаю, що людина, яка планує балотуватися на посаду мера, передусім, повинна сама заявити про таке своє бажання. Якщо хтось потребує підтримки партії на виборах міського голови, то він повинен за цією підтримкою звернутися до нас. Я думаю, що таких людей буде декілька і саме тому я пропоную проводити рейтингове голосування. Я думаю, це буде зроблено на міській конференції нашої партії, на якій кандидати мали б представити свою програму. Я вважаю, що з кожним із кандидатів ще до початку передвиборчої кампанії потрібно укласти угоду, в якій буде чітко прописано всі умови стосунків між партією і кандидатом. Я думаю, що такі кроки дозволять максимально захистити себе і Львівську громаду від негативних наслідків діяльності мера, від узурпування влади, яке ми можемо спостерігати зараз. Я думаю, що така домовленість, яку буде укладено між міським головою та партією, дозволить громаді Львова контролювати діяльність мера».

Наразі достеменно невідомо, кого саме підтримає ЛМО НСНУ. Найбільш імовірними вважаються кандидатури самого Олега Мандюка та нардепа Павла Качура. Цілком можливо, що з’являться інші прізвища. Щодо Качура та Мандюка, то ці політики не надто «розкручені» у Львові, особливо останній. Тому, якщо хтось з них стане єдиним кандидатом від НСНУ, то їх головним ресурсом буде партія та, можливо, персональна підтримка Віктора Ющенка.

Взагалі, можна прогнозувати дуже цікаву ситуацію на виборах мерів міст України наступного року. Головним тепер може стати не стільки популярність того чи іншого місцевого діяча, скільки його приналежність до президентської партії. На такі думки наштовхує і недавнє обрання головою київського міського осередку НСНУ (досі лише широковідомого у вузьких політичних та бізнесових колах) Миколи Мартиненка, котрого вже вважають головним кандидатом від партії на посаду міського голови Києва. Більш того, можливий варіант, коли провладні партії будуть домовлятися і на кожних конкретних виборах міського голови підтримуватимуть єдину кандидатуру.

Ще про двох можливих кандидатів говорять поки що неохоче. Мова йде про Василя Куйбіду та Олександра Сендегу. Першого можуть спонукати до участі у виборах хіба що реваншистські настрої або ностальгія за часами власного мерства; другого чимало аналітиків називають ідеальним міським головою для Львова, зважаючи на його партійну нейтральність та стійкий імідж фахівця-господарника. Водночас, Олександра Сендегу вважають людиною нерішучою, що напередодні кампанії перевагою не назвеш.

Серед інших претендентів на крісло мера Львова називають Тараса Стецьківа (нардепа та керівника НТКУ), Богдана Федоришина (власника однойменного концерну «Богдан» та, за сумісництвом, гендиректора ФК «Карпати») і Петра Писарчука (нардепа і знаного архітектора ринку «Південний»). Найбільш імовірною є участь саме Федоришина, котрий, чи то з впертості, чи то зі спортивного азарту брав участь в усіх виборах міського голови. Мотиви входження Федоришина у лави міської організації «Батьківщини» пояснень не потребують. Проте розрахунок на підтримку певних партійних структур вже підводив власника концерну «Богдан» — у 2002 році підтримка соціалістів та особисто Олександра Мороза не дала бажаних дивідендів. Очевидно, вадою може стати зближення з Петром Димінським, яке ставить автоматично Федоришина в опозицію до обласної виконавчої влади. Скоріш за все, Федоришин обмежиться тим самим принципом, який сповідують його нові підопічні – футболісти «Карпат» – протягом останнього сезону, — «головне не перемога, а участь».

Джерела, котрі заслуговують на довіру, твердять, що свій інтерес до виборів мера має і Петро Писарчук. Розраховувати на перемогу, з огляду на позицію під час президентських перегонів, нардепу, вочевидь, буде важко, якщо взагалі можливо. Головний інтерес – збереження контролю над ринком «Південний». Останні заяви низки депутатів міськради про доцільність передачі ринку у комунальну власність міста спонукатимуть Писарчука або до пошуку домовленостей з фаворитами перегонів, або ж змусять самому брати у них участь, що навіть у разі поразки дасть певні політичні дивіденди.

Останній з кандидатів, хто публічно натякнув про свою можливу участь у перегонах, – голова НТКУ, львівський депутат-мажоритарник (як і Павло Качур) Тарас Стецьків. Спонукати його взяти участь у виборах можуть декілька чинників.

По-перше, амбіції. Депутат ВРУ усіх скликань часів незалежності може вважати, що як політик він вичерпав себе у парламенті. Нова посада – це шанс нової самореалізації, тим паче, що керівник НТКУ – не зовсім те, на що розраховував Стецьків після «помаранчевої революції».

По-друге, бізнесове оточення. Стецьківа у Львові завше оточували місцеві бізнесмени, котрі мають певні амбіції саме у місті. Їх підтримка та гарантії можуть стати вирішальним при виборі нардепа.

По-третє, політична перспектива. Для більшості членів колись ПРП, а тепер «Нашої України» після саморозпуску та влиття партії у НСНУ залишиться не так багато варіантів самореалізації. Їх фактично два: або стати статистами у грі за вплив на Ющенка з боку різних бізнес-груп в оточенні Президента, або взяти участь в альтернативних проектах, які дають можливість унезалежнення від мінливої київської політичної погоди. Вибори мера Львова – це, власне, другий варіант.

Зрештою, усі описані тут кандидатури та їх початкова характеристика – це лише прелюдія до гри. Шоу ж тільки розпочинається. І воно буде тривати.

Петро МАРИЧ, Західна інформаційна корпорація