Коли Народний Союз Народному Союзу не пара

|

Події листопада-грудня минулого року не лише змінили політичний режим та обличчя влади, але й мали значний суспільний ефект, що спричинив кардинальні зміни у свідомості людей. Ці зміни, передусім, стосуються осмислення і самоусвідомлення людиною себе як громадянина, якому належить комплекс невід’ємних прав, одним з яких є право впливати на владу.

Саме бажання реалізувати це право на практиці та загальна політизація суспільства зумовили появу нових політичних об’єднань – Народний Союз «Українці» та «Пора».

НС «Українці» виник як своєрідний клуб спілкування учасників «помаранчевої революції» – мешканців Українського Дому, і на цей момент, після відмови у реєстрації, залишається не більше, ніж клубом за інтересами. Ініціатором його створення став комендант Українського Дому Андрій Парубій, котрий визначив метою новоствореної організації прагнення об’єднати людей, які заявили про себе під час Майдану: «Ми об’єднаємо людей, котрі до цього не були в жодних політичних структурах і піднялися під час «помаранчевої революції»». Парубій ідентифікував свою майбутню партію як праву, що повинна сповідувати націоналістичні принципи. Він загострював увагу на необхідності створення саме такої партії. За його словами платформа нової партії повинна базуватися на засадах правого націоналізму та сповідувати націоналізм як ідеологію. Проте таке позиціонування гарантує «Українцям» місце на маргінесі політичного життя і не може жодним чином вплинути на успішність партії в масштабах України, оскільки електоральне поле для такої ідеології обмежується здебільшого Західною Україною, та й тут ця ідеологія вже не є такою популярною, як на початку 90-х. НС «Українці» претендує потрапити до сонму типових галицьких невпливових партій типу «Свободи», КУНу, УНА-УНСО і т.д. Тим паче, якщо А. Парубій говорить про необхідність створення такої правої партії, де акцент робиться на ідеології, то який сенс був виходити з лав «Свободи», що сповідує аналогічну доктрину? Тоді логічно буде припустити, що мотиви (його і ще частини колишніх членів політради «Свободи») виходу з цієї партії носили інший характер, ніж ті публічні пояснення стосовно незгоди з лідером партії щодо її майбутнього. Та й, зрештою, незрозуміло чому саме була вибрана ідеологія націоналізму, адже Майдан ніс дещо інші цінності – цінності громадянського суспільства.

Ідея створення єдиної правоцентристської партії з’явилася разом із народженням незалежної Української Держави. Навіть у часи найбільшого піднесення Народного Руху В.Чорновола на правому політичному фланзі не було єдності (варто зазначити, що під час президентських виборів 1991 року від правих сил йшло аж 6 кандидатів). Початком втілення цієї ідеї в життя стала відставка В.Ющенка з посади прем’єр-міністра 2001 року. Створити єдину правоцентристську партію під Ющенка намагались ще перед парламентськими виборами 2002 року, проте зійшлися на більш оптимальному та компромісному варіанті для проющенківських політичних сил – блоці. Аналізуючи склад блоку «Наша Україна» 2002 року, можна поставити під сумнів наскільки він (блок) є правої орієнтації, оскільки там були такі партії як «Солідарність», «Партія захисників Вітчизни», десяток олігархів різного калібру, які досить тісно співпрацювали з режимом Кучми.

З цього часу, очевидно, розпочинається поступовий відкат «Нашої України» від національно-демократичних цінностей. Політична доцільність і заданий владою характер виборчої кампанії 2004 року змусив Ющенка позиціонувати себе і свою політичну силу, радше, як центристську, або й взагалі не згадувати про будь-яку ідеологію. Хоча ця тимчасова, як багато хто вважав, політична доцільність переросла в фундамент, на якому стоїть нова політична сила Народний Союз «Наша Україна». Зрештою, на сьогодні ідеологію нової партії влади неможливо ідентифікувати. Це не є права партія, оскільки традиційних гасел, характерних для правих, ми від НСНУ не чуємо. Це не є ліва партія, оскільки вона різко виступає проти класичних цінностей лівих (тотальна державна власність, домінування держави у суспільному житті). Це не є ліберальна партія, оскільки політика перших 100 днів свідчить про повну відсутність захисту інтересів не лише великого, але й малого та середнього бізнесу. Один з лідерів партії Роман Безсмертний назвав ідеологію, що лежить в основі НСНУ, народницькою, на зразок європейських народних партій, що мають найбільше представництво в Європарламенті. Проте, це лише копіювання слів Юрія Костенка, котрий декілька років тому пояснював, чому Український народний рух змінив назву саме на Українську народну партію. Зрештою, новітнє народництво у деклараціях і назвах партій (Народний Союз «Наша Україна», Українська Народна Партія, Народна Партія України) перетворилось у політичний штамп, який навряд чи сприятиме ідентифікації виборцем партійної структури.

Напевно, найбільш наочним і найкращим шляхом визначення ідеологічної основи НСНУ може бути процес створення партії. Тиск на членів інших партій з метою їх вступу в НСНУ, про що заявляв той же Ю.Костенко, свідчить одне: нова партія влади використовує ті ж самі методи, що і колишня влада при формуванні блоку «ЗаЄду». Фактично, членство в НСНУ стало однією з умов кар’єрного росту і політичного майбутнього будь-якого державного службовця. Щоб у цьому переконатися, достатньо прослідкувати тенденцію зміни чиновниками свого партійного або позапартійного статусу на партійний квиток НСНУ (зокрема, на Львівщині поміняли свою партійну приналежність губернатор і три його заступники). На сьогодні НСНУ – це партія номенклатури та наближеного до неї бізнесу. Оскільки процес формування партії відбувався зверху донизу, то, відповідно, пріоритетними були інтереси ініціаторів цього процесу – відповідних політико-бізнесових груп. Тому головна мета створення такої партії —збереження і примноження влади цих груп, а не культивування певної ідеології. Відповідно, ідеологічна основа, якщо вона взагалі буде, носитиме лише декларативний характер.

«Скажи, яка в країні опозиція, і я скажу, яка в цій країні влада» – саме на такі метафори і перефразування відомих висловів наштовхують дії нової влади зі створення контрольованої опозиції. Відмова у реєстрації НС «Українці» та нікому не потрібна (з огляду на неможливість взяти участь у парламентських виборах 2006 року) реєстрація «Пори» викликають чимало запитань. Зокрема, Андрій Парубій стверджував, що на підписантів за його незареєстровану партію чинився тиск: «Мали місце ситуації, коли від людей вимагали відмовитися від свого підпису. У нас є офіційно зафіксований випадок, який мав місце в Криму, де до людей, які підписалися на підтримку партії, подзвонили і запропонували приїхати в район, щоб підтвердити свій підпис, що вже є порушенням законодавства. Коли ж родина приїхала в район, їх почали переконувати, що краще відмовитися від цих підписів. І такі випадки мали місце по всій Україні». Окрім всього іншого, нова влада застосувала подвійні стандарти, за словами лідера «Українців», і під час реєстрації двох народних союзів: НСНУ був зареєстрований за рекордних 12 днів, а на НС «Українці» був витрачений весь ліміт часу—45 днів, що позбавило останній навіть теоретичних шансів на повторну реєстрацію (хоча кількість підписів для перевірки від НСНУ була у кілька разів більша, ніж від «Українців»). Нова влада все частіше починає використовувати методи влади старої: стосується це не тільки способів створення провладної партії, але й боротьби з опозицією—наявною і потенційною. Для дискредитації опозиції використовуються методи не тільки кримінального переслідування (не беремося стверджувати справедливо чи ні, але презумпцію невинності ніхто ще не відміняв) стосовно окремих опозиціонерів, а й та сама кучмівська риторика: мовляв, опозиції в нас немає, єдина справжня опозиція – це комуністи. Безумовно, нова олігархічна опозиція, яка в минулому була основою авторитарного режиму Кучми, симпатій викликає мало, проте у цій ситуації важливо зберегти сам принцип політичного плюралізму. Нова влада, граючи на протиставленні добро – зло, змушує кожного вибирати, звичайно, добро, тобто себе, тим самим практично нівелюючи принцип політичного вибору. Для влади вигідно мати таку опозицію, бо вона має гарний ефект страшилки: не проголосуєте за нас – реанімуєте кучмізм. З огляду на це нова політична еліта не зацікавлена, аби на політичну арену вийшла якась третя політична сила, бо тоді з’являється реальна можливість вибору для суспільства, реальна можливість неуспіху пропрезидентських та проурядових сил на парламентських виборах. Саме тому так активно запрошують НПУ Литвина у пропрезидентський блок, саме тому фактично не допустили до політики «Пору», а НС «Українці» з неї практично вилучили.

Навіть якщо незареєстровані НС «Українці» та «зареєстрована» «Пора» знайдуть для себе структуру, яка погодиться надати їм власний статус партії, їх шанси на успіх під час наступних парламентських виборів значною мірою будуть залежати від ключових політичних гравців у сьогоднішній ВРУ. Маємо на увазі варіант, за якого збільшать прохідний бар’єр. Якщо цей варіант зреалізують, то шанс потрапити в парламент будуть мати лише мега-партії та їх партнери у виборчих блоках.

А для НС «Українці» та «Пори» залишається або блокування з більш потужними політичними силами (зрозуміло, що на умовах останніх), або зосередитися на партійно-ідеологічній роботі, що, за канонами політичної науки для таких ідеологічних сил, як вони самі про себе заявляють, повинно бути завданням більш пріоритетним, ніж місце в парламенті.

Петро Марич, Західна інформаційна корпорація

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *