Ціна пам’яті

|

Радянські ордени та медалі дорожчають, а за нагороди незалежної України соромно. Після того, як Україна стала незалежною, її керманичи змінили види, а також вигляд державних нагород. Спеціалісти кажуть, що новий дизайн орденів, медалей та інших відзнак часом провокує сміх, бо наша держава, скидається, намагається постійно заощадити, навіть на достойних.

Львівський колекціонер нагород із неабияким стажем Андрій Чечельницький каже, що відзнаки царської Росії, та й Радянського Союзу, виконувалися з надзвичайним естетичним смаком, а на їх виготовлення не шкодували ні дорогоцінних металів, ні якісного покриття, ні коштовного каміння. Деякі колишні нагороди коштували і коштують по кілька тисяч доларів. Тобто людина, яка нагооду заслужила, могла продати її прожити на виручене і півроку, і навіть рік.

Вартість нагород нинішньої України, за офіційними цінами, які подаються у щорічних каталогах, рідко перевищує 100 гривень. Це смішно, адже Росія, яка успадкувала від Союзу особливий контроль над виготовленням відзнак, має ордени, вартість яких — близько двох тисяч доларів (і навіть вище).

Пан Андрій запитує: „Хто в Україні займається дизайном і розробкою майбутньої нагороди?”. Це закономірне запитання, адже за Леніна кожна нагорода розроблялась у кількох варіантах, проходила оцінку профільних комітетів, спеціалістів, експертів. Готові варіанти затверджував сам Ілліч. Не дивно, що „виживали” найкращі.

Навіть сьогодні радянські ордени та медалі посідають провідні місця у закордонних каталогах, про них мріє колекціонер — незалежно від того, в якій країні мешкає. До прикладу, орден Червоного Прапора вважається одним із найкрасивіших у світі. Сьогодні ж контроль за розробкою держнагород в Україні послаблено. Саме тому чи не всі люди, які бодай раз бачили „шедеври” творців українських нагород, ставлять їм оцінку „незадов”.

Щоб краще проілюструвати стан виготовлення нагород в Україні, співрозмовинк репортера „Ратуші” зупинився на ордені Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Нещодавно ним нагородили ветеранів Великої Вітчизняної, але не всіх – лише офіцерів. „Цей орден виглядає так: шмат бляшки у вигляді хреста, помальований фарбою, без жодних емалей, окрім цього, художнє виконання – надзвичайно примітивне. В центрі хреста – буква „W”. Мало хто знає, що загадкове „W” – це герб Богдана Хмельницького. Коробочка до нього справді гарна, сап’янова, документ хороший, але нагорода — до нічого. І це не лише моя думка, це думка більшості людей, які цим займаються”, – каже пан Чечельницький.

Зупинилися ми саме на ордені Богдана Хмельницького ще ось із якої причини. Однойменний орден був затверджений у роки II Світової війни в Радянському Союзі, за ініціативи майбутнього керівника Країни Рад — Микити Хрущова. Мабуть, такий спосіб він обрав, щоб ушанувати історичні корені свого народу. Так от, вищезгаданий орден був єдиним у Союзі, напис на якому виконано неросійською мовою. Крім українських літер, орден мав ще один позитив – на ньому не було жодної пролетарської символіки – просто обличчя Хмельницького з підписом українською. Радянські ордени Хмельницького виконували в сріблі, платині або золоті – залежно від ступеня.

Ми не пішли за оцінкою до відповідного експерта, але виглядає, що метал, з якого роблять цю нагороду тепер, – щось середнє між залізом і алюмінієм. З уст пана Андрія лунає запитання, яке можна адресувати від всього народу українській владі: „То навіщо було змінювати дизайн цього ордена, якщо він набагато кращий того, що маємо тепер? Відповіді народ, очевидно, не дочекається, але враження, повторюся, що держава просто хотіла зекономити на достойних. Ми дожилися до того, що відомчий знак (на кшталт „За відзнаку у військовій службі”) естетичніший за державну відзнаку. Як не дивно, проте навіть у Львові майже ніхто з колекціонерів не збирає українських відзнак – такий їхній протест проти того, що вони між собою називають „порнографією”.

Ще одна новітня українська нагорода – орден „Золота Зірка” — спричинює у будь-кого посмішку. Виглядає вона так: жовто-блакитна стрічка з маленьким тризубом, а внизу – здоровенна п’ятикутна зірка. Дотепники вважають, що там пасувала б шестикутна зірка. Орден “Герой України” теж виглядає цікаво – та сама п’ятикутна зірка з жовто-блакитною стрічкою. Здалеку вона виглядає як зірка Героя Радянського Союзу. Про протилежне свідчить колір стрічки, дешевий метал, неестетичний рівень виконання.

Ще одна (чи не найновіша) нагорода – орден Помаранчевої Революції, яка стала сувенірною принадою, коштує всього 25 гривень разом із документом. „Хто ж то затверджує?!”, – акцентує на цьому питанні увагу громадськості пан Андрій. Українські відзнакотворці вигадали ще одне нововведення – створили новий вид кріплення, на клею. Андрій Чечельницький демонструє нам різні ордени, які розклеюються, розлітаються – носити їх просто нереально. Без сумніву, винятки бувають усюди, так і у справі з орденами. Орден Ярослава Мудрого виглядає доволі пристойно, але не хочеться, щоб винятком було щось пристойне – хочеться навпаки.

Ось і не дивно, що росіяни випередили Україну в цій галузі “на кілька кілометрів”. Щоб добре було помітно різницю, наведемо приклад: їхній орден „За мужество” вартує близько 200 доларів, наш орден „За мужність” – максимум 80 гривень. Російський Орден Жукова, виготовлений зі срібла, який побачив світ у 1994-му, коштує 2000 доларів. Українські ж нагороди слід збирати на кілограми, щоб вони урівноважились із ним на шальках цінових терезів.

Сьогодні львівські колекціонери починають забувати, коли востаннє отримували раритети „з вулиці”, себто коли до них приходили пересічні львів’яни і приносили ті нагороди, що вже встигли припасти пилом у сімейних скринях. „Дуже рідко буває, коли приходить якась бабуся. Чоловік її помер, внуки орденом бавляться, а їй треба кілька гривень на свята”, – розповідає пан Андрій. А от випадків, коли самі ветерани приходять і здають нагороди, майже нема. Попри скрутне матеральне становище, старенькі цінують пам’ять.

Наш співрозмовник також наголошує, що колекціонери не можуть обдурити покупця чи продавця, тобто не буває випадків, коли нагороду купують за п’ять гривень, а продають — за 500. „Сьогодні є безліч каталогів, де чітко зазначено світові ціни на ці предмети”, – каже він. Цінова градація відзнак дуже різна. До прикладу, ювілейні медалі коштують одну — дві гривні, нагороди за взяття чи оборону міст – від 15-ти до 500 — 700 гривень, ордени „За відвагу” чи „За бойові заслуги”, Орден Червоної Зірки — близько 50-ти гривень, Орден Леніна, виготовлений із золота з платиновим барельєфом, коштує 580 — 600 доларів, старий Орден Богдана Хмельницького, залежно від ступеня – від 200 до 1500 доларів. Старші нагороди, до прикладу — Георгіївські Хрести, також користуються неабияким попитом. Їхня вартість – від 70 до 350 доларів, знову ж таки, залежно від ступеня.

Ціни на нагороди можуть зрости вдвічі, якщо на них є відповідні документи. Афганські нагороди, до прикладу „Воїн-інтернаціоналіст” – недорогі, 15 — 25 гривень. Пояснюється це тим, що в порівняно недавні часи ці нагороди коробками виносили із військкоматів, що допомогло завантажити ними ринок. Щодо рідкісних екземплярів, то, через збільшення кількості колекціонерів, ціна на них постійно зростає. Лише за останні кілька років ціни на нагороди збільшилися вдвічі.

Є відзнаки, про ціни на які колекціонери навіть не говорять, деякі з них — безцінні. До прикладу, Орден Перемоги, яких було випущено всього 12 штук, більшість із них – у музеях. Надзвичайно рідкісними і дорогими є ордени Нахімова, Ушакова, Суворова. Через їхню рідкісність колекціонери на сленгу називають такі відзнаки „важкими позиціями”.

Розповідає пан Чечельницький і про іноземні нагороди, зокрема німецькі. Добре прочесавши Вернісаж, можна знайти німецький хрест, вартість якого — в межах 120-ти „зелених”. Слід сказати, що побачити їх можна, але не кожен колекціонер їх продасть. Сьогодні колекціонери, яких у Львові близько 300, виходять на вулицю не так для того, щоб щось продати, як для того, щоб щось придбати, а раритетні ордени чи медалі на прилавках – така собі рибальська принада. Буває, що на цю принаду клюють не надто коректні люди і намагаються „спихнути” колекціонерам фальшиві відзнаки. Найчастіше трапляються липові медалі „За оборону Севастополя” чи „За оборону Одеси”.

„Ці медалі мають страшенний попит серед колекціонерів. Якщо колекціонер шукає, то знаходяться люди, які готові полегшити нам життя”, – жартує пан Андрій. Проте колекціонера із 20-річним стажем не так легко обдурити. Йому навіть не потрібно проводити спеціальних хімічних дослідів, щоб із впевненістю сказати, що перед його очима – фальшивка. Цікаво, якби ці розумники справді обороняли Одесу чи зробили ще щось героїчне, то чи спробували вони б після цього підробляти відзнаки?

Михайло ГУЗАРЕВИЧ, „Ратуша”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...