Директор суспільно-інформаційних програм радіо «Львівська хвиля» Оксана Колодрубець у коментарі “Львівському порталу” подала своє бачення конфлікту, що виник на радіо.
– Як ти можеш прокоментувати конфлікт, що виник на “Львівській хвилі”?
– Якщо починати з кінця, то в перший день мого приходу на радіо, я одразу, через півгодини після того, як прийшла, відчула реакцію і керівника служби інформації Ірини Мартинюк.
“З першого дня, коли я ще навіть не мала ні робочого місця, Іра почала на мене кричати, чого я сюди прийшла. І я зрозуміла, що якщо я хочу залишитися тут працювати, то повинна бути готова, що для мене готують конфліктну ситуацію. Тому кожен крок, навіть по сьогодні, це було так, ніби я це робила у прямому ефірі.
Вчора, коли ми з`ясовували, чому не вийшли новини, мені було зроблено заяву, що мене записували на диктофон і навіть про це не попереджали. Якось я мала зауваження до новини, що мала йти в ефір, в тексті було написано: “народний депутат міської ради” і коли я підходжу до випускової і кажу, що статус народного мають тільки парламентарі, а не депутати міської ради, мені відповідають: Перший раз таке чую від вас, то щось для мене нове”, “А чому?” і з того вже починається – “Вона нам заважає працювати”.
Було кілька випадків, коли я вважала, що треба в новині щось відкоригувати чи я вважала, що інформація незбалансована, то я завжди проводила такі зібрання з випусковими у відкритій кімнаті, щоби нашу розмову чули інші люди, бо я бачила, що чекають, коли в мене нарешті здадуть нерви, тобто, “коли вона нарешті зробить якийсь необачний крок”.
Хочу навести факти. Я нікого не звинувачую в непрофесійності, просто наводжу факти. 6 серпня у новинах звучить інформація про те, що нарешті до міської ради надійшла проектно-кошторисна документація на ремонт даху в музеї Пінзеля. Попереднього вечора я читала на інших сайтах проте, що ця документація досі не дійшла. Дзвоню до Фалюти , а він каже, що досі документи не прийшли. Підходжу до журналістки і кажу: “Народ, в нас пішла дезінформація — не надійшла ще кошторисна документація на музей Пінзеля. Давайте з гідністю вийдемо з ситуації, бо ми дезінформували слухачів. Просто поновимо у випуску, дамо інформацію про те, що документи не прийшли і згадаємо, що там є проблеми з фінансуванням. Я це сказала і пішла. Це моє зауваження скінчилося тим, що мені повідомили, що та журналістка, якій я про це сказала у присутності всіх, кинула заяву на стіл. За якийсь час вона пішла до директора і забрала цю заяву.
У вівторок виникла така ситуація ще раз. Перед шостою годиною бачу, що стоїть у стрічці новина , яка, на мою думку, була некоректно написана. Я сказала випусковій, що її треба переробити з низки причин, але випускова сказала, що нічого змінювати не буде. Я видрукувала цей текст і пішла до директора. Показала цю новину і спитала, чи він на це дає “добро”, але додала, що в такому випадку я знімаю з себе відповідальність. Директор взяв новину, пішов до випускової і сказав, щоби вона її зняла з ефіру. А те, як відбувалася ця розмова, стало приводом для того, щоби він з ними проводив окрему розмову і дійшов висновку відсторонити цю людину від виконання обов`язків.
Наступного дня на загальних зборах Лучишин сказав, що безперечно, ця новина не мала бути в ефірі і завдяки, мені та Віктору вона, дякувати Богу, не прозвучала.
Отак я працювала і дуже несподівано вчора стало, що вони не виходять, ніхто про це не попереджений, не було й заяви про страйк. Якби була така заява, то можна би було попередити радіослухачів, що сьогодні не буде новин, бо журналісти страйкують. Це було зроблено такими неправовомими методами. В ефірі журналісти ратують за громадянське суспільство і правові методи, а насправді це була така велика неповага до того ж таки радіослухача.
Коли я сьогодні прийшла на роботу о сьомій ранку, бо подумала, що сама спробую по три хвилини читати новини, адже маю досвід роботи і на ТБ і на радіо “Ера”. Коли приїхала на радіо, то в моєму кабінет не виявилося жодного крісла, комп`ютер не вмикався. Я працювала на чужому комп`ютері і в таких умовах о восьмій вийшла в ефір з новинами.
І після новин ведучий в ефірі почав коментувати, мовляв, як пояснити дурному, яке дуже хоче зайняти якесь місце і кудись лізе, що воно тут небажане і його тут немає бути. Підставити свою щоку чи дискувати з ним? Враховуючи, що сьогодні християнське свято, я вирішила, щоби хлопці не мучилися — пішла робити іншу роботу і не сідала за підготовку новини.
Яким ти бачиш вихід з ситуації?
– Вихід з ситуації має бачити керівник, бо він має на те повноваження. Я не можу коментувати. Я не буду себе захищати, бо не маю чого себе захищати. За тих три місяці я перевела службу інформації в найбільше приміщення в офісі, на день журналіста порадила керівництву, що найбільшим подарунком буде сучасний шумопроникаючий диктофон для якісних коментарів.
Я розуміла — щоб мене сприйняли, треба це заслужити. Я розуміла, що я чужа. Вчора при всіх я питала, скажіть мені будь-ласка, Володя та Іра, ви ходите цими коридорами 15 років. Ви ніколи не чули мого підвищеного голу, бо я знала, де я працюю і куди я прийшла. Я кажу: “Володю, що я робила не так?”. Якось була така нарада з випусковими і підійшов Лучишин стояв за спиною в мене так, що я його не бачила, а розмова тривала. Потім ми посідали, а Володя говорить до одної з випускових: Іра, ну Оксана права — тема залежить від того, як ти її подаєш, вона має бути в інтересах слухача чи жителя. Не було такого, щоб мені Володя Лучишин за ці три місяці сказав: “Оксано, ти обізвала, ти нагнула, чи там, я чув ти кричала”.
Я питала, що зробила не так і жодного разу цього не було. Це виникло тоді, коли вони усвідомили, що таким кроком як невипуск новини показали, що їхні власні інтереси вищі за редакційні. Вони тишком-нишком зробили забастовку. А треба було прозоро оголосити про страйк , заявити про це в ефірі і була би зовсім інша ситуація. Я не сприймаю це як журналістський крок. Я би так не зробила. Я йшла з ЛОДТРК чи з ZIK…Але такого не було, щоби я робила демарш і я не вийшла в ефір. Тому я такого кроку не розумію як журналіст”.
Джерело фото: Facebook
