Народний депутат України Мар’ян Заблоцький про одіозний вирок суду волонтеру Олександру Дорогану:
«Такий термін дав Хмельницький міськрайонний суд Вінницької області волонтеру Олександру Дорогану. Це шокуючий прецедент, який може зупинити щонайменше поставку всіх автомобілів для передової. На мою думку, цей вирок може пояснюватись або винятковою тотальною злочинною тупістю, або свідомим саботажем волонтерського руху, який тягне на державну зраду.
Таких справ, як ця, відкриті десятки, і всі вони за своєю суттю ідентичні.
Працівники органів видають себе за військовослужбовців ЗСУ, провокують волонтерів на порушення формальних процедур з імпорту авто.
Наприклад, пропонують донорські внески готівкою, просять переуступити уже ввезені машини, бо нібито дуже треба. В хід ідуть усі методи: “Хлопці гинуть, віддайте поза чергою”.
Мені до блювоти огидно від методів роботи правоохоронців і загалом від того, проти кого вони воюють у воюючій країні. Але найбільше шкода тих наших військових, які загинули через те, що не отримали замовлене і обіцяне авто. Таких, до слова, станом на лютий 2023 року було арештовано щонайменше 138 одиниць попри всі мої заклики та прохання волонтерів до Офісу генерального прокурора передати ці транспортні засоби туди, де вони зараз життєво необхідні.
Звісно, що після того, як в новинах розлетілась новина про 6 років реальної в’язниці, це справедливо налякало усю волонтерську спільноту. На чому їздитимуть хлопці та дівчата на фронті через пів року?
Дуже чекаю звіту Генерального прокурора та представників інших правоохоронних органів у парламенті. Так просто відчитатись про “успіхи” в роботі їм точно не вдасться. Окремо звернусь до компетентних органів щодо перевірки цих справ на те, чи не є це частиною спецоперації Росії. Інакше мені це не вкладається в голову.
Наводжу лист від Олександра Дорогана в оригіналі:
“Від початку війни шукав чим можна допомогти військовим та біженцям. На перших неділях війни відгукнулись друзі із-за кордону, отримав термобілизну та одяг із Бельгії новий та безкоштовно надавав військовим та біженцям, також отримував ліки та турнікети з Литви теж надав безкоштовно відповідно до потреби (військовим або у військовий санаторій, поліклініку). Допомагав волонтерам із закупкою рацій, мілкою амуніцією та пізніше допоміг із пошуком пікапа в Україні. Паралельно допомагав із організацією їхнього ремонту і фарбування за необхідністю, доставкою до місця дислокації. Тобто волонтерська діяльність розвивалась у різних напрямках. Пізніше помітив, що пікапів по Україні ставало менше і ставали вони дорожчі, а на полі боя вони були відчутно необхідні. Мене стабільно просили волонтери та військові допомагати із пошуком та їхньою підготовкою. І далі мені запропонував знайомий із Литви пікапи із Англії, в ході переговорів ми погодили сталу ціну за автовоз (6 авто), що включала в себе доставку до Хмільника. Що найважливіше – домовився, щоб кошти вносити після того, як їх отримаю та зберу на них кошти, за це ціну мені трохи підняли. Перші автовози завозив на військову частину, та вже через місяць створив благодійний фонд для того, щоб мати можливість завозити пікапи на фонд, юридично правильно їх передавати, отримати можливість безготівкової оплати і отримувати кошти у вигляді благодійних внесків для оплати авто. В результаті 1 пікап із основним ремонтом (фарбуванням раптором за бажанням) виходив близько 6000 євро + кожен військовий міг вибрати пікап для відповідних військових задач. Такий же на українських номерах, тільки з лівим кермом, коштував в Україні 10 000-12 000 євро. Розбирали їх волонтери для військових чи самі військові дуже швидко, була постійна черга. Мене це мотивувало і в першу чергу я намагався саме допомагати, тримати на плаву створений механізм, що збільшував кількість критично необхідних авто у військових. Так завіз всього 64 авто.
Займаючись цією справою, юристи мені казали, що все роблю правильно, тобто просити благодійний внесок за авто не є порушенням законодавства.
Затримання проводилось неочікувано у 3 місцях одночасно та четвертим було моє помешкання. Перше відбулось, коли я привіз до банку двох псевдовійськових (у минулому – працівники поліції із сумнівно репутацією, детальніше треба уточняти у помічника мого адвоката, який хоч щось пробував робити та він був некомпетентним у подібних справах) для того, щоб вони внесли кошти на благодійний фонд. Їх у подальшому я мав використати на оплату тих самих автівок та ремонту, що проводився теж за договором. Коли ми зайшли в банк, вони згадали, що у них декларації і тому подібне, тобто на рахунок ніяк, а тільки готівка. Від готівки я відмовлявся, та вони наполегливо настоювали на своєму. В результаті банк закрився, адже це було під кінець робочого дня, кошти я не взяв і вони попросили їх підвезти на маршрутку, на що я не відмовив. Після того як ми сіли в авто, на нас із різних сторін налетіли працівники поліції, СБУ та ДВБ?. Почався обшук, в ході якого мені не надали можливості набрати адвоката із свого телефона, через 15 хв після початку все ж погодились дати телефон для дзвінка адвокату із телефона працівника поліції, та тільки номера я не знав. В ході обшуку вилучили телефон та кілька актів прийому передачі на авто. Тим часом проводились обшуки на стоянці, де стояли та ремонтувались пікапи. В процесі обшуку вони хамили та принижували брата, який у нас займався організацію ремонту, самим ремонтом та фарбуванням автівок. Вилучили й у нього телефон та забрали всі автівки із території, хоча на це не мали права.
Третій обшук відбувся у брата в оселі, там вилучили телефон, ноутбук племінника та документи, які я залишив тимчасово. У документах не було нічого, що б могло стосуватись бухгалтерії, та там була вся звітність щодо руху авто (контракти, декларації, листи на в’їзд, акт прийому-передачі на кожне авто, що було завезене на фонд та частково роздруковані фотографії до кожного акта (військовий на фоні авто), подяки. Доступ до документів мені не наданий і по сьогодні. Четвертий обшук був у мене дома після того, як ми поїхали із працівниками спецслужб від банку, де раніше була так звана “контрольна закупка”. Дома вилучили ноутбук, від якого наполегливо просили пароль та погрожували, що якщо я відмовлю, то поїду із ними у СІЗО, на що я відмовив.
Псевдовійськові, які провокували, раніше один чи двоє працювали в поліції. У минулому у їхніх біографіях були порушення, докази про які взяв із собою на суд помічник адвоката, коли мені обирали перший запобіжний захід через 10 днів після обшуків. Мені рекомендував знайомий юрист звернутись до ДБР що до порушень відносно них, але мене відговорив адвокат, який пізніше виявився шахраєм.
Ні, військові не давали свідчень в суді, оскільки ні одного повноцінного засідання не було. Після закінчення досудового розслідування із першого ж засідання при розгляді справи був вибраний шлях, де я із братом та його другом (майстром СТО) повинен був визнавати вину та отримати штрафи або умовні терміни. Насправді весь цей час я хотів боротись, але вони методом шантажу, що закриють ще племінника (який взагалі в цій справі ні до чого) та обіцянками про випуск із тюрми, примусово змусили давати покази та визнавати провину, йти на експрес-суд, який не дає права долучати докази, а самі засідання є закриті.
Казав адвокат, що буде так швидше і прокурор був не проти відносно несуворого покарання.
Я не хотів йти на угоду та визнавати вину, тому що впевнений в своїх намірах виключно допомогти та маю всі докази від закордонної компанії, її офіційну позицію, що автівки саме купував, а не отримував безкоштовно, у чому мене звинувачують. Є і звітність, що все пішло виключно військовим, але вона знаходиться тільки не у мене, а вилучена поліцією. У доступі до цих документів мені теж відмовляють і самі правоохоронні органи закривають очі, що всі автівки пішли саме військовим та на решту подібних документів, що можуть мені допомогти довести свою невинуватість.
Все звинувачення проти мене базується на контракті, підписаному із закордонною компанією, де є пункт, у якому вказано, що постачається гуманітарна допомога. От тільки парадокс весь у тому, що цей контракт був підписаний як вимога “Укргазбанку” для того, щоб я отримав можливість здійснювати оплату за автівки. Тобто контракт, який створювався для можливості оплати, рахується основним доказом, що я їх отримував безкоштовно і нікому нецікаво, розбиратись чому так.
В результаті весь цей судовий процес виглядав більше як театр, де результат був вже відомий стороні обвинувачення. Разом із моїм новим “захисником”, прокурор просив штраф, адвокат – штраф або умовний термін, проте суддя зробила по-своєму і призначила максимальне покарання, закривши очі на масу пом’якшувальних обставин. Серед них – сприяння слідству із першого дня його початку, надання показів протягом всього процесу, визнання провини, ідеальні характеристики із місць проживання, відсутність судимості, нормальна характеристика із місця пробацій. Також я доглядаю за 70-річною мамою, яка нещодавно перенесла дві операції. Я добровільно-примусово віддав всі пікапи, які у мене були, хоча сам за них ще навіть не розрахувався. При цьому я вже змирився із тим, що не один рік буду працювати на виплату боргів, які виникли внаслідок цієї ситуації.
На засіданні 4 травня прокурор наполягав на покаранні у вигляді штрафу, але суддя винесла вирок: 6 років.
Зараз готуємо документи на апеляцію із проханням долучення доказів, які не було враховано під час розгляду справи. Зокрема, підтверджувальні документи з Литви: банківські виписки, акти взаєморозрахунків, лист-пояснення та велике бажання литовської компанії захищати нас в суді, про що вона зазначила в офіційному листі, відправленому на запит адвоката.
Після вироку “6 років позбавлення волі та конфіскація майна” я нарешті домігся того, аби отримати доступ до матеріалів справи. Ознайомившись із ними, знайомі юристи кажуть, що справа вся зліплена, що по суті там і близько немає складу злочину. Зараз я готую апеляцію, але вже не таку, як просить прокурор та мій “захисник”. Наша ціль – домогтись повернення справи на повноцінний судовий розгляд, та це непросто, бо я примусово погодився на експрес-суд раніше».
Джерело – Українська правда
