Михайло Сендак: хроніка одного політичного піке

|

Останні стали першими. Не всі. „Помаранчева революція“ достеменно виправдала свою назву: ті, хто ще вчора доводив свої погляди шляхом вуличної демократії, блокуванням трибуни Верховної Ради України, пікетами та нищівною критикою правлячого режиму, сьогодні перебазувалися у кабінети, в котрих, за словами переможців, ще недавно сиділи перевертні та вороги українського народу.

Проте гвинтики та маховики тривалого процесу зміни обличчя вітчизняної виконавчої вертикалі (відставка Віктора Ющенка з посади прем’єр-міністра України у 2000 році – парламентські вибори 2002 року – президентські вибори 2004 року), які синхронно працювали протягом усього цього часу, почали давати перші збої під час найважливішого етапу революції: випробовування владою вкотре показало, що є багато покликаних, але, як завше, залишається мало вибраних.

Якщо київські персоніфіковані кадрові війни (зважаючи на всюдисущу публічність та елементарну цивілізованість домовленостей та компромісів) хоча б замаскували бруд розподілу владного пирога грубими стінами та сучасною віконною шумоізоляцією (згадаймо хоча б жорсткі претензії соціалістів, внаслідок чого призначення Юлії Тимошенко відтягнулося на день), то регіональні, зокрема, львівські кадрові баталії вкотре проілюстрували особливості галицького розуміння демократичності. І не потрібно називати взаємні звинувачення, образи, зібрання політичних „неліквідів“, фінансових невдах та адміністративних імпотентів „процесом прозорого формування влади“. Хіба що хтось сприймає прозорість у буквальному розумінні цього слова.

Після жорсткого та рішучого формування владної вертикалі області Петром Олійником, першою відповідальність за стан справ на Львівщині склала з себе Львівська обласна рада на чолі з її головою Михайлом Сендаком.

Пригадуючи квітень 2002 року, коли Михайла Дмитровича обрали головою обласної ради, невимовну радість багатотисячного мітингу, який багато в чому посприяв, що головою ради не став пан Данилишин, що війну Михайла Сендака із Сергієм Медведчуком виграв таки обласний спікер, що завдяки усьому цьому голова ради став практично ключовим персонажем „боротьби з режимом“, мимоволі хочеться спитати: „За що ж боролися, пане голово?“.

Про крутий політичний віраж Михайла Сендака, котрий із пересічного депутата та керівника колись одного з найбільших автопідприємств України став головою Львівської обласної ради, сказано багато. За однією версією, підтримка „Нашою Україною“ Михайла Дмитровича була зумовлена статусом Сендака: компромісної „темної конячки“, здатної втихомирити апетити інших „китів“ обласної ради від „Нашої України“. За іншою – кандидатура дрогобицького автокерівника була затверджена у готелі „Тустань“ за присутності новоспеченого парламентаря-мажоритарника від „Нашої України“ Петра Димінського.

Як би там не було, але Львівська обласна рада – єдина в Україні, головою якої став представник „Нашої України“ – перетворилася на центр публічної боротьби з режимом. А принципова позиція її голови винесла Михайла Сендака на пік майже героїчного відстоювання інтересів громади у боротьбі з податковою, всюдисущими „есдеками“ та будь-котрим ставлеником Леоніда Кучми в регіоні, себто головою ОДА.

Як би смішно це не звучало, але непримиренні антагоністи Михайло Сендак та „публічне уособлення зрощення СДПУ(О) та ДПА у Львівській області“ Ігор Шурма, завдячуючи один одному, стали впізнаваними політиками, принаймні регіонального масштабу. Публічні протистояння та бійцівські якості Шурми та Сендака зробили з першого чільного представника парламентської фракції СДПУ(О), з другого – кошового отамана Львівщини в поході на правлячий режим Леоніда Кучми.

Проте, ближче до президентських виборів Михайло Дмитрович поволі почав опинятися на задвірках виборчої кампанії Віктора Ющенка. Після того, як виборчий штаб на Львівщині очолив Петро Олійник, Михайла Сендака фактично було усунуто від виборчих перегонів як повноцінного суб’єкта президентської кампанії. Не останню роль у цьому зіграла низка запитань до Михайла Дмитровича, на які він так і не спромігся дати чіткі та конкретні відповіді, відмежовуючись загальними фразами про політичне замовлення та репресії.

Останньою спробою „прислужитися“ команді, яка впевнено та цілеспрямовано йшла до влади, стало створення в обласній раді виконкому. Але після того, як стало остаточно зрозуміло, що інтереси обласної ради та самого Михайла Дмитровича під час формування виконавчої вертикалі області майже не враховано, а події зі створення виконкому почали трактувати як поштовх до сепаратизму в східних регіонах України, раді на чолі з Сендаком не залишалося нічого іншого, як перекласти відповідальність за створення виконкому на обласний штаб та звинуватити його чільних керівників у зв’язках з кланово-олігархічними групами Львівщини. Це призвело до остаточного розриву між Михайлом Сендаком та Петром Олійником, котрий отримав карт-бланш від Віктора Ющенка на провадження самостійної регіональної політики.

Відтак, обласний спікер та його найближче оточення з депутатського корпусу опинилися у групі переможених серед табору переможців. Це спровокувало розбіжності та незадоволення у середовищі групи, в результаті чого загострилися стосунки між Михайлом Сендаком, дрогобицькими депутатами Вірою Байсою, Михайлом Ваврином та іншими представниками „Нашої України“ у раді.

Якщо проаналізувати трирічну облрадівську політичну кар’єру Михайла Сендака, то найкращими іміджовими рішеннями обласного спікера були, безумовно, звинувачення керівництва „Соціальної справедливості“ у підкупі депутатів облради (сума – 30 тисяч доларів плюс 3 тисячі щомісяця). Проте ситуацію не вдалося дотиснути, адже ніхто з депутатів публічно не розповів про підкупи. Другим рішенням, завдяки якому Михайло Сендак міг розраховувати на значно краще політичне майбутнє, було голосування в обласній раді щодо підтримки кандидатури Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра України.

Проте ставка на Юлію Володимирівну була перекреслена двома провалами, які стали продовженням політичної маргіналізації обласного спікера: інформація про те, що екс-керівник Західної регіональної митниці, депутат Львівської обласної ради Тарас Козак на президії ради голосував за підтримку кандидатури Михайла Сендака на посаду губернатора Львівщини, шокувала більшість львівського політикуму. А заручення підтримкою свого заступника Ігоря Держка, котрий перебуває у прихованому конфлікті з багатьма представниками коаліції „Сила народу“ на Львівщині і котрого сам Михайло Сендак ще не так давно звинувачував у тісних зв’язках з „есдеками“, довершила процес фактичного відсторонення голови ради від формування нової владної команди.

Спроби Михайла Сендака замахнутися на губернаторське крісло були розцінені як спроби розколоти нову команду. Відтак, політичне майбутнє обласного спікера уже не залежить лише від нього самого. Існує декілька варіантів політичних перспектив голови ради, кожен з яких може стати своєрідним підсумком політичної кар’єри Михайла Сендака.

Варіант перший, песимістичний.

Михайло Сендак буде ізольований від впливу на прийняття будь-яких вагомих рішень. Зважаючи на той факт, що голова ради є доволі амбітною людиною, він навряд чи змириться зі своїм номінальним статусом на посаді голови ради. Відтак, Петрові Олійнику не потрібно буде докладати зусиль для усунення Сендака з головного крісла ради, адже у Михайла Дмитровича швидше за все вистачить політичної волі самому піти у відставку, голосно грюкнувши дверима.

Варіант другий, логічний.

Михайло Сендак добуває до кінця каденції на посаді голови обласної ради. Навряд чи на виборах 2006 року Михайло Дмитрович отримає прохідне місце у будь-якому списку до Верховної Ради України. Олекса Гудима (УНП) та Ярослав Кендзьор (НРУ) помітно дистанціювалися від голови Львівської обласної ради. ПРП-„Наша Україна“ ніколи не розглядали пана Сендака як свою креатуру. Залишається варіант із БЮТом, але на прохідне місце у парламентському списку для Михайла Сендака можна дати 5% зі 100. Найімовірніше голові ради запропонують прохідне місце у списку до обласної ради, але чи достатньо для нього бути лишень одним із…

Варіант третій, поминальний.

Політична кар’єра Михайла Сендака завершиться у 2006 році. Не виключено, що у цьому випадку він вигулькне десь посеред бізнес-кіл, наближених до Петра Димінського. Адже певний досвід та зв’язки у Михайла Дмитровича за будь-якої ситуації залишаються.

Варіант четвертий, кон’юнктурний.

Не можна виключати ситуації, за якої Народна партія Володимира Литвина робитиме спроби залучити у свої ряди людей із значним політико-адміністративним досвідом. За певних умов, Михайло Сендак може розраховувати на продовження кар’єри у лавах нових „народників“. Однак, слід зауважити, що у екс-аграріїв і своїх претендентів вистачає.

Ігор Танчин, політолог:

„Важко говорити про майбутнє Михайла Сендака, адже він є абсолютно непрогнозованою людиною. Думаю, він залишиться у політиці і, вірогідно, пробуватиме себе до Верховної Ради України. Не виключено, що у випадку введення політичної реформи, відповідно до якої повноваження місцевих органів влади зростуть, він спробує повторити свій успіх на обласному рівні.

Михайло Сендак як політик не є найсильнішим, йому бракує особистісних політичних рішень. Твердість і рішучість у нього є. Але цього в політиці замало. А команда, підтримкою якої пан Сендак залучався, уже не та. Відтак, йому буде досить складно знайти себе в політиці з наступного року.

Я не бачу можливості потрапляння Михайла Дмитровича у прохідну частину будь-якого парламентського списку. Тому, зваживши всі за і проти, і те, що на рівні області у пана Сендака є хороші зв’язки, люди, котрі мають серйозні обласні інтереси, спробують його реалізувати саме на Львівщині. Проте, ці люди шукатимуть також іншу фігуру і у цьому випадку Сендак має розраховувати на те, чи йому усміхнеться щастя.

Я думаю, що щастя йому не усміхнеться, адже голові ради бракує, як я уже наголошував, особистісних рис, аби бути реальним політиком навіть на обласному рівні. Передусім, йому не вистачає зваженості, схильності до компромісів“.

Юрій Кужелюк, політолог, депутат Львівської міської ради:

„До парламентських виборів ніхто Михайла Сендака з голови Львівської обласної ради переобирати не буде. Голова ради залишиться на своєму місці, оскільки до виборів залишився один рік, тому ніхто перевиборів робити не буде. Це – недоцільно. Тим паче, Михайло Сендак пройшов термін на посаді голови обласної ради, підтримуючи Віктора Ющенка.

А політичне майбутнє визначатиметься тим, до якої партії примкне Михайло Дмитрович. Адже зараз він є позапартійним. Тобто, якби списки формувалися сьогодні, то вони були б без пана Сендака. Скажімо, Українська народна партія має дуже багато своїх достойників і без Михайла Сендака, котрі претендуватимуть на місця у списках до Верховної, обласної чи міської рад“.

Тарас КУХАР, Західна інформаційна корпорація

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.