Кандидат юридичних наук, керівник Українського центру соціально-правових досліджень Володимир Пилипенко про резолюцію ПАРЄ:
«Резолюція ПАРЄ – крок до притягнення рашистів до міжнародної відповідальності за геноцид українців.
Нещодавно Парламентська асамблея Ради Європи проголосувала Резолюцію №2495, якою фактично визнала, що масове вивезення українських дітей на росію є геноцидом.
Те, що систематична політика рашистів по відношенню до викрадених українських дітей не є воєнним злочином депортації, а становить порушення пункту (е) статті 2 конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» я писав ще минулого року. Проте, прийнята Резолюція ПАРЄ є по суті першим визнанням факту вчинення росією геноциду щодо українських дітей на міжнародному рівні. Позаяк рішення Парламентської асамблеї є більше політичним актом ніж юридичним документом, значення його важко недооцінити. Вперше міжнародна організація, однією із цілей якої є захист прав людини, офіційно та публічно звинуватила російську владу у геноциді українського народу шляхом насильницького переміщення дітей з однієї національної групи до іншої. Резолюція, прийнята переважною більшістю голосів (лише один голос проти та один – утримався) досить детально та змістовно на основі наявних фактів та доказів описує системність та організованість дій російських військових і політиків, які однозначно трактуються Парламентською асамблеєю саме як акт геноциду.
Як відзначено в тексті Резолюції – «не дивлячись на складність в отриманні інформації, зібрані та наявні докази свідчать про різні практики, про які повідомляють жертви та свідки, і які вказують, що політика російських офіційних осіб по вивезенню українських дітей є систематичною та добре продуманою».
ПАРЄ наголошує, що росяни навмисне знищували цивільну інфраструктуру України та чинили надзвичайний тиск, щоб змусити українських цивільних осіб тікати від бойових саме на територію російської федерації або на окуповані росією території або на територію білорусі. російські військові та посадові особи піддавали українців процесу «фільтрації» включаючи інтрузивні обшуки осіб і речей, агресивні допити та вилучення величезної кількості особистих і біометричних даних. У деяких випадках цивільні особи піддавалися тортурам і жорстокому поводженню, у деяких випадках взагалі зникали.
росіяни, як встановлено у документі, примусово переміщували дітей до росії та на тимчасово окуповані території України для розміщення в прийомних сім’ях або російських дитячих будинках чи інтернатах, у тому числі у так званих «літніх таборах», а також сприяли усиновленню таких дітей російськими родинами.
Вони практикували «перевиховання» дітей, вилучених із домівок та сімей, як в інтернатних закладах, так і в прийомних сім’ях. ПАРЄ цілком очевидно констатує, що така практика є нічим іншим як «русифікацією», що передбачає заборону розмовляти українською мовою чи будь-яким чином виражати свою українську ідентичність і культуру, обов’язкове ознайомлення з російською мовою і культурою через заняття, загальний вплив пануючої пропаганди через ЗМІ, навчання, військова підготовка, приниження української мови, культури та історії.
В деяких випадках дітям (часто неправдиво) повідомляли, що їхні батьки померли, більшість із них не можуть знати, де вони знаходяться, як зв’язатися зі своїми сім’ями чи отримати будь-яку допомогу, і багато хто страждає від знущань і психологічних переслідувань.
Резолюція констатує, що організований і системний характер задіяних практик, схожість таких операцій як географічно (у різних тимчасово окупованих регіонах), так і в часі вказують на те, що ці злочини є сплановані та не випадкові. Вони свідчать про намір знищити Україну та українську ідентичність, а також культурно-мовні особливості її народу.
Асамблея підкреслює, що примусове переміщення дітей з однієї групи в іншу з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу розглядається як злочин геноциду відповідно до пункту (e) статті 2 Конвенції «Про запобігання злочину геноциду і покарння за нього» 1948 року, що збігається із задокументованими доказами депортації та примусового переміщення українських дітей до Російської Федерації або на території, які тимчасово перебувають під російською окупацією.
У зв‘язку з вищенаведеним, ПАРЄ звертається до Міжнародного кримінального суду з усією серйозністю вивчити можливе вчинення злочину геноциду як державної політики россії щодо українських дітей.
Відзначимо, що злочин геноциду підсудний Міжнародному кримінальному суду та передбачений у статті 6 його Статуту. На відміну від злочину російської агресії Міжнародний кримінальний суд як орган міжнародної кримінальної юстиції володіє юрисдикцією щодо злочину геноциду та може притягувати винних у його вчиненні до міжнародної кримінальної відповідальності.
Станом на сьогодні офіс Прокурора Суду розслідує факт насильницького переміщення українських дітей як воєнний злочин депортації, а не геноцид. Саме у цій справі як обвинувачені фігурують путін і його дитяча омбудсмен марія львова-бєлова, на яких уже видані ордери на арешт.
Ми ж продовжуємо наполягати, що те, що здійснює російська федерація з українськими дітьми виходить за межі воєнного злочину депортації і містить всі елементи злочину геноциду. рашисти методично і послідовно реалізовують план знищення української нації. Викрадення наших дітей, стирання їх української ідентичності, насильницька русифікація та інтеграція в російське суспільство – це все складові однієї політики, що характеризується єдиним умислом на вчинення геноциду.
Тому переконаний, що Міжнародний кримінальний суд в процесі розслідування цієї справи та збору доказів повинен перекваліфікувати дії путіна і ко. по відношенню до українських дітей саме на злочин геноциду. Нещодавня Резолюція ПАРЄ №2495 – вагомий крок на шляху до цього».
