В Україні з 26 квітня розпочався Страсний тиждень – період строгого посту, який особливо вирізняється серед інших тижнів передвеликоднього посту. У деяких регіонах нашої країни цей період називають «Білим тижнем» або «Чорним тижнем». Він здавна оповитий багатьма обрядами і звичаями та завершується Великоднем – найбільшим святом християн, що символізує Воскресіння Ісуса Христа. Цьогоріч воно припало на 2 травня.
У час Страсного тижня Львівський портал пригадує давні великодні традиції на Західній Україні, частина з яких збереглась й донині.
У Страсний тиждень наші предки чепурили хату і спалювали діда
Здавна Страсний тиждень розпочинався із хатніх справ: господині мили, чистили, прибирали помешкання, тобто приводили в порядок оселю. Натомість господарі мали подбати про м’ясний вміст святкового Великоднього кошика. Для цього різали вгодованих тварин і бралися за приготування і вудження ковбас, шинок та інших м’ясних наїдків. Усі ці господарські справи потрібно було завершити до середи.
Давніше на Гуцульщині існував звичай, який називали «Гріти діда» або «Палити діда». Він відбувався у вівторок або у ніч з вівторка на середу.
«Люди на своїх подвір’ях, полях, садах збирали усіляке сміття, яке було непотрібне, збирали до купи і спалювали його. Біля цього вогню збирались як і діти, так і старші господарі. До ватри треба було принести сіль, воду і печиво, яке називали «кукуциком» (хоча насправді це був хліб). Тож це все складали і підпалювали. Біля вогнища пританцьовували, водили хороводи зі словами «Гріти діда, гріти діда, гріти діда». Вважалось, що сіль, вода і випічка – це пожертва уявному дідові, який мав молитись за всіх, аби всі гріхи відпускались. Опісля цього обряду хліб та сіль могли віддати жебракам або забирали додому», – розповіла старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності Інститут народознавства НАН України Леся Горошко-Погорецька.
Насамперед цей звичай вважали поминальним, адже той уявний дід насправді символізував померлого пращура, якому треба було дати пожертву та пригостити напередодні великого свята. Зараз цей обряд уже втратив своє місце серед вірян, але в поодиноких селах на Косівщині та Верховинщині він ще досі існує.
У чистий четвер замішували паску на подушці і влаштовували купання
Днем, коли зосереджена найбільше великодніх звичаїв, є четвер. У народі його прийнято називати «Чистим», «Жирним» або «Страсним». Саме у четвер багато господинь займаються випіканням паски – головним атрибутом святкового кошика. Однак у різних куточках України цей обрядовий великодній хліб можуть пекти також у п’ятницю чи суботу. Те саме стосується і часу дня: хтось випікає паски до обіду, хтось – ближче до вечора.
Для того, щоб паска вдалась, господині вдавались до безлічі обрядів. Особлива увагу вони приділяли не лише посуду, у якому збиралися місити тісто, а й власному зовнішньому вигляду – жінка мала бути чисто й ошатно вбрана.
На Волині існував звичай «Сповіді їжі». Перед тим, як місити тісто, господиня мала помити діжку або ночви і поставити їх ближче до сонця, щоб туди потрапляло проміння. Тісто місили на покутті та часто на подушці, аби воно було м’ягким.
Цікаві звичаї були також зі самим процесом випікання. У печі підкладали спеціально відібрані дрова, а запалювали їх живим вогнем – полум’ям добутим від тертя дерева об дерево. Щоб паска вдалась, на Волині у вогонь часто додавали галузки минулорічної освяченої верби.
Наші пращури також вірили в те, що від зовнішнього вигляду пасок залежить їхнє майбутнє, тож навіть ворожили на них. Якщо не вдавалось щось із першого разу, то жінки мали рятувати ситуацію – перепікали паски заново. Сам процес випічки був надзвичайно важливим, у цей момент не дозволялось сваритись чи кричати, а діти не могли бігати чи заважати.
Господиня на Бойківщині після того, як замісила тісто, вмивала руки і гладила своїх дітей по обличчі зі словами «щоб був величний, як цей хліб пшеничний» або «щоб була велична, як ця паска пшеничка». Це робили також для того, аби малеча була слухняною.
Окрім випікання пасок у страсний четвер, у цей день були поширені звичаї вмивань, купань або інших очисних обрядів.
«Навіть недужі могли зцілитись у цей день простим вмиванням, як на Водохреща. Для того, щоб обряд був успішним, його потрібно було робити вдосвіта, «поки ворон не скупав своїх дітей». Дехто робив це на ріці, а хто мав можливість, то вдома. Усі члени сім’ї мали вмитись саме у цей четвер, щоб бути щасливими та здоровими. У наших предків також був звичай вмиватись грішми, «щоб мати багато грошей, як води». Загалом, ці традиції могли дублюватись в п’ятницю, а подекуди навіть і в суботу», – відзначила Леся Горошко-Погорецька.
Для освячення пасок місця у кошику було замало, тому їх везли до церкви на підводі
Цікаво, що раніше господині зазвичай не пекли малих за розміром пасок. Великодній хліб мав бути великим, тож аби витягнути його з печі, її нерідко доводилось розбирати. А для того, щоб освятити всі приготовлені паски, спеціально брали воза і везли до церкви.
Окрім розмірів, вражаючою могла бути й кількість пасок. Найбільші господині обов’язково ділилися ними з родичами, обмінювались із приятелями та залишали біля храму для тих, хто не міг собі дозволити великодній хліб.
Субота без хатніх справ, але зі складанням кошика, писанками та новим вбранням
Від п’ятниці до Великодня уже нічого складного по господарству не можна було робити. Гуцули вважали, що п’ятниця – це «криваве свято», адже у цей трагічний день розіп’яли Ісуса Христа, тому вони не займались жодною важкою фізичною працею, лише виконували дрібні роботи по дому, ішли до Плащаниці в церкву. Деякі жінки могли залишатись у храмі на всю ніч.
Усі християни у п’ятницю-суботу дотримуються суворого посту, а старші люди взагалі переставали їсти аж до неділі, коли родина збиралася за столом після Великодньої літургії.
У суботу за традицією усі господині складають Великодній кошик, тому всі хатні справи були зосереджені довкола нього. Набір продуктів був той самий, що й зараз: паска, яйця, масло, сир, м’ясна пожива, хрін, сіль та свічка. Однак раніше наші предки любили класти до кошика ще й зерно, аби потім його засіяти.
Також у суботу господині розмальовували писанки, однак цей процес є складний, а тому займав багато часу. Є згадки про те, що жінки могли розписувати яйця впродовж цілого Великого посту, особливо, якщо це робилось на замовлення комусь.
На Буковині та Гуцульщині, перед тим, як приступати до складання кошика, готували новий одяг, у якому підуть в церкву. Жінки готували собі святкове вбрання заздалегідь: ткали, пряли та вишивали впродовж цілого посту. Приготувавши кошик, найстарший в сім’ї приносив обновки і дарунки, які урочисто вручав кожному члену родини.
Насправді ж передвеликодніх звичаїв та обрядів в Україні існує набагато більше. Кожен регіон береже характерні й локальні традиції, які передаються із покоління в покоління. Але в кожному із них Страсний тиждень – час, аби навести лад не лише в оселях, а й душах вірян, а також очиститись фізично та морально, аби провести час у дружньому колі рідних.
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Ірина МАРЧУК