Костел та монастир Бернардинів входять в один комплекс, який є пам'яткою архітектури національного значення. Зводити їх завершили у 1630 році, до цього на сучасній площі Соборній знаходились дерев'яний храм і монастир. Сьогодні у монастирі працює Музей ідей, факультет культури і мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка, бібліотека, втім левову частку приміщень, понад 4300 кв м, займає Центральний державний історичний архів.

Це не звичайний архів із якимись типово нецікавими документами, тут зберігаються цінності, починаючи з часів Галицько-Волинської держави, завершуючи незалежністю України. Загалом в архіві зберігаються майже 1,2 мільйона справ за XII-XXI ст.

«Протяжність стелажів архіву – понад 12 тисяч погонних метрів. Ми рахуємо саме погонними метрами, як це роблять на Заході, оскільки архівна справа може містити 1-2 сторінки, а може й 4000. І такі великі справи у нас теж є. Всі документи написані 13 мовами і стосуються не лише держав, до складу яких колись входила Галичина, але й зв'язків, які вона мала з іншими країнами світу», – розпочинає директорка Центрального державного історичного архіву Діана Пельц.

Вона, старша жінка, ошатно вбрана у класичне чорне плаття та перли, помітно нервує і спочатку навіть не знає, яку виділити виняткову реліквію перш за все. «У нас є величезна колекція актових книг – це майже 7 000 книг зі судів Східної Галичини XV-XVIII ст. У них збереглося безліч відомостей про ремесла, торгівлю, сільське господарство, про міжнародні, національні й релігійні стосунки, про розвиток культури, освіти й мистецтва, про повсякденне життя населення Середніх віків і Нового часу. Унікальність цих актових книг полягає у значних хронологічних і територіальних межах, а також в універсальній для Європи латинській мові. Такого комплексу актових книг немає в жодному архіві Європи, тож ними ми особливо пишаємося», – пояснює, не приховуючи посмішки, Діана Пельц.

Як зауважує Діана Пельц, в архіві збереглись Універсали Центральної Ради, Конституції, Декрети й постанови урядів УНР і ЗУНР, грамоти Павла Скоропадського, унікальні фонди Ставропігійського братства, Просвіти, Наукового товариства ім. Т. Шевченка, а також фонди релігійних установ різних конфесій.

«Чимало є документів, які розповідають про історію і життя УГКЦ, її стосунків з державою, Ватиканом та іншими Церквами. Велика кількість пастирських послань, проповідей, листів відклалася завдяки діяльності керівників Греко-католицької Церкви: Антіна Ангеловича, Йосипа Сліпого, Андрея Шептицького. Останнім часом ці документи активно використовують дослідники церковної історії, освіти, культури», – наголошує Діана Пельц.

Майже за 400 років існування у монастирі Бернардинів жодного разу не було капітального ремонту. Сьогодні відновлення потребує не лише фасад пам'ятки, а й продірявлений дах, потріскані стіни, які ще й десятиліттями намокають. Близько 20 років керівництво архіву власними силами ремонтує будівлю, незважаючи на те, що перебуває вона у комунальній власності Львова. І ті кошти, які установа заробляє на довідках та інших послугах, йдуть не на розвиток, а на створення більш-менш сприятливих умов для існування архіву. Щороку на ремонти тут витрачають близько половини всього спецфонду, а це – близько 500-600 тисяч гривень.

Здавалось би, якщо архів є державною структурою, то мав би отримувати бюджетні кошти на утримання будівлі монастиря. Але це зовсім не так. Більше того, виділеного фінансування не завжди вистачає навіть на оплату комунальних послуг, тому нерідко на ці потреби керівництво змушене докладати кошти.

Крім того, що архів вкладає власні кошти в утримання приміщень монастиря, його керівництво також активно бере участь у різних ґрантових програмах. У 2008 році після 10 років перемовин історичний архів отримав 108 тисяч доларів на ремонтні роботи від фундації Україна – США. Власне саме за ці кошти у приміщеннях Бернардинського монастиря вдалось провести чи не наймасштабніші роботи: замінити електропроводку на першому поверсі, каналізаційні мережі у внутрішньому дворику, відновити частину даху та здійснити дезінсекцію у фондосховищах.

«Із 1999 року, відколи я стала директором архіву, бюджетних коштів як таких на ремонти нам не виділяли. Весь цей час ми завжди робили ті ремонти, які могли собі дозволити. Тому й виходили з ситуації, як могли. Але зараз виникла катастрофічна ситуація зі стінами монастиря з боку вул. Валової. Вони стали дуже сильно замокати. Взагалі стіни у нас завжди замокали через підземні води, проте ті, що з вул. Валової, сьогодні є у геть поганому стані, а це негативно впливає на наше документосховище», – пояснює Діана Пельц.

Для того, щоб зберігати старовинні документи, у приміщенні обов'язково має бути спеціальний режим вологості і температури. Таких необхідних умов у монастирі не було ніколи, адже під дією підземних вод стіни завжди намокали, а для того, щоб їх осушувати, потрібне опалення та система кондиціювання повітря, яких у фондосховищі просто немає. Тож рівень вологості тут може сягати 80% при нормі 55%.

«Найбільш загрозливим для документів є замокання стін, яке з роками тільки збільшується. Ми не знаємо, які там води йдуть під монастирем, але бачимо, що волога піднімається по стінах все вище і вище. Звісно, ми робимо все, що є в наших силах: купуємо і ставимо осушувачі, спеціальні пристрої, які збирають воду. Її ми просто відрами виливаємо. Але зараз нам справді дуже потрібна допомога і міста, і держави, бо впоратися з цією проблемою самотужки не можемо. Це вже як крик душі», – підкреслює Діана Пельц.

Аби не сидіти, склавши руки, адміністрація архіву вже замовила експертний висновок щодо причин інтенсивного замокання стін з вул. Валової. Згідно з ним, з цього боку монастиря потрібно негайно відремонтувати дах, який протікає. Також слід замінити водостоки та обов'язково обстежити фундамент.

Тільки після необхідних робіт ззовні можна братися за приміщення всередині будівлі, де є теж чимало проблем. Втім найбільшою мрією працівників архіву є облаштування у фондосховищах систем опалення і вентиляції. Кошторис на такі роботи виготовили ще у 2008 році, проте вже одинадцятий рік поспіль документ лежить без діла.

«На той час при курсі долара у 7 гривень вартість встановлення вентиляції та опалення становила близько 1 мільйона доларів. Думаю, що зараз ціна є приблизно такою ж. Але що з того? Кошторис розробили, а сам проект ми не реалізували, бо просто не знайшли грошей. Якби ми запустити в дію опалення і кондиціювання приміщень, то сьогодні ситуація не була б такою критичною. У приміщенні, якому майже чотири сотні років, роботи є багато. Та й ми розуміємо, що все зробити одночасно неможливо. Про стан приміщень я неодноразово говорила з мерами Львова, починаючи від Куйбіди. Зі Садовим особисто не спілкувалась, але регулярно закидала його листами. Відповідати почали буквально роки два тому, коли мені порадили написати скаргу у прокуратуру на те, що посадовці міськради не дають відповідей на листи, в яких йдеться про допомогу. Відповідь завжди є одна й та ж – "немає коштів"», – зауважує, розводячи руками Діана Пельц.

Із проблемою замокання стін керівництво архіву звернулось до комісії законності, депутатської діяльності та свободи слова Львівської міськради. Профільні управління разом із представниками Галицької райадміністрації запланували перевірити стан приміщень монастиря з боку вул. Валової. Після цього у мерії мають знайти кошти на розробку проектно-кошторисної документації на ремонт даху.

У міському управлінні охорони історичного середовища знають про критичну ситуацію, що виникла з приміщеннями, в яких працює архів. Проте допомагати у порятунку пам'ятки національного значення, здається, навіть і не планують, бо немає грошей.

«Вже є технічні висновки, в яких йдеться про причини перезволоження стін. Воно відбувається через те, що тече з даху, є діряві ринви і, напевне, проблема з відведенням води від фундаментів. Цього року коштів на цей об'єкт не заплановано. Взагалі на цьому об'єкті варто провести комплексну реставрацію, починаючи з даху і закінчуючи стінами. Але на це потрібен весь річний бюджет міста, тому треба робити малими кроками і шукати всі можливі джерела фінансування», – розповіла Львівському порталу очільниця міського управління історичного середовища Лілія Онищенко.

На уточнююче запитання, чи можливо ще цього року знайти хоч якісь кошти у бюджеті Львова на першочергові роботи, чиновниця чіткої відповіді не дала, але підкреслила, що архіву варто шукати «всі можливі джерела фінансування».

«Директору архіву було важливо, щоб був такий технічний висновок, аби мати змогу також шукати кошти з інших можливих джерел фінансування, в тому числі й від Міністерства юстиції чи Міністерства культури. Бо комплекс Бернардинського монастиря є пам'яткою національного значення», – додала Лілія Онищенко.

На жаль, виникає абсурдна ситуація: нікому у міській раді Львова немає діла до руйнування її комунального майна, тим паче до пам'ятки архітектури національного значення. Натомість маючи прив'язку до «національного значення», посадовці мерії з великими задоволенням перекидають проблему фінансування такого майна на всеукраїнський рівень. Але ж, наприклад, Мінкульт не зобов'язаний шукати гроші на відновлення монастиря, який є у власності Львова! Це є прямим обов'язком місцевої влади, бюджет якої формують і туристи, що приїжджають у місто Лева подивитись на унікальні історичні пам'ятки.

Натомість через такий своєрідний пінг-понг постраждати може не лише унікальна історична спадщина: документи, які зберігаються в архіві, та сам монастир Бернардинів. Від неприхованої байдужості влади страждають і ті самовіддані люди, що десятки років свого життя присвятили збереженню виняткових історичних документів. А ця історія, здається, непотрібна посадовцям…

«Як нам вдається зберігати цінні документи у таких умовах (посміхається, – ред.)? Часом ми жартуємо, що вони вже звикли до цих умов. Але наша сила у високоосвічених людях, які всім серцем люблять свою роботу, вболівають за те, що роблять, і щиро переживають за збереження тієї історії, яку несуть в собі документи», – завершила з гордістю і водночас із певною ноткою суму Діана Пельц.