Насамперед наголошу, що Антарктида – єдиний континент, який розташовується на полюсі планети. Тут можна проводити різноманітні наукові дослідження, моніторити їх протягом року. Тобто, це фактично меганауковий материк у плані цікавості досліджень. Він є індикатором на планеті, показує всі зміни її екосистеми.

Щоб зрозуміти масштаби, варто глянути на мапу: Антарктида фактично вдвічі більша від Європи. Уявіть, що вся територія Європи, не беремо зараз до уваги Антарктику, вкрита від 2 до 4 км льодом. У нас Говерла має 2 км, а тут висота льодовикового шару – до 4 км!

Антарктида – континент-рекордсмен по багатьох параметрах. По-перше, тут найбільші на планеті запаси прісної води, а також товщина льоду. По-друге, – мінусові температури: вони нижчі ніж в Арктиці, де максимум може бути -72 градуси, а в Антарктиці – майже -90 градусів (зафіксували в 1980-х роках). На такому морозі метал втрачає свої фізичні властивості і при температурі -70 градусів речі з металу можна розбити як скло: якщо взяти рейсу і стукнути по ній молотком, вона розлетиться на друзки як раковина.

При такій температурі, якщо навіть не брати -90 градусів, а говорити про -40 градусів, вся волога в повітрі перетворюється у твердий стан. Тобто, це найсухіший континент. У деяких антарктичних оазах вологість становить до 5%, при тому що в пустелі Сахара цей показник – 22%. Уявіть, яка все-таки сухість повітря?! Виходить, що це найбільша льодовикова пустеля планети.

Окрім цього, це є найвищий континент. Середня висота Антарктики – 2,5 км.

Ще один рекорд – вітри: максимальна швидкість – 320 км/год. Для порівняння урагани, які торік завдали руйнувань у США, мали таку потужність, що піднімали у повітря автівки, їхня швидкість становила 200 км/год. Пориви вітру тут можуть бути до 70 м/с.

Південний полюс підкорив Руальд Амундсен у 1911 році. Роберт Скотт спізнився буквально на місяць, але там на нього вже чекали намет з прапором і записка від Амундсена, що він з своєю командою туди прибув першим. Ця подорож закінчилась для Скотта плачевно, тому що він загинув…

Найцікавіше, що в експедиції англійця Роберта Скотта брав участь українець Антон Омельченко. Про нього можна прочитати навіть у Британській енциклопедії. Також він був представлений до нагороди (отримав із рук англійської королеви медаль, викарбувану на честь подвигу першопрохідців Антарктиди, - Ред.). Тобто, перший українець побував у Антарктиді у 1910 році, коли експедиція розпочалася.

У радянській літературі писали, що Омельченко був конюхом, але фактично він працював жокеєм. Так ось, коли він перебував у Владивостоці, організатор експедиції, який закуповував коней, оцінив його знання англійської, вміння поводитися і доглядати за кіньми, і його вирішили взяти з собою. Попри летальний кінець експедиції, Антон Омельченко залишився живим. Коні ламали кінцівки, тому прийняли рішення, що Роберт Скотт тягнутиме сани до Південного полюсу без них.

Династія Омельченка збереглася і понині: його внук Віктор Омельченко зимував зі мною. А після цього на льодовому континенті побував і його правнук, який також називається Антоном. До речі, він їде системним механіком і в наступну українську експедицію.

Що можна цікавого побачити? Айсберги різних форм, гори та льодовики, південне полярне сяйво, перламутрові хмари, які є лише в Антарктиці, міражі (айсберги, які відбиваються в небі), снігові веселки, полярну ніч (період, коли Сонце понад 24 години не з'являється з-за горизонту, найкоротша полярна ніч спостерігається 1 добу, найдовша на полюсі – 6 місяців, Ред).

Тут додам, що повноцінної полярної ночі в нас нема, все-таки на горизонті до двох годин часу є зарево від сонця. Але, якщо погана погода, то темрява триває практично 24 години. Така ніч у нас може пробути до 3,5 місяців. Це добряче гнітить та погано впливає на працездатність, тому що ти практично постійно живеш під штучним освітленням.

Все життя в Антарктиді сконцентроване під водою. Коли настає літо, морські птахи, пінгвіни трішки оживляють континент. Коли пірнаєш, то бачиш яскравий підводний світ. Різних розмірів морські зірки, які можуть нагадувати восьминогів; морські павуки, що не мають тулуба, внутрішні органи в них розташовані у кожній кінцівці; кальмари; асцидії, які фактично замість крові мають концентровану сірчану кислоту, а в тілі – ванадій та інші важкі метали; білокровні щуки…

Морські котики прибувають в Антарктику лише влітку, взимку вони локалізуються у Південній Америці. Південні морські слони також приходять з колоній лише в літній період. Додам, що цього року плануємо проводити більш потужні дослідження щодо китів. Також є багато планів на цей рік спільно з американцями, які стосуються вивчення морських ссавців.

Косатки до людини дуже миролюбні. Хоча після їхнього проходу не залишається нічого живого: їдять усіх пінгвінів, тюленів. Коли наступає тиша в океані, відразу ж зрозуміло, що наближаються косатки. Інші тварини чують їх здалеку і відразу ж ховаються. Між ними зразу укладається своєрідне перемир'я, пінгвіни ледь не повзають по морському леопарду, всі один до одного туляться (сміється, - Ред.).

Під час експедицій ми досліджували, чим живляться і як виживають в таких умовах тюлені. Ростуть вони дуже швидко через материнське молоко, яке має понад 40% жирності. Відтак приріст ваги у малюків до місяця часу сягає 3-5 кг у день. Вони ростуть як тісто на дріжджах. Коли перші рази їх зважували, думали, що у наc несправні ваги (сміється, - Ред.). Народжуються із ростом 1,4 м і вагою у 25 кг. Щоб не замерзнути в такому кліматі, бути до місяця часу готовими пірнати у воду, вони повинні дуже швидко обрости жиром.

Зараз молодь багато подорожує і міжконтинентальні поїздки не є рідкістю. Багато хто мріє потрапити в Антарктиду, але далеко не всі розуміють, як виглядає зимівля на антарктичній станції.

Сталося так, що у моєму житті з'явилася можливість взяти участь в експедиціях і потрапити на шостий континент – в Антарктику. Експедиція – це повна ізоляція на рік. Навіть, якщо мова йде про хворобу чи смерть близьких людей, звідти вас ніхто не відпустить, зрештою, звідти і неможливо добратися. Варто розуміти, що додому ти повернешся лише через рік.

Наша станція «Академік Вернадський» є досить маленькою, порівнюючи її з іншими закордонними станціями. У даний момент там зимує 12 осіб, раніше було 15. Коли я там перебував, їх було 13. Мушу сказати, що 12 осіб – це мінімальна кількість людей, яка може обслуговувати станцію, щоб вона працювала цілий рік. Так, до прикладу на станції «Мак-Мердо» (науково-дослідна антарктична станція США, що була створена 1955 року, - Ред.) зимує близько 200-300 осіб, тобто це практично ціла наукова інституція, вони можуть навіть один одного не знати.

Станція розміщена на острові, а сама Антарктида розташовується на відстані 11 км. Варто розуміти, що «Академік Вернадський» – це не є наднизькі температури, в середньому взимку тут -30 градусів. Вона є практично на межі океану, а не на куполі. Більшість зимувальних станцій інших країн розміщені на куполі Антарктики, де є найхолодніше. Для нашої найбільшою небезпекою є не низькі температури, найгірше – постійні зміни погоди, шалені вітри, вологість та обмерзання всіх комунікацій.

Трішки історії: станція «Академік Вернадський» була побудована британцями у 1953 році. Тоді вона носила прізвище англійського фізика і називалася «Фарадей». У 1996 році її передали Україні. Цю передачу в публікаціях часто подавали так, мовляв, Україна отримала станцію «на халяву», бо її було придбано за символічну ціну в один фунт стерлінгів. Нічого подібного. Просто мало писалося про те, скільки зусиль доклали для того, щоб вона стала саме українською. Був великий конкурс, у ньому взяли участь понад десять країн світу.

Як відомо, Національний антарктичний науковий центр проводить на конкурсній основі відбір полярників. Половина екіпажу – технічний персонал (лікар, кухар, системний адміністратор зв'язку, системний механік, дизель-механік). Решта – науковий персонал, його відбирають через установи, які ведуть певні напрямки досліджень. Особливістю відбору є те, що 50% екіпажу повинні мати досвід у зимуванні на станції: не можуть набрати експедицію лише з новачків, це є небезпечно.

Колись експедицією вирушали кораблями з берегів Чорного моря. На жаль, нині наукового флоту фактично вже нема: кораблі були настільки старими, що пішли на металобрухт. Кораблем добиратися було простіше, можна відразу все завантажити, фактично від наших берегів рушати до станції. Зараз логістика відбувається складніше: всі експедиції проходять літаками з пересадками. Далі на корабель завантажується провіант, пальне на увесь рік: до 30 тонн їжі, 150 тонн пального. Коли на станцію прибуває корабель, його розвантажують, протягом кількох днів триває перезмінка, учасники експедиції, які зимували тут, повертаються додому, а новий екіпаж залишається на рік.

Робочий час полярника не є нормованим. Все залежить від досліджень та експериментів. Є нічний черговий, який щогодини обходить всі об'єкти і перевіряє, чи все працює в нормі. О 8 годині ранку на зміну виходить денний черговий, який заміняє нічного. Він спостерігає за учасниками експедиції, підтримує з ними зв'язок через рацію. Щомісяця ми звітуємо в науковий центр про виконану роботу.

На дозвіллі можемо пограти у антарктичний футбол, навіть проводимо чемпіонати, також влаштовуємо естафети. Частину року ми обмежені в русі, це позначається психологічно, тому варто трохи розвіюватися.

Коли приходить середина зимівлі, у нас є традиція, що кожен мусить скупнутися у воді. Нагадаю, її температура -2 градуси (сміється, - Ред.). Якщо ти десь подер ногу чи руку об лід, то через крижану воду нічого не відчуєш – повна анестезія.

Це не просто цілий рік бути в такій ізоляції. Інтернет там дуже обмежений. Хоча раніше не можна було надсилати навіть ніяких фотофайлів. Коли повертався додому, бачив, як за рік повиростали діти... Тепер є можливість надсилати фото, пересилати відеофайли. У нас такого не було: надсилали повідомлення лише в текстовому форматі, мовляв, живий, здоровий, побачив пінгвіна (сміється, - Ред.).

Які є небезпеки для дослідників? Насамперед це льодовикові тріщини, які є і на нашому острові. Звісно тріщини позначені спеціальним маркуванням, але можна втратити орієнтацію під час снігового буревію і провалитися.

Ще одне – крига. Всі наукові роботи проводяться і на островах, і на самому материку. Навесні, коли крига сходить, ми пересуваємось на моторних човнах «Зодіак». Вся робота проходить в океані, і вся небезпека йде також від нього. Якщо моторний човен заглухнув, його може просто винести в океан, веслами тут собі раду не даси, яким би сильним не був, бо це не озеро. На станції нема вертольота, є лише запасний «Зодіак» та рятувальна команда, яка постійно чергує і тримає зв'язок на рації.

Але ще може бути ситуація, коли крига з усіх сторін закриває моторний човен. В океані дуже швидко змінюється ситуація з льодовою обстановкою. Ви – як у полоні, бо з човна не вийдете, оскільки крига – «жива». Глибина – 400-500 метрів, а температура води – -2 градуси, тобто довго в ній не протримаєшся, якщо впадеш. Більше того, може розчавити брилами льоду, який рухається.

Робота на льоді також вимагає страхування. Багато тріщин замітаються снігом і можна просто провалитися у них. Також тут варто згадати про тюленів, які роблять лунки для дихання. Ці лунки не завжди побачиш після снігопаду і можеш заїхати на лижах по пояс у крижану воду. Поки добіжиш мокрий до станції, то весь обмерзнеш. Це неодноразові випадки, розповідаю реально з життя.

Шторми – ще одна проблема. Бувають хвилі такої потужності, що досягають станції.

Для людей, які готуються зимувати на антарктичній станції, також важливо вміти правильно гасити пожежі. У нас хоча б раз у місяць робляться навчальні тривоги. Найперше, що повинен зробити полярник, коли спалахнула пожежа, – одягнутися. Чесно зізнаюсь, коли була перша пожежна тривога, я вибіг гасити пожежу легко вбраний, потім навіть отримав догану через це. Треба виходити на мороз у повній екіпіровці, а не в гумових капцях.

Ми часто проводимо підводні дослідження на станції. Морська вода, як я вже казав, може становити -2 градуси, а коли прісна вода потрапляє у шар холодної морської, вона має здатність обмерзати, а це своєю чергою призводить до втрати подачі кисню підводною технікою. Уявляєте, коли ви на великій глибині, і відчуваєте, що кисень йде туго?!

Ще однією загрозою під водою є морські леопарди. Ці тварини сягають до трьох метрів завдовжки. Вони – єдині тюлені, які здатні полювати на інших тюленів. Також вони становлять небезпеку для драйверів. Було кілька випадків в Антарктиці, коли драйвери, а в основному пірнають біологи, гинули через цих тварин.