Павло Козак: «У реабілітації поранених бійців АТО архітектурні бар’єри у порівнянні з психологічними – ніщо»

Інструктор Військово-медичного клінічного центру західного регіону Павло Козак про реабілітацію поранених бійців АТО:

«У 2014 році, якраз коли почались бойові дії на сході, до мене прийшла знайома і каже: «Паша, треба живий приклад. Потрібно під’їхати у військовий госпіталь, поспілкуватися з хлопцями, підняти їхній бойовий дух, показати, що життя після травми не закінчується». Фактично відтоді і дотепер я займаюся з пораненими бійцями у нашому військовому госпіталі як інструктор, ментор, свого роду наставник. Через мене «пройшло» вже більше півсотні хлопців зі всієї України, які внаслідок отриманих поранень залишились на візках.

Спілкування з пораненими військовими є різним. Із хлопцями у нас немає якогось формалізму, ми говоримо на різні теми, починаючи від техніки переміщення на візку та якихось медичних тем, закінчуючи соціальним забезпеченням. Але як правило, ми говоримо як хороші знайомі у невимушеній атмосфері. Знайти підхід можна до кожного, головне, щоб було бажання. Так, часом це буває непросто, але коли людина бачить на моєму прикладі якусь діяльність, то це змінює її погляд на ситуацію, яка склалась.

Одного разу ми говоримо з хлопцями, до нас підходить моя дружина. І вони вже думають собі: «Ага, хлопець на візку, а має дружину. Значить, немає нічого неможливого. Треба тільки далі продовжувати жити, щось робити і чогось прагнути». Насправді всі бар’єри живуть лише у наших головах. Архітектурні бар’єри у порівнянні з психологічними, – ніщо. Я ніколи не ставив собі за мету змотивувати когось. Я працюю за принципом: навчився сам – навчи іншого».