У лютому 2016 року у Шпиталі імені Митрополита Андрея Шептицького впровадили новий напрямок діяльності відділення паліативного лікування – виїзна бригада паліативної допомоги. Це такий собі хоспіс вдома, коли фахівці приїздять до невиліковно хворих пацієнтів, щоб якомога більше допомогти.
На превеликий жаль, таких пацієнтів у Львові є чимало, і всіх їх розмістити у лікарнях, в паліативних відділеннях неможливо. Та й здебільшого це не потрібно, адже медики вже не можуть нічим допомогти, і важкохворій людині краще доживати свій вік в оточенні рідних, а не в лікарняній палаті.
Люди при смерті часто відчувають біль, як фізичний, так у моральний. І хоч врятувати їх неможливо, але полегшити страждання потрібно. Саме для цього і була створена виїзна бригада паліативної допомоги. Її фахівці надають кваліфіковану допомогу важкохворим пацієнтам та їх близьким у домашніх умовах: комплекс медичних послуг, психологічна підтримка та духовний супровід.
Виїзна бригада Шпиталю Шептицького складається з чотирьох основних працівників: лікаря, медсестри, психолога і священика. Львівський портал познайомився з ними та розпитав про всі труднощі та особливості їх роботи.
За словами Божени Мартиненко, яка надає пацієнтам психологічну допомогу, створення виїзної бригади було неминучим рішенням шпиталю, адже така практика є досить популярною в Європі і Львів не міг довго без неї обходитись.
«Ідея створення виїзної бригади з’явилася не просто так. Маючи стаціонарне відділення паліативного догляду, ми мали більше запитів, аніж можливостей надати допомогу. І тоді прийшла ідея надавати допомогу, приїжджаючи до людей додому. Перевагою такого методу надання допомоги є те, що людина не відривається від своїх звичних умов. Якщо немає гострих показань до госпіталізації, таку допомогу дуже добре можна надавати вдома. Це сприяє психологічному комфорту пацієнта, це гарно впливає на покращення загального клімату в сім’ї», – розповідає вона.
Виїзна бригада паліативної допомоги щодня виїжджає до свої пацієнтів, щоправда не всі вони потребують таких частих відвідин, адже фахівці шукають індивідуальний підхід до кожного. Все вирішується на місці, під час першого виїзду додому. Є такі пацієнти, що потребують щоденного нагляду лікаря, бесіди з психологом чи священиком, а є такі, що потребують лише консультації раз в тиждень чи місяць.
Здебільшого в місяць бригада має до 5 пацієнтів.
Як пояснює священик о. Іван, такий підбір фахівців бригади є невипадковим.
«Ми, християни, маємо розуміння особи, яка переживає різні моменти в житті від народження до смерті у трьох вимірах: дух, душа і тіло. З огляду на цю християнську концепцію, ми надаємо помираючим людям таку загальну допомогу: фізичну, психологічну і духовну. Спочатку це фізична допомога, яку фахово надає лікар і медсестра. Вони зменшують біль, фізичне страждання. Натомість психолог допомагає пережити цей стан, який людина переживає спільно зі своєю хворобою. А священник допомагає людині дати відповіді на якісь питання, які стосуються сенсу страждання, питання миру, Бога, існування життя поза цим світом. Людина дуже часто ставить собі питання, який сенс ці страждання мали для неї особисто і для її загробного життя», – зазначає священнослужитель.
«Мобільна бригада є такою зменшеною моделлю загального бачення діяльності шпиталю Шептицького. В шпиталі окрім медперсоналу працюють і священники, і психологи, тому така модель роботи з пацієнтами є вже давно нами випробуваною і ефективною. Тому при створення виїзної бригади ми не мали підстав нічого корегувати, просто взяли цю модель і винесли її за межі шпиталю», – додала Божена Мартиненко.
Кожен з фахівців виїзної бригади паліативної допомоги має свої завдання, свою роботу:
| Лікар-терапевт | – діагностика стану здоров’я пацієнта
– корекція патологічних порушень – розробка плану симптоматичного лікування – контроль процесу лікування – дотримання принципів медичної деонтології – забезпечення максимально можливої якості життя пацієнта з медичної перспективи |
| Медична сестра | – оцінка основних показників життєдіяльності пацієнта
– забезпечення системи догляду за пацієнтом – лікувальні маніпуляції (всі види ін’єкцій та внутрішньовенні краплинні вливання) |
| Психолог | – діагностика стану пацієнта
– консультації пацієнта та його близьких – психологічний супровід пацієнта та його родини |
| Священик | – духовні бесіди з хворим та його близькими з врахуванням їхніх релігійних переконань і потреб
– духовні читання, роздуми та дискусії – молитва – уділення Святих Тайн |
Робота цих чотирьох осіб є вкрай непростою. Вони щодня працюють з людьми, які знаю, що шансів на життя у ним майже немає, тому багато з них є в вельми пригніченому стані. Їхня хвороба вбиває їх не лише фізично, а й морально, і ця тривога, морок передається й членам їхніх родин.
«Кожна людина по різному переживає свою хворобу, в різному темпі, в різному руслі. Хтось заперечує, хтось депресує, а хтось приймає. Ми іноді бачимо багато агресії до нас, бо люди не згідні зі своїм діагнозом, і часто ми є тими, хто приносить новину про наближення смерті. Агресія, злість, неприйняття, заперечення є природніми реакціями. Тоді в силу вступає священник і психолог, які допомагають пройти цей момент. Але є й інші випадки, коли сім’ї дуже смиренно і вдячно нас приймають. Не як вісників смерті, а як помічників переходу від одного стану до іншого. Ті, хто поряд з хворим, також по-різному переживають страждання близької людини. Пригадую випадок, коли помирала жінка, не старшого віку з онкозахворюванням. Її родина була настільки ресурсною, що нам там навіть не було що робити. Вони переживали це всі разом, усвідомлюючи, проговорюючи, відчуваючи, плачучи разом. Вони допомагали одне одному пройти цей стан, це була потрібна сітка взаємодії», – розповіла психологиня.
Бригада паліативної допомоги має чітко визначені завдання, над якими четверо фахівців працюють командою:
- полегшення болю та інших симптомів невиліковної прогресуючої хвороби
- психологічна підтримка паліативних пацієнтів та їхніх близьких
- духовний супровід паліативних пацієнтів та їхніх близьких з врахуванням їхніх релігійних переконань і потреб
- забезпечення максимально можливої якості життя та гідності паліативних пацієнтів
- комплексне піклування про пацієнта та його близьке оточення під час хвороби та у випадку пережиття втрати
«Звичайно, непросто говорити про смерть, вмирання, і при цьому не відбирати в людей надію. Завжди має бути надія, що буде покращення, буде прийняття, буде усвідомлення. З моєї професійної точки зору, мені потрібно допомогти людям налагодити контакт. Часто про теми, які є непростими, табуйованими (такі як смерть, страждання) люди бояться говорити, бояться когось ранити, бояться показати свої емоції, бояться зробити ще гірше. Тому виникає пустка, вакуум, і містки комунікації рвуться. Моїм завданням є якраз налагодити їх. Люди, які помирають, часто готові говорити про ці теми, називають речі своїми іменами, і вони радіють, коли мають з ким про це поговорити. Найкраща терапія – це стосунок. Стосунок з родиною, медиком, священником чи Богом, який власне й формується завдяки словам. Так, це не просто, але в нас є команда і, ми маємо можливість проговорити складні моменти в окремих випадках», – наголосила Божена Мартиненко.
«Люди, які стикається з питанням смерті чи страждання, часто не розуміють Божого плану щодо тої особи, яка помирає. В такі моменти є певний брак віри в те, що існує щось набагато краще, ніж те, що є зараз. І напевно завдання священника і цій бригаді є в тому, щоб дали людям цю надію, дати зрозуміти, що життя не закінчується. Потрібно вміти якісно прожити тут останні хвилини з особою, яка відходить, проводити час в молитві, спілкуватись про Бога, віру і страждання, яке зараз вони переживають», – зауважив о. Іван.
Робота в паліативному відділенні є вкрай важкою. Тут люди емоційно вигорають щодня, пропускаючи крізь себе кожного пацієнта. Саме тому в корпоративній культурі шпиталю є турбота про психічне здоров’я фахівця. Профілактика емоційного вигорання, відвідання різних тренінгів, організація різних виїздів, тому що всі розуміють, що це емоційно важка робота.
«В паліатив не йдуть працювати слабкі духом люди. Тут сильні люди, правильно налаштовані, знають, як себе відновлювати, як ці емоції переживати. Та й все дуже відносно, бувають різні випадки. Є пацієнти, яких ти пропускаєш крізь себе, а є такі, які проходять «транзитом». Кожного пацієнта ти не в змозі пропустити крізь себе, проте є історії людей, які залишаються з тобою на все життя», – говорить лікарка Марта Рипихович.
«Завжди приходить той момент, коли ти можеш прийняти якусь річ в житті позитивно, бо вона в принципі є позитивною. Але є речі, які по своїй природі не є позитивними, такі як страждання, смерть, біль, і тут має працювати момент віри і невипадковостей. Все, що в житті відбувається, не є просто так. Коли ми йдемо працювати на якусь посаду чи маємо щось зробити, то це завжди має свій сенс і своє значення. Ми виконуємо своє завдання, яке Бог покладає на нас. Ось це й є тим рушійним моментом, який підштовхує тебе діяти», – наголошує священник Іван Гриб.
«Додам, що в паліативі не панує суцільний морок, смуток. Ми з пацієнтами сміємося, радіємо, жартуємо. В паліативному відділенні провідною рисою є щирість, правдивість, тут важко бути фальшивим. Це місце, як і життя – багате на різні події. Тут теж відбуваються дні народження, святкування, приходять родичі, друзі. Це щось на зразок життя, але з такими мінімізованими соціальними нормами і вимогами», – зауважила психологиня.
Як би там не було, та виїзна бригада паліативної допомоги працює у Львові вже понад 2 роки. За цей час вони допомогли сотням пацієнтів максимально полегшити останні миті життя. Фахівці говорять, що зараз про них знає вже дуже велика кількість осіб, бо найкраща «реклама» бригади – це люди, які з ними стикнулись, і яким вони допомогли.
«Стати нашим пацієнтом дуже просто. Люди, які потребують, самі шукають. Запитують по сусідах і знайомих, шукають в інтернеті. Дуже часто інформацію про нас розповідають наші пацієнти, яким ми допомагали в шпиталі чи їздили додому. Вони розповідають про нас всім знайомим, і так у Львові про нас знає вже дуже велика кількість людей», – сказала медсестра Галина Попко.
Питання паліативних пацієнтів не є популярним у соціумі, адже багато хто вже не вважає помираючих людей частиною суспільства. Але варто пам’ятати, що ці пацієнти не є за бортом суспільства, а до останнього дня життя є його повноцінним учасником!
КОНТАКТИ:
м. Львів, вул. Озаркевича, 4
тел.: 068 46 46 035
e-mail: [email protected]
сайт: www.spital.org.ua
Соломія ГРИГОР'ЄВА