На фасаді школи № 54 відкрили меморіальну дошку трьом загиблим воїнам АТО

Біля входу у загальноосвітню школу № 54 імені Квітки Цісик, що на вул. Хвильового, 16, відбулося відкриття меморіальної дошки загиблим учасникам АТО Назару Пасельському, Андрію Бернацькому та Василю Задорожньому, які навчалися у цьому навчальному закладі. Про це Львівському порталу повідомили у прес-службі Львівської міської ради.

Організаторами заходу були родини загиблих та дирекція школи.

Пасе́льський Наза́р Микола́йович (нар. 24 вересня 1992, Львів, Україна — пом. 14 серпня 2014, Луганська область, Україна) — український військовик, старший лейтенант 80-ї військової аеромобільної бригади Збройних сил України, був Командиром зенітно-ракетного взводу аеромобільно-десантного батальйону. Загинув у ході війни на сході України в ніч з 13 на 14 серпня від пострілу снайпера, після чого тіло бійця зазнало ушкоджень від обстрілу з установки «Град». За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, 14 березня 2015 року указом президента № 144/2015 відзначений державною нагородою, а саме Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Назар Пасельський був зразковим військовиком, обрав саме цей шлях, тому що мріяв стати військовим ще з дитинства. Відомо, що в дитинстві він навчався і виховувався у Львівському навчально-виховному комплексі садок-школа «Любисток». У 2002−2006 рр. Назар навчався у Львівській середній загальноосвітній школі № 54. Офіцер дуже любив життя, про що свідчать його записи в соціальних мережах, в нього було багато планів на майбутнє і він справляв враження людини, яка завжди досягає поставленої мети, доводить розпочаті справи до кінця.

У 2006−2009 рр. Назар навчався у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут. Після цього у 2009−2013 навчався в Харківському університеті Повітряних Сил ім. І. Кожедуба, де по закінченню отримав перше офіцерське звання — лейтенант.

Батько — Пасельський Микола, нар. 30 листопада 1971 року. Мати — Пасельська Анна, дівоче прізвище Гоц. Назар був єдиною дитиною у сім’ї. Після перемоги Назар планував одружитися, його чекала наречена.

Тіло загиблого доставлено до Львова 16 серпня 2014. Поховали Назара 17 серпня 2014 року у Львові на Личаківському кладовищі на полі Почесних поховань № 76. В цей самий день відбулося Заупокійне Богослужіння та прощання з Назаром у Храмі Святих апостолів Петра й Павла (що на вул. Театральній, 11).

Андрі́й Євге́нович Берна́цький (нар. 4 вересня 1975 — пом. 16 жовтня 2014) — старший лейтенант Збройних сил України.

Закінчив ЗОШ № 54 міста Львова, Дніпропетровський державний технічний університет залізничного транспорту, економічний факультет Дніпропетровського національного університету.

Проживав у Дніпропетровську. Активний учасник дніпропетровського Євромайдану. З початком війни доброволець, від червня перебував на передовій. Старший лейтенант, заступник командира інженерно-саперного взводу 3-ї батальйонно-тактичної групи, 93-тя окрема механізована бригада.

16 жовтня бійці потрапили у засідку під час розвідки на бойовому завданні поблизу села Михайлівка — в складі міста Горлівка. Андрій, прикриваючи товаришів, загинув від кулі снайпера — влучила у серце між пластинами бронежилету.

У Львові залишились батьки Андрія, в Дніпропетровську — дружина та донька 2002 р.н.

Похований в місті Дніпропетровськ, Краснопільське кладовище, Алея слави.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений 17 липня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Васи́ль Богда́нович Задоро́жний (11 жовтня 1965 — 9 лютого 2015) — солдат резерву Міністерства внутрішніх справ України.

Проживав з родиною у Львові. Активно брав участь у подіях Революції Гідності, постійно допомагав військовим. З літа 2014-го їздив у зону бойових дій як волонтер. Коли в Артемівську утворили медичну роту Нацгвардії, Василь став водієм «швидкої». Водій-санітар 1-ї окремої медичної роти імені Пирогова Національної гвардії України, військовий шпиталь у центральній лікарні Артемівська.

9 лютого 2015-го машина «швидкої допомоги» їхала назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв’язок. Задорожний і Лагунов рухалися в медичному автомобілі, Кончевич — у медичному БТРі. Під час евакуації поранених з позиції «Хрест» (Дебальцеве) до Бахмута (на той час Артемівськ), потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. Сергій Кацабін загинув разом з екіпажем санітарної машини Анатолієм Сулімою та Михайлом Балюком й пораненим молодшим сержантом Олександром Кравченком. Василь зазнав поранень обидвох ніг, травми грудної клітки. Тоді ж загинули Тарас Кончевич, Дмитро Лагунов, Максим Овчарук.

Тіла загиблих кілька разів намагались вивезти з-під обстрілу. Лише 21 лютого вдалось домовитися з терористами про обмін.

Без Василя лишились дружина, донька, двоє внуків.

Похований у Львові 25 лютого 2015-го, Личаківське кладовище, поле почесних поховань.

Нагороди:

• Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);
• відзнака «Народний Герой України» (посмертно, 23.6.2015);
• пам’ятний нагрудний знак «Медична рота» (посмертно).