ОСТАННІ НОВИНИ

Мамо, забери мене додому

Соломія ГРИГОР'ЄВА, Львівський портал

|

Вже цієї неділі українці святкуватимуть День матері. Це свято наділене неабиякою любов’ю і теплом, що й не дивно, адже саме мами дарують цьому світу нові життя. Саме у цей день ми дякуємо своїм матерям за терпіння, ласку, безсонні ночі та найкращі уроки життя. Але, на жаль, не кожному з нас пощастило знати, як це…

За офіційними даними Департаменту з питань захисту прав дітей та усиновлення Міністерства соціальної політики, станом на 1 січня 2016 в Україні проживало 73 тисячі дітей-сиріт. І це дані без урахування окупованих територій Сходу та Криму, де теж залишилися українські малюки. Комусь з цих дітей пощастило потрапити у будинки дитячого типу чи прийомні сім’ї, проте чимало з них росте у дитячих будинках.

«Загалом у Львові станом на 1 травня 2017 року є 551 дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування. З них: під опікою громадян – 435 дітей, в прийомних сім’ях – 11, в дитячих будинках сімейного типу – 46, в державних закладах інтернатного типу (будинок дитини, дитячий будинок, школи-інтернати і будинки-інтернати) – 43, під опікою закладів профтехосвіти та вищих навчальних закладів – 10, в приватних закладах – 2, тимчасово влаштовані в сім’ю родичів/знайомих – 4. Тобто, якщо говорити про всі сімейні форми виховання, то в них перебуває 496 дітей. Це рівно 90%.

Цих 43 дитини, які зараз проживають в державних закладах інтернатного типу, треба влаштувати у одну із сімейних форм виховання, в тому числі й усиновлення. Це не так просто. Серед таких дітей є підлітки, є дуже хворі діти, є такі, що категорично не хочуть нікуди йти і хочуть після інтернату йти в технікум чи ВНЗ та продовжувати самостійне життя», – розповів Львівському порталу начальник відділу «Служба у справах дітей» Львівської міської ради Ростислав Тимків.

У Львові є чимало сімейних пар, які з тих чи інших причин хочуть всиновити сироту. Вони можуть роками стояти у черзі за омріяними дитям, проте реальне прилаштування дитини є не таким частим випадком.

«Зараз на черзі стоїть 75 сімей, які хочуть усиновити дітей. З них 16 – стали на облік в цьому році. Але, на жаль, левова частина з усіх усиновителів хочуть дуже маленьких дітей – від 0 до 3 років. Таких дітей складно знайти. Тому ці люди, маючи необхідний комплект документів, звертаються в службу дітей в своєму районі. Потім звертаються в обласну службу, де їм показують всіх дітей області та Львова. Якщо там вони не знаходять собі дитини, вони мають право звертатися в будь-яку службу у справах дітей будь-якої облдержадміністрації України», – сказав Р. Тимків.

Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою з пакетом документів про взяття їх на облік кандидатів в усиновлювачі до відділу у справах дітей (ВуСД) районної адміністрації за місцем проживання. Після постановки на облік інформацію про дітей, які можуть бути усиновлені, можна отримати у ВуСД за місцем обліку кандидатів в усиновлювачі та у службі у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації. Проте варто зазначити, що деяким громадян відмовляють в усиновленні. Право за дитину-сироту потрібно заслужити.

«У нас є нормативна база (постанова Кабінету Міністрів №905), яка повністю регулює питання діяльності щодо усиновлення. Там чітко все розписано, в тому числі і підстави, з яких служба у справах дітей може відмовити усиновителям у взятті їх на облік. Як правило, це наявність якихось хвороб, судимість, невідповідні доходи чи умови проживання. Але таких випадків дуже мало», – пояснив начальник відділу «Служба у справах дітей» Львівської міськради.

Проте у всій цій темі є й позитивні дані. Якщо порівняти статистику за попередні роки, то кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, щороку зменшується, і це не може не тішити.

«Загальна кількість таких дітей з роками зменшується. До прикладу, у 2015 році було 570 дітей, 2014 – 598, 2013 – 621 дітей. Якщо говорити тільки по усиновлених малюках, то показники поступово також зменшуються. За 2016 рік всього було усиновлено 21 дитину. Хоча якщо дивитись по статистиці стосовно прилаштування дітей у будинки сімейного типу, то з кожним роком ми цей показних збільшуємо. За останні три роки ми створили 3 дитячих будинки сімейного типу (ДБСТ), які розраховані на 30 дітей. Тому нам значно легше прилаштувати дитину у ДБСТ, ніж у прийомні сім’ї», – додав Ростислав Тимків.

Однією з тих, кому вдалося пізнати материнство з допомогою усиновлення дитини, є пані Оксана. Більш ніж рік тому вона зі своїм чоловіком забрала з дитячого будинку двійнят і зараз відчуває себе щасливою мамою двох прекрасних діточок. Вона розповіла свою історію Львівському порталу для того, щоб надихнути сім’ї на усиновлення:

«Я думаю, що з доброї долі люди на таке не наважуються. Ми не виключення. До такого рішення ми йшли довго, майже 10 років. В ролі батьків ми раніше не були, тому дуже переживали. Але врешті-решт ми наважились.

Звернулися у службу у справах дітей у нашому районі, нам дали зразки документів, які ми мали підготувати. Ми пішли по всіх необхідних інстанціях, зібрали все необхідне і знову звернулись до служби. Далі все йшло по прописаній процедурі. Все це документаційне оформлення зайняло десь 4-6 місяців.

Після оформлення всієї документації нас відправили на курси підготовки. Коли ми їх закінчили, наша кураторка сказала таку фразу: «Це найлегше, що ви могли пройти на тій дорозі. Найважче лише починається». Я спочатку не зрозуміла, що вона мала на увазі. Але коли я стикнулась з питанням вибору дітей, зрозуміла в чому справа. Нам було важко оформляти документи, але коли ми стикнулись з вибором дитини, ми зрозуміли, що це найважче у всьому цьому процесі. Вибір надзвичайно великий, стільки знедолених дітей… Якби моя воля, я б їх всіх забрала.

Скажу вам чесно, я давно хотіла двійню. І коли мені надійшла інформація про те, що можливий такий варіант, я не задумуючись погодилась. Я просто прийшла додому, довела чоловіка до відома і ми пішли цією дорогою.

Перші наші спільні місяці життя давались мені дуже важко. Було важко усвідомити, що це небіологічні діти, як з ними поводитись, як вони будуть себе почувати, аби щось зайвого не сказати. Спочатку я може й не дуже задумувалась над тим, як воно буде, але коли з тим стикнулась, то зрозуміли, що це значно важче, ніж ми гадали. Дітям було дуже важко адаптуватися. Десь місяців 4-5 ми один до одного звикали. Вони капризували зі свого боку, бо це інші люди, інший запах, інша обстановка. Хоч їм і було по 10 місяців, але вони вже запам’ятали якісь голоси, звуки, а тут раптом все помінялось. Але з допомогою Бога, рідних ми це здолали.

Коли жінка виношує дитину, вона до цього морально готується. В мене це було, як сніг на голову, все одразу і незвично. В чоловіків це трохи по-іншому. Вони цього всього фізіологічно не переживають, тому їм легше адаптуватися до дитинки. Мені здається, що мій чоловік з психологічної точки зору це все легше пережив і швидше звик. Хоча спочатку я його набагато довше вмовляла на усиновлення, ніж роздумувала про це сама. Але потім, коли він відчув себе татом, йому стало легше. Зараз у нас все добре. Чоловік допомагає мені, скільки може».

Львівському порталу вдалось відшукати жінку, яка бачила шлях усиновлення з іншої сторони. Пані Надію в двомісячному віці вдочерили, і дитячого будинку вони не пам’ятає, проте вона знає, що таке життя з небіологічними батьками та пошуки власної матері не з чуток. Ось її історія:

«Моя мама, яка мене вдочерила, працювала в малютці, а батько був головою колгоспу. Вони мали своїх троє дітей, але захотіли мати дівчинку і взяли мене. В 6 років я дізналась, що я нерідна дитина в сім’ї. Ми живемо у селі, тому люди розпускали різні чутки, але моя сім’я це пережила і нікому не казала, звідки я є. Насправді я з Львівської області, з Ходорова. Моя біологічна мама до мого народження вже мала двох дітей. В тій сім’ї була дуже складна ситуація, тому вона мене народила у пологовому будинку в Долині і там від мене відмовилась. До своїх 23 років я не хотіла нікого шукати, бо мене забрали з дитячого будинку у 2 місяці, і я не могла знати ніякої іншої мами чи тата крім тих, що мене виховали. Але пізніше мені захотілось подивись на жінку, яка мене народила, і я по-трошки почала шукати. В мене не було ніякої довіри до неї, адже вона мене залишила, зрадила. Але якийсь зв’язок з біологічними батьками все ж у мене є, і я якось відчувала, що моя мама вже померла. Пізніше мої здогадки підтвердились, і я почала шукати своїх сестер. Потім я дізналась, що після мене у матері було ще 2 дітей, які також жили у сиротинцях. Після її смерті старші сестри виросли і забрали цих двох діток з дитячих будинків. Раніше я трошки підтримувала з ними зв’язок, але зараз ми не спілкуємось.

Дитина з дитячого будинку на підсвідомому рівні бачить різницю між собою і рідними дітьми своїх прийомних батьків. Малою я думала, що коли мама мене сварила, а їх – ні, то це через те, що я – нерідна. Але, вже маючи свої трьох дітей, я розумію, що мама сварила, бо я щось неправильно робила. Поки дитина не виросте, не переосмислить це, то такі думки будуть з’являтись.

Якусь злість на біологічну маму я тримала до народження своїх дітей. Потім я зрозуміла, що я вдячна їй за те, що вона мене все ж народила, не викинула десь на смітнику і віддала мене в нормальні, чисті умови».

І пані Оксана і пані Надія знають, що таке усиновлення, і закликають всіх тих, хто з якихось причин не може мати власної дитини, дати прихисток діткам з дитячих будинків.

«Дуже важливо не боятися усиновлення. Є стільки таких дітей! Воно потім все вернеться сторицею. Коли зранку дивишся в ліжечко, коли та дитинка спить і мило посапує, або коли ти з нею бавишся і вона щиро усміхається, то це не має ціни», – запевняє пані Оксана.

«Я вважаю, що якщо Бог не дає комусь змоги самому народити дитину, то треба взяти малюка з дитячого будинку. В світі є баланс: одна жінка залишає дитину, а інша забирає. Одна народжує для того, щоб інші, які не можуть цього зробити, мали дитину. Так і є в природі: зозулі ж підкладають свої яйця в чужі гнізда. Прийомним батькам дуже тяжко, але вони мають зрозуміти, що діти щиро люблять батьків, вони не знають рідної мами, не знають іншої любові.  Тому ніколи не варто сумніватися в любові дитини до себе, і все буде добре», – вважає пані Надія.

Довідка

Якщо Ви вирішили усиновити малюка і хочете всю необхідну, детальну інформацію про це, звертайтесь до відділу у справах дітей ДГП ЛМР за адресою: місто Львів, площа Ринок, 1, кімната 523, 524. Тел. (032) 235-40-40, 297-58-83, [email protected], а також у ВуСД районних адміністрацій:

  • Відділ у справах дітей Галицької РА м. Львів, вул. Ф. Ліста, 1 тел. (032) 254-60-35,  254-60-70 [email protected]
  • Відділ у справах дітей Залізничної РА м. Львів, вул. Виговського, 34 тел. (032) 295-82-19, 295-82-20 [email protected]
  • Відділ у справах дітей Личаківської РА м. Львів, вул. К. Левицького, 67 тел. (032) 254-62-27, 254-62-24[email protected]
  • Відділ у справах дітей Сихівської РА м. Львів, пр. Червоної Калини, 66 тел. (032) 254-64-24, 254-64-30 [email protected]
  • Відділ у справах дітей Франківської РА м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 85 тел. (032) 237-23-61, 237-10-63 [email protected]
  • Відділ у справах дітей Шевченківської РА м. Львів, вул. Липинського,11 тел. (032) 252-90-87, 252-27-84 [email protected]

Також Ви можете звернутися:

Служба у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів, вул. Валова, 31

тел. (032) 235-44-56 [email protected]

Міністерство соціальної політики України, м.Київ, вул. Еспланадна, 8/10
тел. (044) 278-51-99 – усиновлення
тел. (044) 279-13-11 – опіка (піклування), прийомна сім’я, ДБСТ.

Фото: samanta-life, vkursi.com, kakotvet.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *