Відомий український журналіст,редактор «Цензор.НЕТ» про розслідування обставин смерті Георгія Гонгаадзе та про вклад засновника «Української правди» у творення громадянського суспільства в Україні:
«Його загибель стала символом і гаслом початку масових громадянських протестів. Георгій – це значна частина української історії.
Коли я прийшов у журналістику в 98-у, Георгій був одним з яскравих людей у невеликій тусовці парламентських кореспондентів. Мені він тоді здавався ветераном, 30 років, нічого собі … Подивіться, ось який хлопець собі жив, дивився ось цими очима на світ, посміхався, був телеведучим, писав статті, робив радіопередачі, говорив про владу і про життя, а ось знайшлися ж сволоти, які його задушили і відрізали голову, знищили життя, яке було насичене і потрібне для багатьох ….
Георгія вбили під час виконання службових обов’язків – він як журналіст служив суспільству і народу України.
Замовник вбивства Кучма представляє Україну в Мінську, виконавець вбивства Пукач засуджений … Генерал МВС повідомив, що йому наказали вбити – Кравченко, а тому наказав Кучма, але чомусь слідство не передає в суд справу проти того, чиє замовлення виконав Пукач .. . Адже у підлеглого є начальники, ну чому ж не визначена їх міра відповідальності? Подальше розслідування зупинено, нові демократичні уряди блокують суд і продовжують покривати замовників вбивства через 16 років …
Унікальний випадок – докази того, хто і як замовив вбивство давно опубліковані, їх достовірність підтверджена багатьма експертизами, в тому числі експертизою ФБР США, і відповідальність Кучми очевидна. Але саме через те, що докази очевидні, судовий процес не починається до сих пір.
Я переконаний, що справа Гонгадзе була і залишається досі найбільш значущим процесом для української журналістики, громадянського суспільства, правосуддя, для демократії в цілому.
Завдяки записам розмов в кабінеті президента Кучми, зробленим майором Мельниченко, ми знали і знаємо як це сталося.
Глава адміністрації президента Володимир Литвин нагадав президенту Кучмі про Гонгадзе, якого Кучма знав і до якого у нього було таке ж зневажливе ставлення, як, напевно, і взагалі до представників преси.
А потім до Кучми зайшов міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. І Кучма вказав Кравченко на Гонгадзе як на людину, яка доставляє йому проблеми. Слова “вбити” Кучма не вимовляв, в цьому не було потреби, Кравченко його і так зрозумів.
Справа в тому, що Кравченко створив в керівництві МВС кілька груп ліквідаторів – підлеглих йому особисто офіцерів МВС, які займалися викраденнями, вибиванням необхідних показань, неофіційними акціями залякування, і навіть вбивствами. Створювалися такі групи для боротьби з лідерами злочинних угруповань, а потім, коли всіх “авторитетів” або поховали або підпорядкували, Кравченко почав ставити їм і політичні завдання.
Коли Кучма згадав Гонгадзе, Кравченко розповів йому як його “орли” вивезли в ліс правозахисника Олексій Подольський, і імітували його вбивство – з метою залякати. Олексія дійсно викрали, змусили копати яму в лісі і обіцяли його поховати в ній, якщо він не припинить критикувати владу. Цією розповіддю Кравченко задавав питання Кучмі – з Гонгадзе зробити те саме? Кучма посміявся і схвалив розповідь. Для міністра це стало наказом.
Кравченко поставив завдання викрасти журналіста Гонгадзе своїй довіреній особі – генерал-майору Олексію Пукачу і групі “орлів” – ліквідаторів.
Я добре пам’ятаю, як в серпні 2000 року Георгій зауважив стеження за собою, і написав відкритого листа до генерального прокурора Потебенька, і просив захист. Він навіть вказав номери машини, яка за ним стежила – це була оперативна машина СБУ. На той момент СБУ очолював інший ставленик Кучми Леонід Деркач – очевидно, що Кучма ставив завдання щодо Гонгадзе і його відомству. Георгій ходив по парламенту з цим листом, і здавалося, що це якась безглуздість, ну навіщо так ретельно стежити за журналістом? Дехто говорив, що це самопіар, ну де Кучма, і де Гонгадзе? Ну хто міг подумати, що всі підозри Георгія дуже скоро все підтвердяться найтрагічнішим чином?
Журналіста викрали 16 вересня 2000 року. Викраденням керував особисто генерал Пукач. Кравченко не ставив йому завдання зберегти життя журналісту. Після свого арешту, Пукач розповів, що Георгія вони вбили майже відразу. Може і хотіли полякати, але ті, кому доручили викрадення зрозуміли все набагато жорсткіше. Можливо, Кучма давав Кравченко ще одну команду, якої ми не почули на записах. Пукач і наймані вбивці не церемонилися – вони вбили Георгія незабаром після викрадення, а потім зробили все, щоб приховати сліди злочину.
Оскільки викрадення відбувалося під контролем співробітників СБУ, стався витік інформації, тіло було незабаром виявлено.
З тих пір всі обставини вбивства стали давно відомі.
На суді в 2011-му році Пукач дав офіційні свідчення – вбивав він особисто, наказ йому дав міністр Кравченко, який послався на отримання наказу від президента Кучми. Все це є в матеріалах кримінальної справи.
І тим не менше, до сих пір не відбувся суд, щоб дати оцінку ступеня причетності Кучми до вбивства. До сих пір суд не дав оцінку автентичності записів Мельниченка.
Якщо хтось вважає, що не дивлячись на всі ці факти Кучма не винен – то чи не слідству робити такі висновки – а тільки суду. Не можна виправдати Кучму передачами, статтями, адвокатами і навіть заявами Генпрокуратури. Тільки суд.
Але змінюються президенти, уряди, генеральні прокурори. Одних демократів змінюють інші, ще більш демократичні. А кричущий злочин проти журналіста, за яким зібрані всі докази, за яким затримані вбивці, за яким є всі показання, є свідки – до сих пір не доведений до суду.
Очевидно, що це відбувається завдяки політичним зв’язкам з владою як самого Кучми, так і його зятя Віктора Пінчука. Пінчук будує імідж філантропа, але при цьому робить все, щоб допомогти піти свого тестя від відповідальності за вбивство. Ось така подвійна мораль. Вірніше, її відсутність.
На жаль, на записах розмов у кабінеті Кучми є і записи розмов чинного президента Петра Порошенка. Мабуть, в нашій державі цей факт не стимулює розслідування, а навпаки – сприяє тому, щоб справа поховали.
Я дуже боюся за життя ключового учасника процесу – вбивцю Олексія Пукача. Сподіваюся, що керівники слідства розуміють свою особисту відповідальність за його безпеку.
Я вірю, що коли у нас буде обраний президент для якого слова про свободу слова, про демократію і правосуддя будуть не фігурою мови, а політичним принципом, суд все-таки відбудеться, і всім учасникам вбивства нашого колеги Георгія Гонгадзе буде винесено справедливий вирок.
Поки немає суду у справі Гонгадзе всякі розмови про демократію в Україні є лише розмовами. Сьогодні ми можемо лише вшанувати пам’ять людини, яка стала символом української журналістики і боротьби громадянського суспільства за свободу».
