Народний депутат України , про безвідповідальність та «смотрящих» у парламенті, тотальну корупцію, зміну Конституції України та спробу узаконення терористів Донбасу:
«Для мене як члена українського парламенту – спершу в складі опозиції, а тепер як представника провладної коаліції – мало що змінилось за останні два роки, але ми разом ще можемо багато змінити.
На сьогодні я б охарактеризував роботу всієї влади – як колективну безвідповідальність. Найкраще, що роблять політики останнім часом – це вміло перекладають відповідальність один на одного. Тільки ніхто не хоче брати її на себе: відповідальність за голосування, за свої дії; за непопулярні, але потрібні реформи; відповідальність реалізувати вимоги суспільства; вимоги майдану, відповідальність за бездіяльність – врешті-решт.
Щоразу неспроможність поділити владні крісла та впливи – вирішують через позачергові вибори, забуваючи про зовнішні виклики. І все тому, що немає особистої моральної відповідальності політиків та влади за майбутнє держави. На жаль, більшість представників політичних кіл, влади керуються виключно власними фінансовими інтересами та політичними рейтингами. Всім потрібні підконтрольні люди, які тупо виконують команди і не мають своєї позиції чи то в партії, чи то в парламенті, чи то в міністерствах. Принципових людей з державницькою позицією не беруть на керівні посади.
Парламент цього скликання перетворили на інститут «смотрящих», де повністю нівелюється завдання вищого законодавчого органу влади. Якщо порівняти парламент минулого скликання і цей – групи «смотрящих» далі лобіюють інтереси олігархічних груп, політична корупція, ухвалення законів з порушенням регламенту, всупереч Конституції та інтересів людей, кнопкодавство, низька політична культура…
На жаль, теперішня коаліція в парламенті перетворилась на ситуативне об’єднання політичних груп. Об’єднання не навколо національної ідеї та державних інтересів, а об’єднання заради збереження влади та впливів. Такий союз завжди буде неефективним з точки зору розвитку України, тимчасовим і як бачимо – це вже призвело до суспільно-політичної кризи в державі.
І в цьому винні в першу чергу самі нардепи, які не можуть встояти або перед грубими конвертами, або не до кінця усвідомлюють свою роль як політика загальнонаціонального масштабу і наслідки своєї безвідповідальності. Добре, що цю кризу зупинено за сприяння наших міжнародних партнерів. Але чи довго буде цей мир чи знову почнуться підкилимні ігри та торги?
Ми не маємо права повторити велику помилку громади після перемоги Помаранчевої революції та віддати відповідальність за державу «незрілому і корумпованому політичному класу». Ми повинні навчитись брати спільну відповідальність за долю держави, приймати спільні рішення – бо цього від нас вимагав народ, коли дав вотум довіри.
Звісно, за два останні роки ми зробили чимало важливих кроків для проведення реформ в правоохоронній системі, запустили роботу Національного антикорупційного бюро, почали проводити прозоро державні тендери, ухвалили низку важливих законодавчих змін потрібних для євроінтеграції, безвізового режиму, залучили альтернативних постачальників газу, проводимо дерегуляцію… Але цього не достатньо. В стані війни і важкій економічні ситуації – це біг на місці. Багато хороших рішень є ситуативними і не мають системності. Більшість законів, які стосуються антикорупційних заходів та люстрації – не виконуються.
Щоб вийти з сьогоднішньої суспільно-політичної кризи, зміцнити свої позиції в протистоянні з Росією, – потрібно зміцнювати економіку держави, її обороноздатність, енергетичну безпеку, подолати корупцію як найбільше зло всередині країни, зробити суддівську систему та прокуратуру чесною та провести ряд інших важливих реформ.
Натомість знову змінюють Конституцію України. А чи можна міняти Конституцію під час війни? По-перше, чому зміни до Конституції нашої держави обговорюються в рамках «Мінських угод» і нав’язуються іншими країнами? Це виключне право українського народу! По-друге: прописувати в тілі Основного закону такий пункт як «особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей визначаються окремим законом» – неприпустимо. Це при тому, що в цьому так званому «окремому законі» є статті, які містять норми «мінських угод»: амністія сепаратистам, «народна міліція, «мовне самовизначення»… Так ми йдемо шляхом створення автономії всередині держави, яка буде контролюватись сепаратистами та терористами і фінансуватись вона буде з державного бюджету України.
Тут хочу процитувати рядки з останньої заяви Групи «Першого грудня», де сказано, що основою самостійного існування будь-якої держави є неподільність її території, повний контроль її кордонів, беззастережне, однакове для всіх, а не вибіркове, виконання всіх законів. Українці підтвердили свою рішучість боротися зі зброєю в руках за ці фундаментальні принципи.
Варто також нагадати, що, для прикладу, в Конституції Франції підкреслюється, що «ніяка процедура перегляду Конституції не може бути почата або продовжена при замаху на цілість території». Відомі українські діячі справедливо ставлять запитання у своєму зверненні – «Чому б не взяти цей приклад з Конституції Франції до наслідування в Україні?»
Ті зміни в Конституцію, які пропонуються внести зараз – не мають нічого спільного ні з питанням децентралізації, ні з питанням збереження суверенітету та територіальної цілісності, захистом національних та державних інтересів України.
Проте, нашою головною проблемою залишається корупція – як в політиці, так і в економіці. Це наш внутрішній ворог і він страшніший за будь-якого зовнішнього агресора. Досі діють сумнівні фінансові схеми за рахунок державного бюджету і більшість таких схем очолюють ті ж самі люди, які вже давно мали б нести відповідальність за статями Кримінального кодексу. Як заступник голови транспортного комітету у Раді скажу, що такі державні підприємства-гіганти як Укрзалізниця, Укрпошта, авіасфера – залишаються джерелом збагачення олігархічних кланів. Укрспирт, до прикладу, курує представник Генпрокурора Шокіна. І так в кожній галузі…
Хабарі – це досі звичне явище для українського бізнесу. Не потрібно далеко заглядати – візьмемо Львів: руйнування пам’яток архітектури та незаконне будівництво в історичній зоні, яке потім узаконюється ганебними рішеннями судів, прокуратура закриває очі на непрозоре та неефективне використання бюджетних коштів, за безцінь продають комунальне майно, землю, списують борги друзів за рахунок міського бюджету… А що зробили для розвитку місцевих підприємців? Нічого.
Лише частково нас врятують мільйонні транші МВФ, «мінські угоди» та санкції проти Росії! В нас один єдиний вихід – почати системно боротись з корупцією у всіх без виключення гілках влади. Лише маючи міцну економіку, а відповідно наукову та оборонну сфери, енергетичну незалежність, чесну прокуратуру та суди – ми зможемо вистояти всім зовнішнім викликам. Тільки тоді позицію української влади щодо питання суверенності нашої країни буде поважати світова спільнота.
Звичайно, щоб подолати багато негативних явищ, які руйнують нашу економіку, підривають національну безпеку – неможливо без реформи судоустрою та прокуратури. Два роки після майдану і немає покараних за розстріли, вся банда Януковича втекла і тільки декілька днів тому виноситься рішення про арешт Клюєва, якому спочатку дали втекти. По залу парламенту піднімають голови такі як Бойко, Льовочкін та Бакулін… Генпрокуратура бездіяльна, а в сьогоднішніх військових умовах – це вже злочин проти України. І про це говоримо не лише ми, а й наші іноземні партнери та донори.
Судова система так само потребує повного реформування. Цього тижня в першому читанні ухвалили зміни до Конституції в частині правосуддя (скасування недоторканості суддів, переатестація)… Але навіть цього не достатньо…
І нарешті – завершити повне очищення влади. Закон про люстрацію – це та одна з головних вимога Майдану і вона повністю не виконана. Судді, прокурори, міліціонери, керівники державних підприємств, які руйнували країну – мають бути звільненні.
Варто також звернути увагу на питання інформаційної безпеки, розвитку української культури та мови. Це питання нашої національної безпеки. Так зване «Міністерство правди» за два роки так і не спромоглося напрацювати відповідної концепції інформаційної безпеки. Цю функцію краще всього виконують громадські організації та експертні інституції. Лише через два роки почали вирішувати питання забезпечення окупованих східних регіонів трансляцією українських телеканалів. Замало уваги приділяємо збереженню національної пам’яті та розвитку української культури. Ми стаємо невольними учасниками ганебних дискусій по вшануванню пам’яті Шептицького, і це тут в нас у Львові. Тоді як середмістя Львова перетворилось на суцільний російськомовний генделик. Я за гостинність до переселенців зі Сходу, але вони повинні розуміти, що Львів – це центр української мови та культури.
Потрібно ухвалювати програми підтримки української мови, українського книговидання, українських культурних заходів за кордоном. Одним із важливих кроків в цьому питанні може стати ухвалений парламентом в першому читанні законопроект щодо підтримки українського кінематографу, україномовного продукту. Але потрібно рухатись вперед і не зупинятись.
Я хотів би повернутись до початку. Про відповідальність. Бо вона лежить не лише на владі загалом чи політиках з конкретними прізвищами. Вона лежить на всіх нас і я не знімаю відповідальності з себе. Розуміти, що завтра залежить від рішення та вчинків кожного з нас – в цьому і є суть громадянського суспільства. Громада має також покладати на себе відповідальність за найскладніші процеси, проблеми і зміни в державі – боротьба з корупцією, неукраїнське інформаційне поле, контроль за діями влади.
Громада має творити широкі об’єднання і в буквальному розумінні “в режимі Майдану”, заносити меч над головою цього нездорового українського політичного організму. Але це в свою чергу вимагає готовності до діяльності на довгих дистанціях. Є речі, реформи, які справді важко і непопулярно реалізовувати, на це потрібні роки і потрібна єдність серед сильних та дієвих громадських організацій.
У зв’язку з цим думаю, не менш важливим зі сторони громадськості є робота не лише з владою, але й з суспільством у формуванні національної єдності. Окрім корупції, нам усім якнайшвидше треба позбуватися іншої “ракової пухлини” пострадянського суспільства – ПАТЕРНАЛІЗМУ – де сформовані виключно пасивні очікування допомоги у вирішенні тих чи інших проблем державою. Ми повинні творити сильне громадянське суспільство.
Важливо на таких заходах як сьогодні (Форум, – ЛП) піднімати складні теми, говорити правду про корупцію, порушення прав людини, про неефективність влади, змушувати приймати рішення, виходячи з національних та державних інтересів. Як на мене, тут доречною є крилата фраза від Маргарет Тетчер: «Важливо не думати як красиво сказати, головне правильно і вчасно зробити».
Ми повинні об’єднуватись: але не навколо короткотермінових політичних проектів чи прізвищ (навіть відомих) , а навколо спільної мети. А вона в нас є: незалежна, суверенна, розвинена держава-Україна.
Ми повинні зберегти цю єдність заради держави і наших майбутніх поколінь. Але ця єдність повинна бути глибоко усвідомлена владою, а не виторгувана посадами, сумнівними фінансовими потоками, пролобійованими рядками в бюджеті чи неконституційними голосуваннями. Інакше ця єдність буде знову хиткою.
Слава Україні!», – повідомив на VII Форумі громадських організацій Західної України, «Два роки після Євромайдану: підсумки і перспективи» Ігор Васюник.
Нагадаємо, 6 лютого у Львові відбувся VII Форум громадських організацій Західної України. На ньому делегати з 35 громадських організацій Львівської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Рівненської областей одноголосно ухвалили Декларацію національної єдності. Декларацію передадуть президентові України, голові Уряду, а також рішенням Форуму уповноважили народного депутата Ігоря Васюника оголосити текст Декларації в сесійній залі Верховної ради України.
