В українській армії, на відміну від американської, немає такої артилерійської спеціальності як «передовий спостерігач». Відтак таких фахівців критично бракує. Про це Львівському порталу повідомили у Львівському прес-клубі.
За словами експерта з артилерійського озброєння ЗС України Петро П’ятакова, факультет Академії сухопутних військ випускає від 50 до 80 спеціалістів-артилеристів в рік. А таких як передовий спостерігач – взагалі немає. Ця спеціальність тільки зароджується тож на таких фахівців перекваліфіковують з інших спеціальностей.
«Набираємо з піхотних і аеромобільних підрозділів, щоби вони могли поставити завдання артилеристам. Вчимо по-різному. Коли треба було швидко, то цілу батарею збирали за півтора тижні і відправляли на фронт. А там вони доучувалися. А зараз, під час перемир’я, місяць-два», – говорить П. П’ятаков.
Натомість за словами офіцера вогневої підтримки роти, 2-й лейтенанта ЗС США Тімоті Скота (Timothy Scott), в армії якої є така спеціальність, у них передового спостерігача навчають довго.
«Спочатку вони вчаться 10 тижнів. Потім на базі – ще 6 тижнів. А після цього їх прикріплюють до старшого спостерігача. Вони вважаються молодшими спостерігачами. І вони ще вчаться 10 тижнів», – каже він.
Американський офіцер також розповідає, щоби стати передовим спостерігачем, потрібно вміти правильно інтерпретувати карти та вміти користуватися такими базовими приладами, як компас.
«Зараз ми відбираємо з українських рот найбільш кмітливих солдатів і вчимо їх базовим речам. Є солдати, які вже мають певні знання, є і такі, яких треба вчити з азів», – каже Т. Скот.
Тим часом український артилерист вважає, що передовим спостерігачем треба народитися.
«Ця людина повинна добре і швидко рахувати. У нас – багато розрахунків. Рахувати доводиться часто не те що без калькулятора, а інколи і без олівця та папірця, в голові. Ця людина має бути спостережливою, помічати невеличкі зміни. Вивчити цю місцевість спочатку на карті, потім – реально на місцевості. Він повинен вміти вимірювати відстань без приладу», – переконаний Петро П’ятаков.
