Відома білоруська (за походженням- українська) письменниця, що здобула Нобелівську премію у галузі літератури, Світлана Алексієвич про те, чому вона з радістю їздить до України та не вірить в історії про «злих бандерівців”:
«Я все своє дитинство провела в українському селі, у Вінницькій області. Я коли їхала сюди, мене одна жінка-професор запитала: “Як ти можеш до цих бандерівців їхати?”. Я кажу, що знаю бандерівців, вона дивується. Кажу, що ці бандерівці врятували мені життя, коли мені було більше рочку, ми жили в Івано-Франківську, тоді нічого не продавали радянським офіцерам, батько, він – льотчик, їх стояла авіаційна частина та товариші якимось чином вкинули його через стіни в жіночий монастир. Він прийшов до цієї настоятельки, став перед нею на коліна і сказав, що “ти можеш зі мною все, що хочеш зробити, але врятуй мою дитину!”. Ну і розповів, що я вмираю від рахіту (це 50-ті роки). Вона сказала, щоб дружина приходила і кожен день вона буде отримувати півлітра козячого молока. Так що бандерівці врятували мені життя.
Звичайно, я пам’ятаю, що дуже важко жили батьки. Батько ж був військовий, потім довго сільським учителем. Я пам’ятаю запах волосся, пилу, ці долини. Бабусю пам’ятаю дуже красиву, з прекрасним голосом, як хату білили, як хліб пекли. Це дуже сильно пам’ятаю. Я завжди кажу, що пишаюся, що у мене українська кров»
Фото: gazeta.dt.ua
