Прес-служба Львівського Євромайдану розповсюдила звернення до всіх українців із закликом до продовження боротьби.
Текст звернення подаємо повністю:
«Якою б лютою не була зима, якими б сильними не були удари провладної орди, які б тортури не спіткали українців, вони вже не відступлять з обраного шляху. Не опустяться руки у тих, хто кров проливає за Україну, не злякає суворий закон сміливих козаків, не покине дух патріотизму вільні серця. За волю своєї країни, за чисте та світле майбутнє вже не бореться сотня чи тисяча, повстали мільйони, і йтимуть вони до кінця.
Повага до таких відважних українців живе у серці кожного небайдужого. Вони – це наша гордість і опора! Вони ті, хто без відпочинку та сну, в холоді та голоді оберігають наш спокій, охороняють свою Батьківщину, свою Україну.
Без сили, але з вірою в очах та серці ці відчайдушні національні герої стоять на барикадах, і не піддаються на провокації ні з боку правоохоронців, ні з боку влади. Важко знайти іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, і яка знову поставала б до життя, як фенікс з попелу, народжувала нову еліту, знаходила сили для самоствердження.
Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути. Свідомі українці вже повстали, вони вже закладають фундамент нашого майбутнього без зрадників та бандитів. Зовсім скоро ми будемо однією, єдиною, нероздільною, вільною, самостійною Україною від гір Карпатських аж по Кавказькі.
Але для того, аби ми жили у вільній та сильній Україні, недостатньо і мільйону вільних сердець, які розпочали боротьбу. Успіх справи залежить від кожного. Він малого до старого, усі повинні усвідомити, що дорожче батьківщини, де ми народилися, може бути лише Батьківщина, яку ми завоювали.
Багато хто вважає, що одна крапля не здатна сколихнути цілий океан, саме тому склавши руки сидить за сімома замками в своїх облогах, спостерігаючи, як в цей момент сотні невинних дітей страждають від розправи нелюдів. Дивляться на те, як впродовж місяців пенсіонер стоїть на передовій, дивляться на те, як бабусю лупцюють палками, як сліпий простягає руку помочі озвірілим розбійникам, як маленький хлопчик просить миру, як проводжає в останню путь уся країна полеглих побратимів…невже не сколихнулося в тебе ще серце від болю та жалю?
Чи, можливо, ти далі запитуєш, що дала тобі Україна? Не питай, що твоя батьківщина може зробити для тебе, – спитай, що ти можеш зробити для своєї Батьківщини.
Іван Драч казав: «Кожен українець – це “троїсті музики”: одне – думає, друге – каже, третє – робить». Встань і зроби для своєї країни бодай маленький внесок, аби потім твої діти та онуки пишалися своїм батьком.
«Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі і не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притульне, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілася, — прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозліталися хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають вже по-іншому», – писала Ліна Костенко.
Не можна допустити, щоб дерево під нами спиляли! Не можна допустити, щоб Батьківщину у нас відібрали! Якщо ти не можеш бути на передовій у Києві та боротися за волю країни там, то чому ти не робиш цього бодай у Львові, в Донецьку чи в Сімферополі? Чому не допомагаєш своїм побратимам? Невже, щоб розбудити у тобі дух патріотизму, потрібні ще вбивства та тортури? Невже тобі зовсім не шкода тих, хто уже 15 днів не бачить дружини та маленького синочка, адже оберігає тебе від розлюченої банди?
А де ті, хто називає себе «Сотнею Самооборони»? Де ті, хто обіцяв бути з нами до кінця? Де ті відважні герої, які присягали на вірність Україні та своєму народові? Усі сховалися за спини тих, хто не боїться вийти і показати, що готовий життя віддати за свободу!
Сором – ось що мають відчувати зараз ті, хто сидить в теплій домівці тоді, коли синів українських цькують. Коли сини нашої України-неньки голодні, в морози люті бережуть наш спокій! Зрадниками повинні відчути себе ті, хто не приклав жодних зусиль аби повернути на українську землю правду та справедливість.
Комусь таки суджено дійти до мети, а дійти до мети повинен сильний, єдиний та згуртований український народ! Не сотня, не тисяча і навіть не мільйон! Усі повинні піднятися та повстати, ось тоді не буде шляху до поразки і ганьби, тоді буде єдність і перемога та шлях до світла і волі!
Запам’ятай, ми сильні нашою любов’ю до України. Доля нашої держави залежить від кожного з нас, адже ми нація, сузір’я мільйонів, ми – серце воль, ми – буйна кузня сили!».
