ОСТАННІ НОВИНИ

Гліб Бітюков: «Спалах коронавірусу для української медицини – те саме, що і напад військ РФ у 2014 році»

Соломія Головіна

|

Український медбрат Гліб Бітюков, який разом з делегацією наших медиків 4 квітня вирушив у Італію для допомоги у боротьбі з COVID -19, поділився своїми враження від такого досвіду:

«Мене питають, чи не страшно мені тут. Сьогодні я вперше піймав себе на думці, що страшно. Не за себе. Дивлячись на обладнання, яке є в цій, достатньо невеликій лікарні, мені страшно за те, як ми зможемо впоратися вдома зі значним збільшенням пацієнтів, лікуючи їх термометром, крапельницею та червоним колпачком.

В італійській лікарні, де я працюю зараз, при звичайному режимі роботи було одне реанімаційне відділення з шістьма ліжками, одне з яких в ізоляційному боксі. В один з найскладніших днів до них поступило одразу 70 пацієнтів у важкому стані, які потребували реанімації. Зараз тут обладнано п’ять реанімаційних відділень. На момент нашого приїзду в них було близько тридцяти пацієнтів на апаратах штучного дихання. Тобто кількість важких пацієнтів збільшилась вшестеро. Ще близько п’ятдесяти пацієнтів знаходились у відділенні інтенсивної терапії.

Роботу лікарень в межах цього регіону, перерозподілили таким чином, що ця лікарня стала приймати лише COVID-позитивних пацієнтів, у той час, як інші лікарні взяли на себе решту пацієнтів.

І мова не іде про те, що якась лікарня має краще обладнання, а якась гірше. Вони всі однакові. Просто кількість ліжок і них різна.

Для того, щоб забезпечити надання допомоги в моїй лікарні, пацієнтам, кількість яких стрімко збільшувалась, сюди привезли обладнання з інших регіональних лікарень. Але не це стало проблемою. Найбільший виклик, з яким стикнулася система охорони здоров’я, це нестача персоналу. Переважно це медсестри та молодші медсестри, які тут виконують багато функцій. Набагато більше ніж в наших умовах. Тому їх також з інших лікарень регіону перевели на тимчасову роботу сюди. Таким чином, перерозподіливши ресурси, отримали більше можливостей та ізольовані лікарні, які переорієнтували повністю на допомогу інфікованим пацієнтам. Транспортне сполучення обмежене, але це не призвело до такого колапсу з медичним персоналом як у нас, оскільки тут кожен має власну машину.

Таке збільшення навантаження на систему та перепланування її роботи системи не призвело до колапсу чи нестачі обладнання або витратних матеріалів. Тут є все і в достатній кількості.

При кожному вході у відділення я вдягаю дві пари рукавичок та новий костюм. Перед кожним пацієнтом я вдягаю ще одну пару рукавичок, а після того як знімаю дезінфікую нижній шар рукавичок розчинами, які знаходяться всюди у відділенні і все це є. Ба більше – я можу вибрати, який розмір рукавичок мені підходить. Тут ніхто не рахує, скільки пар рукавичок або катетерів він витратив за день, скільки метрів бинту відмотано, скільки флаконів фізрозчину введено, записуючи це в нескінченні журнали. Ти просто береш все, що тобі необхідно від серветок до кисневих балонів, які стоять в коридорі під стінкою. Якщо необхідно перевезти пацієнта з відділення в відділення, ти береш кисневий балон, від’єднуєш від пристрою моніторінгу невелику портативну його частину, яка має свій окремий екран, готуєш пацієнта і прямуєш разом з ліжком-каталкою в ліфт по коридорам, в яких можуть розійтися дві каталки одночасно, оскільки цілком імовірно, що на зустріч буде нестися каталка з іншим пацієнтом і часу на пошуки альтернативних шляхів немає.

І це неможливо порівняти з українськими лікарнями, де часто може не бути жодної пари рукавичок. Де все, аж до сечових катетерів, купується пацієнтами, а рукавички в кращому випадку є одного розміру, якщо є взагалі. Де для того, щоб виконати маніпуляції потрібно спочатку дочекатися, щоб родичі пацієнта принесли все необхідне, і лише тоді з’явиться можливість щось зробити.

Ситуація, яка зараз розвивається в Україні зі забезпеченням лікарень, нагадує мені 2014 рік, коли добровольці, вдягнуті волонтерами «в те, що змогли знайти», пішли захищати Україну від вторгнення російських військ. І це «те, що змогли знайти» було в рази краще, ніж те, що потім дала їм країна. Ця строката юрба, тоді собою затулила всіх нас від загрози, що поставала на сході країни.

Керівництво лікарень зараз так само, як в 2014 році командування українського війська, забороняє персоналу казати правду про нестачу всього та не готовність. А волонтери всіма силами купують засоби захисту, апарати штучного дихання, медикаменти, об’єднуються в мережах, допомагаючи медикам дістатись на роботу…

Спалах коронавірусу для медицини зараз – це те саме, що і напад російських військ на Україну в 2014-му. І ось від цього стає страшно. Від популізму та викривлення даних про готовність, від випадкової каруселі міністрів та їх безвідповідальності. Я бачу своїх колег тут і знаю багатьох вдома, хто почне надавати допомогу не замислюючись, але так само я знаю, як їм не вистачає практично всього, що я бачу тут».

Реклама партнерів
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...