Щорічно 13 грудня ми святкуємо День Андрія Первозванного. З усього річного циклу свят воно вважається найбільш таємничим, а народні обряди походять ще від дохристиянського свята Калити. Традиційно в Україні молодь збиралась на Андріївські вечорниці для ворожіння, випікання калити та парубоцьких збитків. Звісно, що тепер більшість звичаїв забулась та відійшла в минуле, але частина з них живе й по сьогодні.
Львівський портал розповідає про історію свята, його обидва боки – язичницький і християнський, давні й сучасні традиції, а також про те, чому саме День Андрія був одним із улюблених свят української молоді.
Апостол Андрій – основоположник християнства в Україні
13 грудня віряни молитовно згадують пам’ять святого апостола Андрія Первозваного. Саме він приніс християнську віру на землі Київської Русі і передбачив виникнення великого міста на Київських горах.
Настоятель Свято-Георгіївського храму УПЦ Петро Велігурський розповідає, що Андрій першим пішов за Христом, тому його і назвали Первозванним. Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни вздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія, тож саме він і потрапив до України.
За переказами апостол Андрій проповідував у Криму, потім дійшов до місця, де згодом виник Київ. Власне, він і напророкував заснування цього міста. «На горах цих возсіяє благодать Божа: велике місто буде тут, Господь освятить цю землю святим водохрещенням і спорудить тут багато церков», – казав апостол учням. Потім він благословив київські гори і поставив на вершині хрест.
«Повернувшись у Грецію, апостол проповідував у місті Патрос. Тут він багатьох зцілив від недуг. Багато людей повірили в Христа, але місцевий правитель Егеат зненавидів Андрія, назвав його вчення божевіллям і засудив до розп’яття. Щоб святий Андрій довше страждав, його, не вбиваючи цвяхів у руки і ноги, прив’язали до хреста, подібного на букву Х. Тепер цей хрест називають Андріївським», – зауважує протоієрей Петро Велігурський.
Дохристиянська історія свята
Християнські свята часто можуть збігатися з язичницькими. До Дня Андрія Первозванного в Україні відзначали свято Калити. З давніх-давен зимове сонце вважали беззахисним, тож за язичницьким віруванням саме 13 грудня божество Калита спускалося на землю, щоб його врятувати.
Старша наукова співробітниця відділу етнології і сучасності Інституту народознавства НАН України Леся Горошко-Погорецька розповідає, що цього дня прийнято було пекти круглий корж, який символізував сонце. Із ним проводили окремий ритуал: підвішували до стелі, а люди мали відкусити шматок.
«Свято припадає на найтемніший період року, коли найдовші ночі та найкоротші дні. У дохристиянські часи вірили, що довжина світлового дня зменшується тому, що сонце пожирають міфологічні істоти. Відтак обряд відкушування Калити символізує завершення року та сонце, якого з кожним днем все менше й менше», – зазначає Леся Горошко-Погорецька.
На заміну язичницькому святу Калити християни почали відзначати свято Андрія Первозванного. Втім у християнському святі збереглись елементи язичницького минулого – сама калита. Без неї не обходились традиційні Андріївські вечорниці. Молодь, забавляючись, також підвішувала корж і відкушувала з нього шматки. Наприкінці все, що залишилось від випічки, розділяли між усіма.
На Андрія дівчата розгадують долю
Цього таємничого свята з нетерпінням чекали незаміжні панянки, адже без ворожіння в ніч на 13 грудня не могла обійтися жодна дівчина. Для того, аби бодай одним оком зазирнути у своє майбутнє, українки часто вдавались до незвичних гадань.
Як зауважує Леся Горошко-Погорецька, найперше, що завжди цікавило молодиць, – це те, чи вийдуть вони заміж у тому році, чи доведеться ще дівувати. Для цього вони зрізали гілку вишні та ставили її у воду. Якщо гілочка розцвітала до Різдва, то це означало, що дівчині варто чекати заміжжя або сватання впродовж року. Також дівчата могли зрізати декілька гілок, кожна з яких символізувала конкретного хлопця. Яка з гілок розцвіте – той хлопець і прийде свататись.
Водночас у народі говорили й про небезпеку такого ворожіння, бо для вишні не властиво цвісти в січні. Люди теж вірили, що вишня, яка зацвіла, може проклясти дівчину: «Як мені легко цвісти в січні, так щоб тобі було легко жити». Тому дівчат, що наважувались на ворожіння за допомогою вишневих гілок, вважали відчайдушними.
Ще одним популярним серед дівиць ворожінням було випікання балабушок – маленьких круглих пиріжків. Кожна дівчина пекла власний хлібець, але найцікавішим було те, що для замішування тіста воду з криниці вона мала принести у роті. Під час цього хлопці намагались молодиць розсмішити, щоб їм не вдалося зібрати необхідну кількість води. Коли балабушки виймали з печі, в хату впускали собаку або кота. Чию балабушку він з’їсть першою – та раніше за всіх вийде заміж.
Також на Андрія в Україні відбувались традиційні вечорниці, на яких молодь веселилась. Власне, з вечорницями було пов’язане ще одне передбачення. Для нього черевики всіх присутніх дівчат переставляли ланцюжком одне за одним від найдальшого кутка кімнати до порога. Чиє взуття перше перетне поріг хати, тій і судилось найпершій вийти заміж.
А щоб дізнатись у скільки років молодиця піде під вінець, брали неповну склянку з водою і обручку. Обручку підвішували на свою волосину, щоб утворився маятник і опускали по центру склянки з водою, але так, щоб обручка не торкалася до води. Маятник починав розгойдуватися, скільки ударів нарахує дівчина – в такому віці й заміж піде.
Звісно, панянок також цікавило, як буде звати майбутнього обранця.
Аби дізнатись ім’я судженого, дівчата ховали під подушку 12 аркушів паперу з написаними чоловічими іменами на кожному, при цьому один залишали порожнім. Вранці діставали один з аркушів, на ньому – ім’я судженого. Якщо випав пустий папірець, то майбутнє поки залишається таємницею.
Записки з чоловічими іменами клали навіть у вареники замість начинки. Щойно вони закиплять, дівчата наввипередки виймають по одному з окропу. Яке ім’я випало – так і буде звати майбутнього чоловіка.
Ще виходили на вулицю і запитували ім’я першого зустрічного. Вважалось, що таке ж ім’я буде у майбутнього нареченого.
А для того, аби хоч краєм ока уві сні розгледіти свого судженого, робили так: ставили поблизу ліжка тарілку або горнятко з водою, а зверху клали гілку (можна замінити олівцем), яка символізувала місток. Дівчині мав приснитись хлопець, що переводить її через місток. Власне, це й мав бути її майбутній чоловік.
Ще одне гадання, пов’язане зі сном, – дівчина на ніч їла щось солоне, а той, хто уві сні подав їй пити води, мав стати її судженим.
Щоб розгадати зовнішність майбутнього обранця, дівчата вибігали на подвір’я і відраховували кілки плоту, промовляючи слова: «Вдівець, молодець». На якому з них закінчиться пліт, такий і буде наречений. Якщо кілок випадав тонкий і рівний, то тій дівчині випаде молодий хлопець, а коли кривий і товстий, то і хлопець такий буде. Таким чином молодиці намагались розгадати й матеріальне становище майбутнього чоловіка. Якщо кілок був із корою, то чоловік буде дуже заможний, якщо без – бідний.
Також дівчата нерідко хотіли дізнатись, ким наречений буде за професією. Для цього вночі йшли до річки зачерпувати воду, набирали із дна мул, приносили додому і ворожили на ньому. Все залежало від того, що знаходили в мулі: якщо цвях – чоловік буде ковалем, якщо тріска – теслею, а якщо нічого не знаходили – хліборобом.
Так, на Андрія дівчата гадали, а хлопці натомість бешкетували. Традиційно в ніч на 13 грудня парубки робили збитки біля домівок, де живуть незаміжні дівчата. При цьому всі такі пустощі їм завжди пробачали.
«Бешкетники закидали вози на дах, били та розфарбовували шибки, випускали худобу зі стійла, знімали ворота чи хвіртки. Найчастіше хлопці робили збитки саме з хвірткою, адже це мало свій підтекст. Такі витівки завжди трактувались як усунення перешкоди на шляху до шлюбу з бажаною дівчиною. Також вважалось, що цього вечора дівчата закликають хорошу долю і, знявши ворота, хлопці відкривали для неї шлях», – пояснює науковиця Леся Горошко-Погорецька.
Незважаючи на любов українок до гадань і ворожінь в Андріївську ніч, варто зауважити, що церква завжди була проти і засуджувала такі розваги молодиць.
Як пояснює протоієрей Петро Велігурський, будь-яке передбачення долі є гріхом проти першої заповіді «Хай не буде в тебе інших богів, окрім Мене».
«Аби долучитись до свята, у цей день необхідно піти до храму, помолитись та причаститись. Саме це буде найкращим способом згадати Андрія Первозванного», – зазначив священник.
Як молодь гуляла на Андріївських вечорницях
У народі вважали, що Андрія – це передовсім молодіжне свято. Вечорниці для українців завжди були одним із найпопулярніших способів знайти собі пару. Хлопці і дівчата з нетерпінням чекали на Андріївські вечорниці та готувалися заздалегідь. Самі гуляння супроводжувалися веселими танцями, співами та залицяннями. Також дівчата гуртом накривали святковий стіл: кожна приносила з дому борошно, мед, цукор. Згодом замішували та випікали калиту, а потім приходили вже й хлопці. Парубки вправлялись у відкушуванні калити, а найкмітливіші переказували різні цікаві оповідки. Вечорниці тривали всю ніч, оскільки наступного разу молоді люди могли поспілкуватися тільки на гуляннях напередодні Різдва.
На жаль, більшість народних звичаїв поступово забуваються й відходять у минуле, тож сьогодні в Україні збереглась лише частка прадавніх традицій. Щодо свята Андрія, то зараз його відзначають уже не так гучно, проте традицію проведення вечорниць і ворожіння в ніч на 13 грудня українцям вдалось зберегти й до сьогодні. У багатьох містах молодь досі збирається на схожі гуляння, аби весело провести час із запальними українськими танцями, автентичними співами та традиційними смаколиками.
Куди піти у Львові на вечорниці
Одним із перших почне святкування Дім Франка, де організовують традиційні Андріївські вечорниці. Гостям обіцяють давні звичаї, забави та незабутню атмосферу.
Де і коли? 14 грудня о 16:30 год. та 13 грудня о 18:00 год. Адреса: вул. Івана Франка, 150.
ЛНУ ім. Івана Франка організовує Доброчинний вечір на Андрія – масштабне стилізоване дійство з відтворенням давніх українських звичаїв цього свята. Захід проведуть заради створення цифрової бібліотеки Франкового університету.
Де і коли? 13 грудня о 17:00 год. Адреса: вул. Драгоманова, 5 (Наукова бібліотеці ЛНУ ім. Івана Франка).
Андріївські вечорниці влаштовує й Львівський палац мистецтв. У програмі етновечірки – ворожіння, забава з калитою (потрібно відкусити шматок підвішаного в повітрі калача) та інші традиційні гуляння. Дрес-код – вишиванка.
Де і коли? 13 грудня о 19:00 год. Адреса: вул. Коперника, 17.
Зазначимо також, що у Львові на День Святого Андрія Первозванного престольний празник відзначають п’ять храмів:
УГКЦ
- Храм Святого Андрія (пл. Соборна, 3)
- Храм Святого Апостола Андрія (вул. Варшавська, 38)
- Храм Святого Апостола Андрія і Священномученика Йосафата
УАПЦ
- Храм Святого Апостола Андрія Первозванного (вул. Тракт Глинянський 136 б)
- Храм Святого Апостола Андрія Первозванного (вул. Шевченка, 66)
Також зараз в академічному храмі св. Іоана Золотоустого (ПЦУ), що на вул. Лисенка, 43, виставили ікону святого апостола Андрія Первозванного із його мощами.
Ольга ДЕНИСЯКА