Старший викладач кафедри програмування Львівського національного університету імені Івана Франка Святослав Літинський створив прецедент, коли влаштував боротьбу за маркування українською мовою в Україні. Сьогодні відомий львів’янин розкрив «стратегічні» плани на майбутнє та пообіцяв в розмові з кореспондентом Львівського порталу на цьому не зупинятися на досягнутому, адже готується у суді захищати права працівників бюджетної сфери від дій Кабінету міністрів України.
Цікаво, що на боротьбу проти порушення законодавства виходить не аби-хто, а львів’янин, який став першим українцем, який домігся в суді паспорта без сторінки російською мовою. Молодий чоловік вже має серію перемог в судах над багатьма відомими брендами через відсутність на їхніх товарах українського маркування, виграв мовний суд у Арсена Авакова та зовсім нещодавно домігся української клавіатури на ноутбуках Hewlett Packard.
– З чого виникла ідея боротися за українське маркування в Україні?
– Почалося все з 2012 року, коли прийняли «мовний» закон Ківалова – Колісніченка. Після цього прецеденту, я зрозумів, що, якщо ми, українці, не будемо створювати якоїсь протидії, то нас затиснуть, і українська мова взагалі зникне в Україні. Мова – це ж один із чинників об’єднання держави. Першою судовою тяганиною була справа проти пралок «Samsung». Після цього були безуспішні спроби домогтися української мови на сайті Інтернет-супермаркету Rozetka…
– Чи не виникає у Вас труднощів із розглядом справ у суді?
– Спершу було дуже важко, але щоразу суди позитивніше працюють і починають приймати законні рішення. Раніше суди вимагали безглуздих доказів… на додаткові витрати та відшкодування за невідповідність товару чинному законодавству України тощо.
– Яка відома справа вдало «першою» зрушилася з місця?
– Цікавою була справа виписок та чеків українською мовою одним із провідних українських банків. Ми дійшли до касації і виграли усі рішення у суді. Після цього ми із «ПриватБанком» створили групу з мовних недоліків, які у них існують, і ця група досі активно й позитивно працює та реагує на потреби людей. Коли ж ми пішли з цією проблемою до суду, то навіть й мріяти не могли, що нам вдасться добитися такого позитивного рішення та майбутньої співпраці.
– Маєте багато помічників та однодумців?
– Людей, які мені допомагають відстоювати мовні права у судах небагато, – це зазвичай мої товариші та юристи Максим Бризіцький, Олександр Золотухін, Андрій Яцишин.
– А чи не боїтесь докорів, що ви витісняєте чужу для себе, але рідну для когось, мову?
– Досить часто мої суди за право на українську мову в Україні починають протиставляти. Мовляв, якщо ти за українську, то ти – проти російської чи міжнародної англійської мови. Але в жодному разі це не є правдою. Якщо б у мене та людей був вибір, то хай буде будь-яка мова на маркуванні… Просто виробникам не потрібно забувати про дотримання норм закону в Україні та вимог споживачів. І нехай в Україні існує хоч 100 мов маркування, але українці мають право мати змогу обрати українську.
– Чого чекати від Вас у недалекому майбутньому?
– Уже невдовзі 20 січня січня ми матимемо суд проти Кабміну за неправильне нарахування заробітної плати всім працівникам бюджетної сфери. Тут нам допомагає Український центр соціально-правових досліджень. Також влітку має відбутися суд проти одного із найбільших Інтернет-магазинів, аби він врешті почав обслуговувати українців українською мовою.
– Для чого це Вам?
– Необхідно зрозуміти, що якщо сидіти на кухні та обговорювати проблеми і на цьому обмежуватися,то вони самі не зникнуть й не вирішаються. Якщо існує проблема, потрібно зробити хоча б дрібний крок до її вирішення, а якщо є можливість, то роби його більшим.
Моє життєве кредо – не скаржитися вголос про проблему, до якої я пальцем об палець не вдарив для її вирішення.
– Вашу справу з відстоювання мовних прав можна брати українцям за підґрунтя змін?
– Звісно. До прикладу, можна долучитися до вирішення проблем високої аварійності на певних дорогах. Для цього можна ж звернутися до правоохоронців. Необхідно зробити щось на краще, аби мати змогу критикувати, а якщо людина нічого не робить, то не має морального права критикувати. Навіть дрібні звернення можуть принести ефективність і покращити наше життя навколо. Необхідно зміцнювати наше громадянське суспільство – це коли громадяни дбають не лише за своє особисте, а й за благо людей які навколо, і для цього докладають хоч якихось зусиль. Потрібно не боятися зробити дрібний крок для вирішення конкретної проблеми, яка оточує наше суспільство… Як то кажуть: «Думати глобально, діяти локально»…
Андрій КОТЕНСЬКИЙ, Львівський портал