Життєва історія – саме так охарактеризували в антракті чергову прем’єру в театрі імені Марії Заньковецької “Три ідеальні подружжя” (режисер-постановник – народна артистка України Алла Бабенко) за п’єсою Алехандро Касони. Глядачі жваво обговорювали закручені сюжетні перипетії, висловлюючи версії, що ж буде далі і що все-таки таїть минуле героїв.
На сцені – три подружні пари, що мають імідж ідеальних. У відвертій розмові чоловіки (Григорій Шумейко, що зіграв Хав’єра Гусмана, В. Гончаренко в ролі Хорхе Вільяміля та Ярослав Мука, що перевтілився у Максімо Рохаса) з’ясовують, що двоє з них частенько зраджують своїх дружин, висловлюючи на свій захист відповідні аргументи. Однак зовсім іншою є їхня реакція, коли дізнаються, що їхні благовірні (Ірина Швайківська у ролі Ади Гусман, Тетяна Павелко зіграла роль Женев’єви Рохас, Лідія Остринська – Леопольдіни Вільяміль), яких вони щойно, трохи навіть іронізуючи, вихваляли, вчинили подружній переступ з їхнім другом та майже кумиром – письменником Густаво Ферраном (Орест Гарда)…
Блискотливі костюми та сценографія у вигляді великих сердець, пробитих стрілами (чи то з ініціативи художника-постановника Мирона Кипріяна, чи у відповідь на побажання режисера) відверто волали, що на цю виставу запрошують глядачів, невибагливих у своїх естетичних смаках, які звикли до серіальних “мильних” історій, що їх щедро пропонує українське телебачення. Така скерованість і намагання створити відповідний антураж перекреслили закладені у творі спонукання до роздумів про любов, вірність і дружбу, про щирість і фальш.
Наталя ДУДКО, "Ратуша"