За кількістю інформації про роботу, яка надходить від різних відділів міської ради, транспортний відділ – один із лідерів. Начальник відділу Микола Шкурган вирішив поділитися враженнями після першого місяця роботи на новій посаді.
– Традиційно ми розпочинаємо із запитання про життєвий шлях. Чим особливий він у Миколи Шкургана?
– Народився я на Івано-Франківщині у мальовничій місцині, де сходяться річки Черемош і Прут. Закінчив школу у своєму селі, а вже із 1976 по 1980 рік навчався в івано-франківському автотранспортному технікумі. Як і більшість у ті часи пройшов лави радянської армії. Згодом здобув вищу освіту у політехнічному інституті на кафедрі автомобілів механіко-машинобудівельного факультету. Із 1989 року працював на львівській АТП-14630, пройшовши всі ланки від майстра до голови управління. Понад місяць працюю у міській раді, чим дуже задоволений. Робота цікава, її багато. Аби навести лад у міському транспорті, необхідно докласти не один місяць копіткої праці.
– Які методи ви використовуєте, аби розв’язати наболілу проблему маршрутних перевезень?
– Зараз надходить дуже багато скарг на роботу і міського, і приватного маршрутного транспорту. Скаржаться інваліди, пенсіонери, молоді мешканці міста. Але найбільше проблем із перевезеннями так званих „дітей війни”. Це нова категорія пільговиків. Часто водії відмовляють їм у перевезенні. Тому ми вже запровадили практику працювати із кожним водієм, на якого прийшла скарга. Ми викликаємо керівника перевізної фірми, водія, і читаємо їм лекцію. Прізвище водія заносять у базу даних, а керівнику роблять попередження, що при повторній скарзі на цього водія його необхідно звільнити або угоди із його фірмою розірвуть. Перевезення – сфера послуг, а послуги повинні бути якісними для людей.
– Часто перевізники реєструють своїх водіїв як приватних підприємців, а не як найманих працівників. Чи це не втрата податкових надходжень?
– Колись на ринку перевезень працювали лише юридичні особи, але із розвитком підприємництва туди увірвалися й приватні підприємці. Із їхнім приходом робота системи транспортних послуг і контроль за нею зазнав деяких викривлень. У цьому винні конкурсні комітети, які приймали заявки приватних підприємців, не перевівши навіть елементарних норм: стан машин, місця для ремонту, медогляд водіїв. Тому у нас з’явилися приватні підприємці, які навіть не мали власних машин. Системи їхньої роботи така: не маючи нічого, окрім ручки і портфеля, цей підприємець винаймає інших приватних підприємців, в яких є машини. Але нашого героя не цікавить, де ці машини ремонтують, чи їздять вони взагалі. Окрім того, власник дозволу не укладає угод про найм на роботу, уникаючи сплати податків. Єдина його мета – гроші, які він отримує у вигляді орендної плати за наданий водієві дозвіл. Це велике порушення закону про транспорт. Отримавши дозвіл від міськради, ці приватні підприємці просто передоручають дозволи. Ми розпочали із цим серйозну боротьбу. Вже знайдено 300 маршруток, які не мали права їздити вулицями Львова.
– Ви розриватимете з ними угоди відразу чи зачекаєте на завершення терміну дії їхньої угоди?
– Місту не потрібно 26 перевізників (фірм і приватних підприємців), як є зараз. Вистачило б п’ять чи шість. Тоді було б значно легше організовувати роботу транспорту. Нині навіть ми не знаємо точної цифри перевезень по Львову. Невдовзі ми послідовно і законно наведемо лад. Щотижня намагаємося перевірити до 9 підприємств, ще не зустрічали підприємства-перевізника, на якому б не було масових порушень. Водії масово не влаштовані на роботу. Часто запитуємо їх, чи не думали вони про своє пенсійне забезпечення? Із тисячі ста маршруток на більшості працюють не оформлені водії. Податок із одного водія – приблизно 100 грн. у місяць. Порахуйте, скільки ми не добираємо щомісяця! Тому в деяких суб’єктів перевізницької діяльності рентабельність становить від 30 % і до 100 %, якщо говорити про тих, хто взагалі не сплачує податки. Хоча звична рентабельність – 10 % чи 12 %. Також немає чіткого обліку викидів авто, які забруднюють атмосферу. За ці викиди також слід сплачувати.
– Чи не став теперішній жорсткий контроль причиною серйозних фінансових втрат перевізників? Адже тепер вони говорять про ціну в маршрутках у 1, 5 гривні?
– Ніхто нині не планує запроваджувати плату за проїзд у 1,5 грн. Є перевізники, які платять всі податки і побоюються підвищення ціни на паливо. Це змушуватиме їх піднімати ціну. Але більшість перевізників уникають податків, тому вони не мають права говорити про підвищення плати за проїзд. Люди ж болісно сприймають інформацію про будь-яке підвищення.
– Як вирішуватимете проблеми міського електротранспорту?
– Нам доводиться рятувати електротранспорт. Як дешевий і екологобезпечний вид, трамвайні перевезення мали б бути домінуючими. Проблема як завжди у фінансах. Увесь рухомий склад віджив своє, але замінити його відразу неможливо. Ремонт одного трамваю коштує 120 тис. грн, новий вагон – 1 млн. євро. У нас тривають переговори із Лейпцигом щодо кредитування програми оновлення складу трамваїв у Львові. Але я не наважуся сказати, що Львів буде містом трамваїв. Щодо тролейбусів, то до дня міста вже замовили 7 нових машин. Їх пустять на завантажені маршрути. А наступного року ми замовимо вже до 20 тролейбусів. Через 5 років львів’яни зможуть побачити реальні зміни. Поки у нас є підтримка мера, виконкому, можна сподіватися на покращання перевезень.
– Чи залишається реальною ідея побудови багатоповерхових стоянок у Львові?
– Львову необхідно бодай декілька платних багатоповерхових стоянок неподалік від центру міста. Нам потрібно переконувати науковців про важливість цих стоянок. Але чи дозволить це ЮНЕСКО? Моя особиста позиція –– стоянки мали б з’явитися.
– Як на вашу думку, можна сприяти безконфліктному перевезенню пільговиків?
– Міністр транспорту виступав нещодавно і повідомив, що в Україні – близько 23 млн пільговиків, майже половина населення. Але я думаю, що цифра дещо менша. Вони могли порахувати людей, які мають по декілька пільг, але пільговики – значне навантаження на транспорт. Кошти ж, які б мали надходити як компенсація за втрачені доходи, держава не завжди повертає повністю. Усі гроші, які заробляє трамвай, витрачають на зарплату працівників електротранспорту, а рентабельності немає. Оновлення рухомого складу також неможливе. В Україні немає чіткого механізму відшкодування за перевезення пільговиків. Єдиний вихід, на мою думку, – скасування пільг і впровадження адресної допомоги. Ці зміни зняли б багато питань і усунули численні конфлікти. Наприклад, люди у селі не повністю відчувають пільги, на відміну від мешканців міст. Вони не їздять у трамваях. Я вважаю, що людині, яка заходить у транспорт, не дуже приємно бачити реакцію водія і пасажирів на їхнє пред’явлення пільги. Держава також не хоче запроваджувати адресну допомогу, бо ця цифра була б значно більшою, ніж ті мізерні компенсації, які надходять. Перевізники просто задарма возять пільговиків.
Розмовляв Володимир САМУСЕНКО, „Ратуша”