Нині їм незручно, хоча вони й намагаються робити гарну міну при поганій грі. Нині вони розгублені, бо їхні вожді присягнули їхньому ворогу. Нині вони думають, як відмазати від звинувачень у слабодухості свого президента, хоча цього президента привела на трон відвага більшої частини нації.
Нині вони нарешті можуть усвідомити всю абсурдність свого передвиборчого гасла „Не зрадь Майдан”, хоча їм неодноразово говорили про недопустимість цинічної приватизації помаранчевої революції. Нині вони ще залишаються найпотужнішою право-центристською партією, хоча їхні навіть найближчі перспективи виглядають доволі непевними.
Мудрі люди вже давно зауважили, що не можна поєднувати коня з тремтячою сарною. Інші мудрі люди трохи більше року тому дивувалися із принципів, на яких утворювалася нова пропрезидентська партія з пафосною назвою Народний Союз „Наша Україна”. Тобто з наявністю принципів взагалі було важкувато. Далі ж здивування поступилося місцем огидливості.
Хтось сказав, що не варто знати, як робиться ковбаса і політика. Додам від себе: і як створювався блок „Наша Україна”, де наймолодша з його партій-учасниць – НСНУ – без зайвої сором’язливості поклала на свої юні плечі функції корінної та спрямовуючої. Зрештою, для ветеранів національно-демократичного руху (НРУ, УНП, КУН, ПРП) мало не диктаторські методи блокоутворення від лідерів НСНУ були вже другим ляпасом після того, як нова пропрезидентська партія почала „вимивати” з їхніх лав перспективних партійців. Як наслідок УНП і ПРП взагалі відмовилися йти на вибори у блоці з лібералами із НСНУ, мотивуючи свою позицію ідеологічними розбіжностями. Насправді ж, досвідчені політики небезпідставно боялися бути „кинутими” при розподілі місць у виборчому списку.
Навіть під час виборчої кампанії партія НСНУ відчувала себе першою серед рівних. Чого вартує хоча б історія із виборами львівського мера. Усупереч рішенню блоку НСНУ підтримати Василя Куйбіду, НСНУ мало що не приховувало своїх симпатій до Андрія Садового, а й намагалося їх всіляко засвідчити. В останній справі особливо відзначився Петро Олійник, лідер обласної організації НСНУ, а за сумісництвом голова облдержадміністрації.
Прізвище першої особи області взагалі викликало нервовий свербіж у його побратимів з Майдану під час виборчої кампанії. І це цілком зрозуміло. Втатуйовані у свідомість електоральних мас пасажі пана Петра про те, голосуючи за Блок Костенка-Плюща чи „Свободу”, ви таким чином віддаєте свій голос Партії регіонів та Януковичу, добряче впеклися у печінках добродіїв Гудими, Тягнибока та їхніх соратників. Як наслідок, „костенківці” та „свободівці” не дорахувалися на Львівщині не однієї сотні прогнозованих голосів. Сьогодні ж Олекса Гудима та Олег Тягнибок отримали можливість реваншу, звичайно, тільки морального. Мовляв, пане Олійнку, так хто в результаті віддав свої голоси Януковичу? Таких у „Нашій Україні” виявилося тридцять чоловік.
До честі львів’ян, які потрапили у Верховну Раду за квотою НСНУ, до обрання Віктора Федоровича прем’єр-міністром вони не доклалися. Володимир В’язівський, Юрій Ключковський, Антон Ружицький не віддали свій голос за „опудало” Майдану. Правда, не проголосували й проти, як це принципово зробив рухівець Ярослав Кендзьор.
Заради справедливості слід відзначити, що львівська організація НСНУ під час коаліційної епопеї та прем’єріади до останнього намагається зберегти імідж внутріпартійної опозиції. Щоправда лише дурень не може розуміти, що політична боротьба методом продукування заяв – штука виключно потішна. Цікаво, хто взагалі читає прокламації політичних партій, окрім тих, хто їх пише? Як би там не було, але понеділкова заява „на злобу дня” від львівської НСНУ була доволі гострою стосовно столичних однопартійців і водночас поблажливо-м’якою стосовно Президента. „Ми усвідомлюємо, що до існуючого стану призвела діяльність окремих членів керівних органів нашої партії, порушення ними статуту та партійної програми. «Наша Україна» стала заручником кон’юнктурних позицій та владних амбіцій окремих членів Президії НСНУ. Вимагаємо термінового скликання позачергового звітно-виборного партійного з’їзду, вироблення нової стратегії та тактики діяльності «Нашої України». Заявляємо, що коаліція фракції «Наша Україна» у Верховній Раді із Комуністичною партією є цілковито неприйнятною для нашої партійної організації та наших краян”, — сказано у документі.
Так і хочеться вигукнути: „Молодці, хлопці! Ату, їх, манкуртів! Бий своїх, щоб чужі боялися!” Але поспішати не варто. На все свій час. Як чітко зауважив Віктор Ющенко, „і словом, і ділом”. Слово сказано, а можливість матеріалізувати його з’явиться на найближчому партійному зібранні. Там і подивимось, як Петро Олійник і компанія відсиплять на горіхи Безсмертному, Єханурову та іншим партійним зубрам.
А поки що ситуація для партії неоднозначна. Прецінь на Львівщині. Петро Олійник, м’яко кажучи, не є нейпопулярніщим губернатором. Андрій Садовий має шанси потрапити під громадську обструкцію вже цієї зими – традиційно ризикованого сезону для будь-якого мера. Поки обласні провідники відмиваються від дій своїх вождів, Юлія Тимошенко зі своїм БЮТом вперто накручує рейтинги на галицьких землях. УНП, „Свобода” а також, не виключено, НРУ та ПРП у черговий раз намагатимуться створити правицю. При чому у них достатньо депутатів в обласній, Львівській міській та районних радах, аби стати там потужним і впливовим об’єднанням. Подейкують, на носі створення ще однієї небідної право-центристської партії, яку може очолити молодий, амбітний, незаплямований і красивий (жінкам подобається) Микола Катеринчук. Не факт, що донором для „нових правих” стане та ж таки багатостраждальна НСНУ. Усі ці фактори в комплексі можуть виштовхати мегапартію Народний Союз на маргінес львівської політики.
У такій ситуації партії потрібні міцні харизматичні провідники, яких НСНУ на Львівщині просто не має. Про Петра Олійника вже було сказано вище, Володимир В’язівський, при всій повазі до його організаційних здібностей, на вождя не тягне. Кращі роки Миколи Гориня вже позаду. Тарас Батенко – це взагалі несерйозно. У Мирослава Сеника при наявності здібностей катастрофічно бракує харизми. Мабуть, найбільше під образ провідника підходить різкий голова львівської організації НСНУ Олег Мандюк. Однак він надто сильно асоціюється із бізнесом, що автоматично робить його вразливим для критичних стріл опонентів.
Звичайно, проблеми в НСНУ можна назвати хворобою росту. У кожної малої дитини трапляються вітрянка, свинка та інші недуги. Якщо їх добре не вилежати, можна догратися до летальних ускладнень. Біда в тому, що в НСНУ немає часу на лежанку.
Роман Онишкевич, спеціально для „Львівського порталу”