«Коментарі» в рамках проекту «Вибори-2012» презентують досьє потенційних кандидатів в народні депутати України по мажоритарних округах.
Біографія
48-річна Ірина Фаріон – депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода» та доцент НУ «Львівська політехніка». Найрадикальніший політик серед мовознавців і найполітичніший мовознавець, палкий трибун, ненависник «регіональної орди» та попси в автобусах. Один з ініціаторів премії імені Бандери, котру з її легкої руки заснувала Львівська обласна рада.
Ірина Дмитрівна Фаріон народилася 29 квітня 1964 року у Львові. Закінчила філологічний факультет ЛНУ у 1987 році, а 1996-го захистила кандидатську дисертацію на тему «Антропонімійна система Верхньої Наддністрянщини кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. (прізвищеві назви)» і здобула ступінь кандидата філологічних наук.
Працює на посаді доцента кафедри української мови Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка». Від 2005 року є членом Всеукраїнського об’єднання «Свобода». На виборах до Львівської обласної ради 2006 року була обрана депутатом Львівської обласної ради. Також Ірина Фаріон є членом Політради ВО «Свобода». На виборах до Львівської обласної ради 2010 року перемогла у мажоритарному окрузі міста Львова, здобувши найвищий результат підтримки серед усіх мажоритарників Львівщини – 33%. Двічі – 2006-го та 2007 року – брала участь у виборах до парламенту в партійних списках під номером 3, однак ВО «Свобода» не здолала прохідного бар’єру.
Науковий доробок налічує чотири монографії, 200 наукових статей. Упродовж 1998-2004 років очолює мовну комісію «Просвіти» НУ «Львівська політехніка», є членом наглядової ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Від 1998 року – ініціатор та організатор щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів «Мова – твого життя основа». 2004 року стала лауреатом Премії імені Олекси Гірника.
2011 року стала одним із ініціаторів заснування Львівською облрадою Премії імені Степана Бандери, яку можуть присуджувати політичним і громадським діячам України за видатні заслуги перед Україною.
Досьє всіх потенційних кандидатів в народні депутати України по мажоритарних округах Львівщини можна прочитати тут
Політична діяльність
Каталізатором приходу Ірини Фаріон у політику став безіменний герой – водій львівської маршрутки, котрий послав її подалі, коли пані Ірина попросила його вимкнути радіостанцію «Наше радіо», де саме виконували щось із сучасної російської поп-музики. Про це політик-лінгвіст розповіла в інтерв’ю тижневику ZIK.
За її словами, це сталося у вересні 1998 року, коли вона їхала на роботу. «Я вийшла, в убитому настрої пішла до студентів. Вони мені пояснили, що це «Наше радіо», яке в наш львівський простір принесло цю попсу. І я ляпнула – а намалюйте це! І щороку на День української мови та писемності – 9 листопада – я почала робити виставку мовного плаката. На одному з таких було зображено поїзд зі стрілочкою в бік Росії і написано: «Не знаєш. Не розумієш. Не шануєш». Студентам ця робота сподобалася – і вони почали робити ксерокопії та клеїти їх десь за межами інституту», – розповіла Фаріон.
Конкурс тривав кілька років, аж доки 2003-го представники однієї з російських молодіжних організацій Львова поскаржилися в міліцію на те, що такі плакати розпалюють міжнаціональну ворожнечу – і до Фаріон на заняття прийшли працівники міліції «відбирати пояснення». У цей час один зі студентів дав телефон СНПУ і Фаріон звернулася туди по допомогу – справа набула розголосу, а відтак її спустили на гальмах. А вже за кілька місяців пані Ірина написала мовознавчий аналіз виступу лідера СНПУ Тягнибок на горі Яворина у липні 2004 року, що його потрактували як ксенофобський завдяки вдало змонтованому сюжету на телеканалі «Інтер». Саме так на світ Божий з’явилася праця «Слова як свідки правди», в якій було чітко пояснено, чому слова «жид» і «москаль» є не інвективами, а звичайними словами, а «в контексті мітингової промови вони є експресивним засобом і виявом емоцій». І навіть тоді пані Фаріон ще не стала членом партії – сталося це лише за кілька місяців, коли Тягнибока почали цькувати.
Уже 2005 року Фаріон пише відкритого листа до Президента Ющенка з приводу ініціатив зробити російську мову в Україні офіційною.
Ірина Фаріон звернулася із відкритим листом до Президента України Віктора Ющенка з приводу останніх ініціатив чільних політиків та урядовців України щодо статусу російської мови. У цьому посланні президентові перепало за проект указу «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей в Україні».
«Його суть очевидна: зелене світло російській мові у всіх державних структурах. Бо як ще тлумачити одне з положень проєкту про застосування російської мови або мов инших національностей у місцевих органах виконавчої влади, а також положення про обов’язок службовців володіти цими мовами (зрозуміло, що найперше російською)? Про обов’язок держслужбовців від Львова до Луганська володіти державною мовою окремого Указу не потрібно: «І всі мови /Слов’янського люду – / Всі знаєте. А своєї / Дастьбі… Колись будем / І по-своєму глаголать…». Цього колись за таких указів нам не видати», – писала мовознавець.
Досвід реальної політичної діяльності отримала під час двох передвиборних кампаній 2006 і 2007 років, хоча партія й не потрапила до парламенту. Сама політик зізнається, що саме тоді їй було найцікавіше брати участь у виборах, бо опонентами були не регіонали чи комуністи, а представники помаранчевого табору – «Наша Україна» та БЮТ. «Натомість ми говорили людям: не голосуйте за них, тому що це олігархічні клани, тому що в команді пані з косою є Фельдман і Губський, а в «Нашій Україні» – Жванія, Третьяков тощо, яким так потрібна Україна, як рибі парасолька. Нас, мабуть, не готові були слухати», – розповіла потім Фаріон в одному з інтерв’ю.
Ірина Фаріон стала депутатом облради і розвинула там бурхливу діяльність. Передовсім вона зі згоди керівництва запровадила мовні уроки на сесіях, під час яких намагалася пригадати колегам елементарні мовні норми. На кожному сесійному засіданні кандидат наук Фаріон проводила «10 хвилин культури мовлення», які потім також стали книжкою під назвою «Мовна норма: знищення, пошук, віднова». У цій книзі Фаріон зібрала типові помилки, які роблять під час виступів депутати Львівської облради та Верховної Ради України.
Саме з її ініціативи в обласній раді запровадили посаду радника-редактора, котрий править усі документи ЛОР. А крім того, створено курси вивчення української мови, на яких навчали переважно державних службовців.
Бажання довести мовну норму до простих галичан вивело лінгвіста-ригориста за стіни Львівської облради. Саме з її подачі в маршрутках Львова та області з’явилися наліпки «Говорімо правильно і красиво». Вона ж була одним із активних учасників мовних рейдів на львівські супермаркети – щоправда, тоді депутати від «Свободи» виявляли продукцію, на якій не було маркування українською, що є грубим порушенням чинного законодавства.
Також депутат-мовознавець сварилася з кількома торговими мережами та фінансовими установами. Зокрема йшлося про мережу «Євросеть», яку Фаріон категорично вимагала українізувати. Також за неграмотність перепало й «Приватбанку», на чиїх чеках депутат виявила «суржик у написах».
Уже після зміни центральної влади Ірина Фаріон неодноразово виступала проти міністра освіти та науки Дмитра Табачника, домагаючись його звільнення за антиукраїнську освітню політику. Також вона звинувачувала міського голову Львова Андрія Садового у тому, що він насаджує у Львові «Русскій мір», дозволяючи рекламу з вкрапленнями російськомовних назв, але не дає дозволів на соціальну рекламу, присвячену українським національним героям.
Знаменним із багатьох оглядів став виступ політика на мітингу в Києві 7 вересня 2010 року, під час якого Фаріон дала влучний і чіткий аналіз чинної влади в Україні, а також реальні кроки для зміни становища. Саме після цього виступу в медіа з’явилися повідомлення на кшталт того, що у «Свободі» є нові масштабні публічні промовці, окрім лідера партії Олега Тягнибока.
Останнім часом Ірина Фаріон у згадках медіа все частіше виступає у ролі залізного кандидата від ВО «Свобода» у депутати Верховної Ради від одного з мажоритарних округів Львова.
Бізнес
Жодного бізнесу не веде.
Скандали
За час своєї публічної діяльності Фаріон зажила слави політика гострого на язик та непримиренного у дефініціях. Але справжньою зіркою стала після оприлюднення відео з її відвідин дитячого садка з нагоди Міжнародного дня рідної мови 19 лютого 2010 року. Саме з цієї нагоди депутат-мовознавець вирішила провести діткам урок – і здибала двох малюків, які назвали себе Мішею та Лізою.
Цілком серйозно науковець пояснювала дітям, чому «Міші» в Україні бути не може, а має бути тільки «Михайлик». Однак дітлахи не втямили науки, бо на запитання, яка форма їм більше подобається, – «Михайлик» чи «Міша», – одноголосно вибрали останню. «Катастрофа», – відреагувала Фаріон.
Перепало й Лізі. Депутат почала розказувати, що таке, на її думку, «Ліза»: «Знаєте, є такий ужасний женский журнал с названієм «Лиза». Моя дитина запитала: “Мамо, а що таке лиза?» – я відповіла: «Якщо ти маєш інфінітив «лизати» і від нього зробити усічення, то це і буде «лиза». Навіщо було асоціювати журнал з іменем дівчинки, невідомо. Тим паче, що подібні форми – Еліза, Ліза, Лізбет, Лісбет чи просто Бет – присутні практично у всіх європейських мовах, а ведуть своє коріння від ветхозавітного імені Єлизавета…
А далі почалася лекція про те, як треба правильно кликати діток в Україні. «Якщо у вас є подруга Марічка, то ніколи не кличте її Машою. Бо якщо вона Маша – то це форма не наша. Нехай вона їде туди, де ті маші живуть. Якщо хтось Петрика назвав Пєтьою, це також не український хлопчик. Він повинен або звідси забратися, або навчитися розмовляти українською мовою. Уявіть собі, щоби князя Володимира, який узяв ім’я Василь, удома хтось кликав Вася. Не обзивайте Миколків Колями, Ганнусь Аннушками, а Володимирів Вовчиками. Бо вовки живуть у лісі й ходять на чотирьох лапах. Не ововчуйте і неоведмежуйте українських імен», – навчала мовознавець дітей у садочку.
Депутат-українофоб Вадим Колесніченко за цю тираду вимагав від прокуратури порушити проти Фаріон кримінальну справу за недотримання прав дитини. А тодішня керівник управління освіти Львівської міської ради Надія Оксенчук заявила, що таких осіб, як Фаріон, до дітей пускати не варто. За що й поплатилася: коли «Свобода» прийшла до влади у міській раді, пані Оксенчук вижили з посади – і після того кулуарами міської влади ходила інформація, що конфлікт із Фаріон був не останньою причиною усунення головної освітянки.
Ще один скандал здійнявся наприкінці літа минулого року, коли на Дрогобиччині відзначали 155-ту річницю від дня народження Івана Франка.
У Нагуєвичах під час віча коли Ірина Фаріон йшла на сцену, щоби виступити, дорогу їй перегородили троє невідомих у цивільному і намагалися не впустити її на сцену. На допомогу колезі кинувся голова Львівської облради Олег Панькевич, який і «відбив» пані Фаріон у невідомих, котрі виявилися працівниками правоохоронних органів.
Потім прес-служба обласної міліції писала, що міліціонери у цивільному не знали І. Фаріон в обличчя і тому не впускали її на сцену. Також міліція стверджувала, що програмою заходів її виступ не було передбачено.
Сам Панькевич стверджував, що ця провокація є справою рук заступника начальника обласної міліції Михайла Курочки, якого зі «Свободою» пов’язують дуже «теплі» стосунки. Але злі язики кажуть, що інцидент влаштували на догоду радниці президента Ганні Герман, яка перебувала на тому ж святі і яку місцеві жителі зустріли вкрай непривітно.
Наступного дня Фаріон провела прес-конференцію і написала заяву до прокуратури про напад, однак розвитку ця подія у правовому полі не отримала.
Цитати
Про те, як уявляє свою роботу в парламенті:
«Фаріон буде рупором ідеології. Фаріон буде укладати законопроєкт про мови. Фаріон буде напрацьовувати закон про інформаційний простір. Ми будемо пропонувати законопроєкт про українське кіно, який створив Юрій Герасимович Іллєнко. Наш базовий законопроект – про люстрацію. І найважливіше – це трибуна, з якої скликатимемо і об’єднуватимемо однодумців для реанімації української України, а не політичного згромадження космополітів».
Про Януковича як каталізатора якісних змін в Україні:
«Але насправді Янукович та компанія стануть каталізаторами якісних змін в Україні. Саме вони народять націоналістичну, націєцентричну націю, як свого часу брутальний пресинг поляків народив Коновальця і Бандеру. Зараз я отримую величезну кількість дзвінків від людей, які ще донедавна були аполітичними, пасивними і байдужими, але сьогодні ця зграя з минулого опритомнює людей, виливаючи на них брудні потоки ідеологічного минулого та економічної неспроможности теперішнього. Визріває глибокий внутрішній бунт: ми маємо будувати нашу країну, а не вони! Мабуть, уся ця гидота мала сплисти на поверхню, щоб її побачила більшість суспільства і схаменулася: нема напівцінностей, напівзалежности і напівсвободи».
Про фінансування ВО «Свобода» з боку так званої групи «Приватбанку»:
«Фінансування «Приватбанком» Всеукраїнського об’єднання «Свобода» − це абсурд у стилі Геббельса: «Що абсурдніша брехня, то швидше у неї повірять». Повірте, що мені 105 років і я не володію українською мовою. Це з тої самої опери…».
Про суть чинної влади:
«При владі класичний кримінальний чужонаціональний бізнес, що не володіє найелементарнішими поняттями української культури, а понад те ідеалами свободи та незалежности. Їхня святість – це територія-зона, у що вони і перетворюють Україну. Їхнє призначення – служити московському хазяїнові, що їх і виплекав за 350 років убивства української сутности, і розширювати територію для московської антикультури. Нещодавно вони запаскудили країну убогою рекламою, що вони будуть нову країну. Кожному притомному відомо, що у старі міхи не наливають нового вина. Отож – руйнують, а не будуть. Натомість будують зону і колонію, бо це для них звичний спосіб існування. Наша велика мова мстить їм, викриваючи через лексику їхню недолугість. До прикладу, у назві їхньої маріонеткової коаліції“Реформи і стабільність” поєднано несумісні поняття – на зразок живого трупа чи мертвої води, позаяк реформа з лат. reformare –“перетворювати”, а стабільність – з лат. stabilis “сталий, постійний”. Отож як назвали, так і керують: назад у СРСР, де постійно тупцювали на місці, затоптуючи брудними чоботами власний народ через Голодомор, репресії та терор як єдину форму керівництва державою».
Про бандитизацію чи бандеризацію України:
«Ми прийняли цей виклик, тому 9 травня вийшли туди, куди приїхали ці покидьки, і ми задемонстрували бандерівську силу міста Львова. Задемонстрували, що є лише два шляхи побудови держави: або бандеризація, або бандитизація. Немає серединного шляху побудови держави. Двадцятиліття української начебто незалежності свідчить про те, що вибір серединного шляху веде до нінащо. Тримаймося берега, тому що середина засмоктує найглибше. Середина визначається найнікчемнішим словом – “компроміси”. Не може компромісити зло з добром, не може компромісити правда з брехнею, не може компромісити любов з ненавистю, тому що Господь ніколи не подасть руки сатані».
