Хто з’їв “Світоч”

Гіркий урок для України

Що таке кондитерська продукція фірми “Світоч”, розповідати львів’янам, певно, не варто. Гадаю, не помилюся, стверджуючи, що її знають у будь-якому закутку нашої країни, ба більше: навіть у всіх тих державах, які утворилися на теренах колишнього СРСР. Коробка цукерок чи навіть плитка шоколаду з надписом “Світоч” були своє­рідною перепусткою до кабінетів різноманітних керівників, які охороняли офіційно-холодні секретарки. Презент лягав на стіл, і “залізна леді” за мить перетворювалася на милу турботливу пані: “Ах, ви аж зі Львова!” На жаль, так було…

Сьогодні ж фірма “Світоч”, віднедавна ще лідер випуску кондвиробів в Україні, з майже 130-річною історією та традиціями, невпинно здає ринкові позиції компаніям “Рошен”, “Конті”, “Корона” чи “АВК”. Її частка в загальнодержавному виробництві солодощів з 20% у 1996 р. зменшилась нині майже вп’ятеро. За цей же період втричі зменшилася кількість робочих місць на підприємстві. Ліквідовані цехи, розпродані виробничі склади, продана база відпочинку в Янтарному. Поглинута іноземним інвестором перлина української кондитерської галузі, візитна картка львів’ян ЛКФ “Світоч” усе частіше асоціюється у наших громадян зі словосполученням: “собачий корм — “Нестле”. Що призвело підприємство до цього та як виглядають справи нині і чи можливі якісь зміни, ми спробуємо з’ясувати в цьому журналістському розслідуванні.

Усе в шоколаді

Історія становлення львівського кондитерства майже ровесниця народження першої європейської фабрики з виготовлення цукру, заснованої в Силезії в 1802 р. німецьким селекціонером цукрового буряка та підприємцем Ф. К. Ахардом. А вже у 1803 році на площі Ринок під 29 номером запрацювала цукерня швейцарського кондитера Домініка Андреоллі. Фактично саме цей майстер створення солодощів вписав першу сторінку в літопис кондитерської слави Львова, який згодом продовжили десятки видатних маестро цієї справи. Альма-матер нашого “Світоча” прийнято вважати цех на вул. Шептицьких, заснований у 1882 р. Маурісієм Брандштандером, а головне підприємство, розташоване по вул. Замарстинівській, бере свій початок з 1910 р. У той час конкуренція серед десятків закладів із виготовлення солодощів у Львові вимагала від виробників не лише виробництва продуктів найвищої якості, а й постійного пошуку задля розширення асортименту. Один із найбільш показових описів вітрини кондитерського магазину довоєнного періоду (магазин Залевського, зараз — “Світоч” на пр. Шевченка) залишив нам відомий польський письменник Станіслав Лем, який народився та мешкав у Львові з 1921 по 1941 рр.: “Пам’ятаю стада рожевих свинок з шоколадними очками, різноманітні цукеркові овочі та фрукти, гриби, рослини, якісь скелі та урвища. Здавалося, що Залевський потрафить цілий космос скопіювати в цукрі і шоколаді. Кожного разу цей майстер над майстрами полонив мою душу з якогось нового боку, ще не знаного і не очікуваного, захоплював мене красою своїх марцепанових різеб, аквафоритами білого шоколаду, везувіями тортів, котрі вивергали з себе білу сметану, а в підніжжі виблискували зацукрені фрукти”.

Плюси і мінуси тоталітаризму

Після Другої світової війни кондитерські цехи, націоналізовані ще в 1939 році з приходом на Західну Україну Радянської влади, були поступово об’єднані в одне ціле, потужне підприємство. Артілі “Харчовик” і “Прогрес”, які належали облкоопспілці, та кондитерський цех облпромради “Червоний пекар” у 1950 р. були ліквідовані владою, а їх обладнання передано на баланс предтечі “Світоча” — фабрики ім. Кірова. Однак найбільший стрибок фірми в лідери випуску кондвиробів зумовило виділення з держбюджету у 1967 — 1969 рр. 2,6 млн радянських рублів, призначених у вигляді експерименту для стимулювання виробництва. Саме тоді “Світоч” звів свій п’ятиповерховий корпус, був побудований сучасний склад площею близько 10 тис. м2 по вул. Городоцькій, введені в дію нові технологічні лінії з виготовлення шоколадних і карамельних цукерок.

Отримавши такий гандикап відносно інших аналогічних підприємств України, “Світоч” упевнено здобував одну нагороду за другою, представляючи свою продукцію на міжнародних виставках країн-СЕВ. Однак час системи командної економіки невпинно наближався до фіналу. Насувався дикий ринок…

Врешті, у лютому 1988 р., колективу “Світочі” запропонували обрати генеральним директором номенклатуру партії, голову виконкому Галицького району м. Львова товариша А. Тавпаша. Загальними зборами Андрій Тавпаш був обраний…

Незалежність. Повна

У той час, коли хвиля інфляції відправляла на дно економіки, здавалось б, ще нещодавно непохитні титани львівської індустрії, фірма “Світоч” упевнено трималась на плаву. Для цього в неї були вагомі підстави, оскільки, згідно з балансовими звітами за 1996 — 1997 рр. її річні доходи становили близько 10 млн доларів. Із виступу в ЗМІ тодішнього прем’єр-міністра України у 1997 р. В. Пустовойтенка відомо, що фірма “Світоч” також мала за кордоном понад $7 млн неповернутих у державу коштів. Тому, коли при такому потужному фінансовому потенціалі виникла пропозиція реорганізуватись з державного закладу в закрите акціонерне товариство, трудівники “кондитерки” сприйняли її буквально на “ура”. І ось ця знаменна подія в історії підприємства відбулася. На загальних зборах працівники фабрики одностайно проголосували за створення юридично нової структури під назвою ЗАТ ЛКФ “Світоч”. Працівники фірми відчули себе власниками рідного їм підприємства, знаючи, що відтепер кожен із них має право вплинути на керівництво, проголосувавши тією кількістю голосів, яка відповідає сумі грошей, вкладених ними в акції. Про те, що ця акціонерна приватизація обернеться для громадян чимось на кшталт скасованого “кріпосного права” в царській Росії у 1861 р., ніхто навіть і думки не мав. Тоді, звільнивши селян царським “Маніфестом” від кріпацтва, але не надавши їм землі, звільнених фактично залишили без засобів до існування. Як наслідок, вони знову повернулися батрачити на своїх господарів. А тут — акція на частку майна, і ти вже не гвинтик у системі будівників комунізму, а співвласник підприємства! Що з цього вийде в майбутньому, жоден із тих, хто одностайно проголосував тоді, у липні 1996 р., не міг собі уявити навіть у страшному сні. Вже пізніше львівські правники, громадські діячі п. О. Яремків у самвидавських брошурах “Обкрадена Україна” та М. Зінько в “Чому ми бідні” проаналізували та розкрили загальну суть механізмів, що призвели народ до зубожіння. Як правило, прозріння та аналіз приходять пізніше, а тоді, 12 років тому, прості світочанці під керівництвом п. А. Тавпаша так само сміливо вклали свої кровно зароблені кошти в “терра інкогніто” капіталізм, як і Буратіно під керівництвом кота Базиліо та лисиці Аліси щасливо закопав свої золоті монети в Країні дурнів.

У казці все було просто і зрозуміло, бо в фіналі шматкові ляльки та звірята по-чесному набили Карабаса-Барабаса разом із його помічниками поліцейськими і хитрющими підручними, а в нагороду отримали вільний шлях до чарівної кімнати, яку відчинили Золотим ключиком. Однак, у житті, як твердить народна мудрість „дива не буває”.

Скинувши зі себе ярмо керівництва Міністерства харчової промисловості, а разом з ним — всю державну управлінську структуру, якій було надано право звільнити керівника підпорядкованого їй підприємства, обраний і тепер залежний тільки від своїх підлеглих-акціонерів, президент товариства А. Тавпаш почав шукати варіанти зміцнення власних позицій, які напряму залежали від конкурентної здатності та рентабельності виробництва. Для цього йому передовсім були потрібні додаткові грошові ресурси і чималі… В нашій новоствореній, молодій і незалежній державі такі отримати було неможливо. І тоді, шукаючи кредитора, він звернувся до Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). На замовлення цієї потужної фінансової установи, англійською аудиторською фірмою “Делойт енд Туш” у 1997 р. була проведена оцінка активів “Світоча”, які за її висновками дорівнювали 39,9 млн (прошу запам’ятати цю цифру, як відправну крапку наступних пертрубацій, вчинених із майном акціонерів кондитерки, які ми спробуємо розкрити в серії наших публікацій). Однак не тільки кредити шукав президент фірми, йому був потрібний ще й інвестор, та не будь-який, а саме такий, який би, на нашу думку, влаштував насамперед його —

А. Тавпаша. Таким виявилася міжнародна компанія “Нестле”, яка має понад

500 підприємств у 86 країнах світу та спеціалізується на виготовленні дитячого харчування, кондвиробів і кормів для собак. Доказом цього була проведена, вже через півроку після “Делойд енд Туш”, повторна аудиторська перевірка компанією “Кепіємджі” на замовлення “Нестле”. Різниця в оцінках була вражаючою: “Світоч” став дешевшим майже на 70% і тепер, згідно з новими висновками згаданої компанії, коштував всього-на-всього $ 13,6 млн! А як же з кредитом? Швидше за все, директор Української команди ЄБРР Ліндсі Фобес і не здогадувався, що президент “Світоча”, по суті, веде подвійну гру, інакше не бачити б останньому кредиту в $ 8 млн, перший транш якого в розмірі $ 4 млн надійшов 10.09.1998 р. А вже через три тижні, 30 жовтня, А. Тавпаш збирає загальні збори акціонерів ЗАТ ЛКФ “Світоч”, на яких присутні лише 39 осіб із зареєстрованих майже 2200 держателів акцій. Саме ці, наближені до президента фірми, громадяни на підставі доручень решти акціонерів, які їм, до речі, не давали права на реорганізацію підприємства, проголосували за прийняття рішення про розділення підприємства на дві юридичні структури, а це, по суті, відкрило шлях до поглинання гордості Львова фірми “Світоч” міжнародним гігантом харчової індустрії компанією “Нестле”. Також це рішення стало першим кроком на шляху, який повернув ще віднедавна щасливих акціонерів-власників “Світоча” назад — у наймити на рідному підприємстві. Аби це здійснилося, п. А. Тавпашу довелося провести каскад карколомних фінансових оборудок із майном акціонерів, а в фіналі зробити знову пролетаріями трудівників, які йому довірили керівництво кондитерської фабрики.

У наступній публікації ви дізнаєтеся, як це робилось, однак попереджаємо, що після прочитаного ви, шановний читачу, маєте шанс позбавити себе задоволення дивитися кіносеріали з найскладнішими сюжетами шахраїв, оскільки вони вам можуть здатись примітивними та нудними.

(Далі буде)