Вибори 2012: Досьє Андрія Парубія

В 1991 році разом з групою однодумців бере участь у створенні нової політичної партії – СНПУ. Її організували представники молодшого покоління львівського політикуму, більшість з яких перебувала у так званій Варті Руху – структурі, що займалася забезпеченням громадського порядку під час львівських мітингів наприкінці 80-х. Звідти прийшли Юрій Криворучко та Ярослав Андрушків. Парубій увійшов до партії як лідер громадської організації «Спадщина», тоді ж у партії з’явився і  Олег Тягнибок.

З часом молоді та гарячі голови стали набагато радикальнішими за старше покоління 60-ків. Їхнім ідеалом стали лідери націоналістичного руху ХХ-го століття – Донцов, Шухевич, Бандера, Стецько. Відтак на світ Божий з’явився проект, що мав у назві чіткий відгомін ідеології 30-х років – Соціал-національна партія України. Проект партійного статуту, поданого в Мін’юст, так і не був затверджений через низку моментів, котрі ніяк не в’язалися із чинним законодавством, а деякі були просто курйозними. Так, наприклад, там був пункт про те, що Росія є причиною усіх бід українського народу і його найпершим ворогом. Процес злагодження програми СНПУ і приведення її у відповідність до законодавчих норм зайняв 4 роки – партію зареєстрували лише 1995 року.

Парубій показує себе прихильником силового розв’язання суперечок з ідеологічними противниками. На початок 90-х припадає пік протистояння між  різними частинами студентського братства у Львові, зокрема, ЛНУ імені Франка, де верховодили «праві» та СБ політехніки, де переважали ліберальніші настрої. Відтак 1993 року група активістів правого спрямування, прихильників чи активістів СНПУ, провела силове захоплення офісу СБ політехніки на вулиці Глибокій. Супротивників не надто шкодували і кілька осіб зазнали травм. Одним із лідерів цієї акції був саме Парубій.

На виборах 1994 року Парубій змінює обласну раду на міську, де очолює депутатську групу  до 1998 року. Паралельно розвиває структури організації «Патріот України» – замінника радянського ДТСААФ, але з виразним націоналістичним акцентом.

У процесі оновлення партійного бренду з СНПУ на ВО «Свобода» Парубій  стає на бік ініціаторів оновлення.  Ребрендинг тривав кілька років і закінчився заміною не лише назви, але й керівника. Замість психіатра Андрушківа на чолі партії став хірург Тягнибок.

2002 року Парубій знову стає депутатом облради і отримує кар’єрне підвищення – стає третім заступником голови облради Михайла Сендака. Це підвищення стало й причиною головного болю та додаткового піару для політика – представники СДПУ (О) оскаржили законність призначення в суді, однак результативного закінчення ця справа так і не мала, хіба сам А.Парубій скаржився на те, що податкова, яку очолював брат лідера СДПУ (О) Сергій Медведчук, пресувала бізнес його батьків.

Водночас стає одним із промоторів будівництва у Львові пам’ятника лідерові ОУН Степанові Бандері.

Черговий пік кар’єри Парубія припадає на 2004-05 роки – він стає активним учасником Помаранчевої революції і стає одним із польових командирів Майдану. Зокрема, Парубій стає комендантом Українського дому – одного з центрів помаранчевих. На гребені успіху він вирішує заснувати власний політичний проект – під назвою “Національні дружини Українського Дому”.

У січні 2005 року організація переросла в Політичну партію “Народний Союз “Українці!”, однак тут молодого політика знову спіткала статутна халепа, бо партію з дуже подібною назвою вирішили створити соратники обраного президента Віктора Ющенка, відтак реєстрацію проекту Парубія якийсь час затягували, а потім все розсмокталося – він прийняв рішення приєднатися до НСНУ.  Відтак у липні 2005 року відбулася реорганізація структури у Всеукраїнське громадське об`єднання “Український Дім”.

Наступного року Парубія знову обрали депутатом обласної ради, але він майже рік тримався в тіні, а повернувся в активну політику наступного року, під позачергові вибори у Верховну Раду. Саме тоді Парубій стає заступником ЛОО НСНУ Петра Олійника. Знову ж таки у місцевій пресі з’явилися чутки, буцім то повернутися в обойму йому допомогли знання про певні процеси, зокрема, фінансові з часів революції. Так в листопаді 2007 року Парубій опиняється в парламенті.

На майбутніх виборах він, скоріше за все, бути йти самовисуванцем за підтримки опозиційних партій, що входять до Комітету опору диктатурі.

Бізнесової діяльності не веде.

«Зіркою» Верховної Ради він стає щойно після перемоги Януковича на президентських виборах, а саме під час ратифікації Харківських угод 27 квітня 2010 року.

Янукович та Медведєв домовилися, що парламенти синхронно ратифікують Харківські угоди. Для нового президента України  це був принциповий момент показати, хто в хаті господар, а для новоспеченої опозиції – шанс голосно заявити про себе і завадити ухваленню цих документів.

Опозиція ніби то домовилася певним чином блокувати роботу парламенту – вся країна бачила, як у спікера парламенту полетіли яйця, а потім з’явилися димові шашки. Проте регіонами виявилися стійкими до диму  і таки домоглися свого. А проти Парубія та ще одного депутата з НУНС Юрія Гримчака було порушено кримінальні справи за перешкоджання роботі депутатів.

При цьому сам Парубій заявляв, що постраждали не провладні депутати, а опозиціонери, яким не дали виступити і довести свою позицію. А застосування димових шашок став наслідком поведінки більшості.

ГПУ внесла подання, щоби ВРУ дала згоду на позбавлення Парубія депутатського імунітету, однак з плином часу історія тихо згасла.

У той же час неприємності Парубієві вирішили влаштувати на родинному фронті. Львівська міліція відрапортувала, що буцім сестра опозиційного нардепа, що працює у податковій, причетна до отримання хабара. Однак вже незабаром стало зрозуміло, що це радше додатковий подразник для депутата, аніж реальна операція міліції проти хабарників у податковій, бо жодних доказів отримання хабара сестрою Парубія міліція так і не надала, а кримінальну справу порушили за фактом.

Ще один скандальний випадок стався за участі Парубія  роком пізніше, коли Парубій з болгаркою в руках пиляв металевий паркан, зведений невідомими на площі довкола Верховної Ради. Інтернет  ряснів відео, на яких нардеп різав паркан, яким влада вирішила відгородитися від народу після того, як її ледь не захопили обурені діями уряду афганці. Цього разу ніхто ніякого криміналу в діях нардепа не побачив.

Ще один скандал політик «організував» 22 листопада, коли прийшов на Майдан Незалежності , щоби поставити намет до Дня свободи. Однак натомість опинився у тісному колі  міліціянтів, котрим ця ідея не припала до душі. Як наслідок – почалася шарпанина, у якій постраждала знімальна група одного з телеканалів.

У січні цього року  політик вийшов з партії «Наша Україна». Приводом стало те, що лідер помаранчевих Віктор Ющенко в день Злуки перебував біля президента Януковича, а не з опозицією.